Чандреш ставить порожню пляшку від бренді на стіл і починає нишпорити в шафках і теках, відчиняти шухляди й гортати папери, навіть не розуміючи, що ж, власне, він шукає. Схоже, цирк не має спеціальної схованки для документів — якась частина лежить разом із театральними чековими книжками й списками повернених до кас квитків.

Чоловіка дещо дивує, що документи безсистемно зберігаються в теках. Коробки не підписані. У кабінеті панує лад, але важко назвати його добре організованим.

На одному зі стелажів Чандреш знаходить стос ескізів і креслень. На багатьох із них ініціали й печатки містера Барріса, але є й схеми, виконані іншими людьми, чиїх почерків Лефевр не впізнає. Подекуди він навіть не може розрізнити, якою мовою їх написано, хоча в кутику кожного аркуша охайно виведено Le Cirque des Rêves.

Чандреш підносить їх ближче до світла, розкладає на невеличкому вільному клаптику підлоги й детально розглядає кожен аркуш, а потім скручує та кидає на купу, беручись за наступний.

Навіть креслення, безсумнівно зроблені рукою містера Барріса, зверху помережані якимись приписками, що виконані різними почерками.

Лефевр залишає схеми на підлозі й повертається до столу, де біля покинутої пляшки від бренді височіє охайний стосик записників. Схоже, це гросбухи — довгі колонки цифр і розрахунків із позначками, сумами й датами. Чандреш відсуває їх убік.

Тепер він береться за стіл і висуває шухляди. Кілька з них виявляються порожніми. В одній зберігаються десятки нових записників і непочатих пляшечок із чорнилами. Інша — повна старих ділових щоденників, сторінки яких рясніють стенографічними записами, зробленими охайним і вишуканим Марковим почерком.

Останню шухляду замкнено на ключ.

Чандреш береться за сусідню шухляду, повну тек, але цікавість тягне його назад, до замкнутої.

На столі немає ключа, так само, як немає і замків на інших шухлядках.

Чоловік марно силиться пригадати, чи шухляда зачинялася на ключ, коли стіл поставили тут чимало років тому. Тоді в кабінеті були лише стіл і єдиний стелаж, тож приміщення здавалося досить просторим.

Витративши кілька хвилин на пошуки ключа, Чандреш втрачає терпець і повертається до власного кабінету, де з мішені для дартсу на стіні стирчить срібний ніж.

Лежачи під столом на підлозі, він мало не виводить з ладу замок, намагаючись відчинити його, але спроби винагороджуються успіхом, і чоловік чує, як клацає засувка, лезом відведена вбік.

Чандреш кидає ножа на підлогу, нетерпляче висуває шухляду та знаходить лише книжку.

Це масивний фоліанту шкіряній палітурці. Чандреш витягає його із шухляди і, не розрахувавши вагу, із гупанням випускає на стіл.

Книга стара й запилена. Палітурка потерта, корінець із потріпаними краєчками.

Чандреш якусь мить вагається, а потім розгортає її.

На форзаці розкинулося розлоге дерево, зображене дуже детально й помережане символами й знаками. Папір так щільно вкритий чорнилами, що порожнього місця майже не лишилося. Лефеврові не вдається розшифрувати жоден знак, він навіть не може сказати, чи складаються закарлюки в слова, чи просто тягнуться нескінченними орнаментами. Утім, деякі позначки здаються знайомими. Котрісь нагадують єгипетські ієрогліфи, і на думку спадає татуювання дівчини-змії.

Усі сторінки в книзі вкриті схожими знаками, хоча здебільшого на них наклеєні вирізки з інших документів.

Чандреш перегортає кілька сторінок, перш ніж помічає, що на кожному клаптику паперу є підпис.

А перегорнувши ще кілька, він розуміє, що знає написані на них імена.

Діставшись сторінки, де схожими на дитячі закарлючками кострубато виведені імена двійнят Мюрреїв, Чандреш переконується, що книга містить імена всіх причетних до цирку.

А придивившись іще уважніше, чоловік помічає, що біля них приклеєні ще й пасма волосся.

Наприкінці книги перелічено імена всіх засновників цирку, хоча одне з них у списку відсутнє, а інше — викреслене.

На останній сторінці Чандреш знаходить власний підпис — хитросплетіння нерозбірливих «Ч» і «К», котре обережно вирізали з якогось листа чи рахунку. Нижче хтось приклеїв пасмо чорного, як вороняче крило, волосся, і оточив його символами й літерами. Чандрешева рука тягнеться туди, де закінчується комірець, і торкається завитків волосся.

Над столом миготить чиясь тінь, і Лефевр налякано відстрибує назад. Книга падає та згортається.

— Сер?

У дверях стоїть Марко й зацікавлено розглядає свого хазяїна.

— Я... я думав, що в тебе сьогодні вільний вечір, — бурмоче Чандреш і переводить погляд на книгу, а тоді знову на свого помічника.

— Так і є, сер, але я забув узяти дещо зі своїх речей. — Марко оглядає креслення й папери, розкидані підлогою. — Чи можу я поцікавитися, що ви робите, сер?

— Я мав би запитати в тебе те саме, — огризається Чандреш. — Що все це таке? — Він знову розгортає книгу. Сторінки тріпотять, але заспокоюються.

— Це циркові записи, — пояснює Марко, навіть не глянувши в той бік.

— Які такі записи? — далі допитується Лефевр.

— Це моя власна система записів, — пояснює хлопець. — Вам, мабуть, відомо, що необхідно записувати чимало інформації стосовно цирку.

— Як давно ти це робиш?

— Роблю що?

— Збираєш усе це... усі ці дурниці. — Чоловік гортає сторінки, хоча тепер волів би не торкатися їх.

— Моя система виникла в дні створення цирку, — каже Марко.

— Ти якось впливаєш на нього, на всіх нас, чи не так?

— Я лише роблю свою роботу, сер, — заперечує хлопець. У голосі чути метал. — І, якщо дозволите, я попросив би не заглядати до моїх документів, не повідомивши мене.

Переступаючи креслення, Чандреш обходить стіл і зупиняється навпроти свого помічника. Він шпортається, але голос залишається твердим.

— Я найняв тебе на роботу й маю всі права знати, що коїться в моєму будинку і що відбувається з моїми проектами. Ти змовився з ним, чи не так? Усі ці роки ти приховував від мене все. Ти не мав права так вчиняти за моєю спиною...

— За вашою спиною? — уриває його Марко. — Ви й близько не розумієте того, що відбувається за вашою спиною. Хоча почалося все задовго до цирку.

— Я не на таке сподівався, наймаючи тебе, — лютує Чандреш.

— У вас не було вибору, коли ви мене наймали, — озивається помічник. — Від вас нічого не залежить і ніколи не залежало. Вас навіть не цікавило, що відбувається. Ви підписували рахунки, навіть не глипнувши на них. «Справа не в грошах», — казали ви. Утім, вас не цікавили не лише гроші, а й жодна дрібниця, ви дозволяли мені чинити на власний розсуд.

Марко підвищує голос, і папери на столі починають тріпотіти, тож хлопець змовкає й задкує на крок. Документи знову завмирають розкуйовдженими стосами.

— Ти від самого початку перешкоджав моїм намаганням, — сичить Чандреш. — Брехав мені в очі. Зберігав у цих книжках бозна-що...

— У яких книжках, сер? — цікавиться Марко. Чандреш озирається на стіл. Він порожній — не залишилося ані стосів паперів, ані гросбухів. Біля лампи стоїть чорнильниця, латунна статуетка якогось єгипетського божка, годинник і порожня пляшка від бренді. Більше на гладенькій дерев’яній поверхні немає нічого.

Чандреш спантеличено переводить затуманений погляд зі столу на Марко й назад.

— Я не дозволю тобі поводитися так зі мною, — бурмоче чоловік, підіймаючи зі столу порожню пляшку й розмахуючи нею під носом у помічника. — Тебе звільнено. Забирайся геть, негайно!

Пляшка від бренді зникає. Чандреш затинається на півслові, витріщившись на порожню руку.

— Я не можу забратися, — терпляче пояснює Марко, добре володіючи своїм голосом. Він промовляє кожне слово повільно, наче розтовкмачуючи щось малій дитині. — Не маю права. Я мушу залишитися тут і далі займатися цими дурницями, як ви влучно їх охрестили. Ви повернетеся до своєї випивки й вечірок та навіть не пам’ятатимете цієї розмови. Усе йтиме, як завжди. Ось що буде.

Чандреш розтуляє рота, щоб заперечити, і знову збентежено стуляє його. Дивиться на Марко та знову на порожній стіл. Переводить погляд на руку, стискає пальці, наче намагаючись схопити щось, чого більше немає, хоча навіть не може згадати, що саме.