Крайня межа

- Сковорідкою мене ще не били. - ображено відказав він.

- Ніколи не пізно, відкрити щось нове. - хмикнула я.

- І це мені говорите ви? - взяв він високу ноту і тут же заскиглив. - Ай, моя голова.

- Не робіть різких рухів, посидьте тихо.

- Хоч би не струс мозку був.

- Якщо ви зараз хочете довести мене до істерики то у вас то виходить добре.

- Справді? А то на вигляд ви така незворушна…

- Ярослав Павлович, я вибачилась. Я не можу повернути час назад і все змінити. Мені жаль, що я вас вдарила. Звісно якби я могла зрозуміти, що то ви, то нізащо не стала б вас бити сковорідкою. - після спогаду про сковорідку, він трагічно скривився.

- Ладно, але я отримав моральну травму на все життя.

- І що ви від мене хочете?

- Компенсації. - раптом заявив він

- Якої?

- Я ще не придумав.

- Ви чудовисько. - похитала я головою, але під час цієї пустої балачки я змогла опанувати себе. Мої руки навіть перестали нервово труситися.

- Не лестіть мені. - оглядаючи мою кухню відповів він.