Мати обвела здивованими очима кімнату, в якій одразу ж запанувала смертельна тиша. Її очі заклякли, і вона повільно осіла на підлогу. Менш ніж за хвилину настала смерть.

Тієї миті дядько Смоукі взяв його на руки й попрямував до дверей. Берніс пішла жити до сусідки, а Смоукі залишився в домі дядька. Потім, коли йому було тринадцять, він кудись вирушив залізничним потягом і більше не повертався.

Єдина річ, яку він взяв із собою, була фотографія — його й сестри. Час від часу він виймав і роздивлявся її. На цій вицвілій фотографії з підмальованими рожевим губами й щічками були вони: маленька круглолиця дівчинка з чубчиком і рожевою стрічкою навколо голови й тоненьким разочком перлів на шийці — і позаду він, з прилизаним каштановим волоссям, прихилився до неї щока до щоки.

Він часто гадав, як справи у Берніс, і думав якось її навідати, якщо коли-небудь дістанеться додому.

У років двадцять він загубив фотографію, коли якийсь залізничний охоронець бичачої статури скинув його з вантажного потяга в холодну піняву ріку десь у Джорджії. Тепер він рідко згадував про сестру, лише коли йому траплялося проїжджати вночі крізь Димчасті гори, прямуючи кудись далі…

Цього ранку Смоукі Філліпс був у вантажопасажирському потязі з Джорджії, що прямував до Флориди. Він нічого не їв останні два дні й згадав, як його друг Ельмо Вільямз розповідав про двох жінок, що тримають кафе на виїзді з Бірмінгема й ніколи не відмовляють дати тарілку чи дві їжі. Дорогою йому на очі кілька разів натрапила реклама цього кафе, намальована на стінах критих вагонів, тож коли він помітив знак «Вісл-Стоп, Алабама», то зіскочив.

Рухаючись уздовж колій, він знайшов те місце, як Ельмо й казав. Це був маленький зелений будинок із біло-зеленим навісом під знаком кока-коли, на якому було написано: «Кафе „Зупинка“». Він обійшов будинок і постукав у двері з дротяною сіткою. Усередині маленька чорна жінка смажила курча й нарізала зелені помідори. Вона кинула на нього погляд і покликала:

— Міз Іджі!

Дуже скоро до дверей підійшла симпатична висока білявка з веснянками й кучерявим волоссям, одягнена у чисту білу сорочку й чоловічі штани. На вигляд їй було років двадцять.

Він зняв капелюха.

— Даруйте, мем, я хотів знати, чи нема у вас разової роботи або якихось завдань, що я міг би виконувати. Останнім часом у мене суцільна смуга невдач.

Іджі подивилася на чоловіка у брудній ношеній куртці, витертій коричневій сорочці й потрісканих шкіряних чоботах без шнурків і зрозуміла, що він не бреше.

Вона відчинила двері й сказала:

— Заходь, приятелю. Думаю, ми можемо щось для тебе знайти.

Іджі спитала, як його звати.

— Смоукі, мем.

Вона обернулася до жінки за прилавком. Місяцями Смоукі не зустрічав таких чистеньких і охайних жінок, а ця була ще й найвродливішою з усіх, кого він бачив у житті. На ній була крапчаста сукня з тонкого серпанку, а її золотаво-каштанове волосся було стягнуте на потилиці червоною стрічкою.

— Рут, це Смоукі, і він буде виконувати деякі роботи для нас.

Рут глянула на нього й посміхнулася.

— Це буде чудово. Рада вас бачити.

Іджі жестом показала на чоловічу вбиральню.

— Чому б вам не піти туди й не освіжитися, а потім трохи перекусити?

— Так, мем.

Ванна кімната була велика, одна лампочка звисала зі стелі. Увімкнувши її, він побачив, що в кутку стоїть велика ванна на підставках у вигляді пазуристих лап, із чорною пробкою на ланцюжку. На умивальнику вже було розкладено бритву і блюдце з помазком і піною для гоління.

Він глянув на себе в дзеркало — і йому стало соромно за те, що вони бачили його таким брудним. Він уже довгий час не торкався мила. Смоукі взяв великий шматок коричневого оксидолу та спробував відшкребти всю сажу й вугільний пил з обличчя і рук. Останні двадцять чотири години він не пив, і його руки трусилися так, що він не міг чисто поголитися. Але він зробив усе, що було в його силах. Побризкавшись лосьйоном «Олд Спайс» і причесавшись ейсівським гребінцем, знайденим на полиці під умивальником, він повернувся назад до кафе.

Іджі й Рут уже накрили йому стіл. Перед ним стояла тарілка зі смаженим курчам, а ще спаржева квасоля, ріпа, смажені зелені помідори, кукурудзяний хліб і чай із льодом.

Він узяв виделку й почав їсти. Його руки досі ще тремтіли, і він ніяк не міг покласти шматок до рота. Ще й пролив чай на сорочку.

Він сподівався, що жінки не дивляться, але за хвилину білявка сказала:

— Смоукі, ходімо, прогуляємося на свіжому повітрі.

Чоловік узяв капелюха й обтерся серветкою, гадаючи, що його вже виганяють.

— Так, мем.

Вона вивела його на задній двір, за яким лежали поля.

— Ти дуже нервуєшся, приятелю, так?

— Вибачте, що розсипав там вашу їжу, мем, але якщо говорити чесно, поклавши руку на серце… що ж… Я просто піду далі, але дякую вам у будь-якому разі…

Іджі видобула з кишені свого фартуха чвертьлітрову пляшку віскі «Олд Джо» і простягла йому.

Смоукі був дуже вдячною людиною.

— Благослови вас Боже, мем, ви просто свята, — сказав він.

Вони сіли на повалене дерево біля сараю.

Поки Смоукі заспокоював нерви, вона розмовляла:

— Бачиш он той клапоть пустиря?

Він озирнувся.

— Так, мем.

— Колись, багато років тому, там було найкрасивіше озерце у Вісл-Стоп. Улітку ми купалися в ньому й рибалили. Якщо хотіли, можна було покататися на човні.

Вона з жалем похитала головою.

— Я так сумую за ним, дуже сумую.

Смоукі дивився на пустир.

— І що з ним сталося? Воно висохло?

Вона запалила йому цигарку.

— Та ні, гірше. Якось у листопаді велика качина зграя — штук сорок чи більше — сіла точнісінько посеред озера. І того дня ж, поки вони там сиділи, сталася чудернацька річ. Температура впала так швидко, що озеро повністю замерзло, стало твердим, як скеля, за якихось три секунди. Один, два, три — ось так.

Почувши таке, Смоукі здивувався.

— Ви це серйозно кажете?

— Ага.

— Що ж, я впевнений, ті качки загинули.

Але Іджі відповіла:

— Еге, чорта з два. Вони просто злетіли й забрали озеро з собою. Тепер воно, мабуть, десь у Джорджії…

Він розвернувся і глянув їй в обличчя. А коли він зрозумів, що його розігрують, у кутках його блакитних очей зібралися зморшки і він зареготав. Так голосно, що одразу ж закашлявся і їй довелося стукати його по спині.

Він ще витирав очі, повертаючись з Іджі до кафе, де чекав обід. Коли Смоукі знову сів до столу, їжа була тепла. Хтось підігрів її для нього в духовці.

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

22 жовтня 1929 р.

Метеорит буде виставлено в Кафе «Зупинка»

Сьогодні місіс Отис оголосила, що збирається віднести метеорит, який пробив їй дах минулого тижня, до кафе, аби люди більше не питали про нього — вона дуже заклопотана. За її словами, це не більше, як велика сіра каменюка, але якщо хтось хоче на нього подивитися, то може.

Іджі запрошує приходити, коли забажаєте, — вона триматиме його на прилавку.

Пробачте, що більше новин на цьому тижні немає, але моя друга половинка, Вілбур, підхопив грип, і весь цей тиждень я добросовісно чергувала біля нього.

Хіба існує щось гірше за хворого чоловіка?

З сумом сповіщаємо, що наша дорога 98-річна Бессі Вік, Бертина свекруха, вчора померла. Причиною смерті вважають старість.

Дот Вімз