Вуличка, що вела до лікарні, була довгою та вузькою, щоправда, добре асфальтованою, без жодної ями. Двигун жахливо ревів, машина мчала між металевими огорожами садиб. Люди тиснулися до парканів і злякано озиралися. Несподівано трапився досить крутий поворот, і Андрій побачив крізь сітку огорож, що назустріч йому так само мчиться якась велика біла машина. Це була «швидка». Лікарняна машина так швидко з’явилася з-за повороту, що Андрій злякався, що зараз вріжеться в неї, — такою вузькою виглядала вуличка. Крутнув руля вправо, притискаючись до огорож, — і забагато. Заскреготало залізо. «Жигуль» зачепив правим переднім крилом та бампером металевий слупок огорожі, і Андрій відчув, що його машину на швидкості розвертає поперек дороги. Машина, що летіла вперед уже боком, вгатилася тепер лівим заднім крилом у «швидку», яку від удару також почало розвертати поперек.

Машину струсонуло, Андрій ударився головою і плечем об бокове скло. «Жигуль» перелетів через вулицю, його розкрутило і вгатило боком об протилежну огорожу. Від цих ударів Андрій повністю втратив орієнтацію і тепер ніяк не міг зрозуміти, чому «швидка», в яку він щойно влупився, стоїть перед ним, перегородивши вулицю. Нарешті до нього дійшло. Вимкнувши передачу, Андрій, мало що тямлячи, повернув ключ. Мотор завівся. А водій «швидкої», напевно, був у шоці, оскільки закляк за своїм склом, тупо спостерігаючи, як машина їхнього лікаря заводиться, розвертається, знову луснувшись задом у розбиту огорожу, і продовжує вперто рухатися в обраному ще до зіткнення напрямку.

Звук цей виявився просто божевільним. Напевно, зім’яте крило терло по колесу. Але машина поволі набирала швидкість. Андрій побачив знак перехрестя, а згодом і дорогу, на яку йому належало виїжджати. Куди далі? Куди? «Праворуч підеш — коня втратиш», — згадався йому напис на камені з казки, читаної ще в дитинстві.

Він усе-таки повернув праворуч. Так чомусь здавалося надійніше. Виїхати б із міста й кинути машину. Чимскоріше. А далі — як і планував до цього — полями до найближчого райцентру. Тільки б вибратися з міста! А що як вони оперативно організують перехоплення? Можливо, у тих двох ментів з лікарні є рація, або просто зателефонують до райвідділу… Ні! Кидати машину потрібно терміново! Але де? Просто тут? А самому куди подітися? Бігти далі цією вулицею? Хоча б якийсь провулочок трапився! Вулиця була прямою, і вздовж неї суцільною шеренгою стояли лише одноповерхові хати.

І все-таки провулок трапився. Андрій побачив знак, а далі вузеньку вуличку, що відходила від основної дороги ліворуч. Не скидаючи швидкості, він крутонув руля, повертаючи туди, і вже відкрив рота, щоб закричати, але не встиг. Просто на нього з того провулка вискочила крута чорна іномарка, підставляючи «Жигулю» під удар своє праве переднє крило.

Звук, що пролунав, виявився якимось знайомим, майже рідним: лише кілька хвилин тому авто, яким він керував, билося об іншу машину та металеву огорожу. Але цей удар виявився набагато сильнішим. Андрія врятувало тільки те, що він міцно тримався за кермо. Машину струсонуло так, що коліна вдарилися об передню панель, а голова дістала лобове скло.

Іномарка виглядала набагато масивнішою за «Жигуля», але вона їхала вгору, а Андрій — униз, тому й інерція його машини виявилася сильнішою. Іномарку якось боком відкинуло на чиюсь огорожу, а «Жигуль» відлетів назад, на дорогу, з якої щойно намагався звернути. Вантажівка, що їхала по ній цей час, не врізалася в нього лише дивом. Андрій мимоволі заплющив очі, а вантажівка, вильнувши неймовірним чином повз нього, скажено засигналила і просвистіла поруч.

Андрій озирнувся. Іномарка глибоко сиділа боком у чиїйсь огорожі. Переднє її крило, яке прийняло удар, виглядало вижмаканим, частини бампера та фари, можна сказати, взагалі не було, а навколо машини осідала пилюка.

Дверцята іномарки з боку пасажирського місця сіпнулися та з натугою відчинились. Звідти з’явився здоровий лобуряка, ще не старий, лисий, у шкірянці. Він якось загальмовано обійшов відчинені двері своєї машини й подивився на передні крило та бампер. Вираз його обличчя свідчив про те, що саме він і є власником цієї донедавна шикарної машини. Лисий на якусь мить закляк, а потім його погляд почав повільно підніматися вгору і назад, туди, де стояв злощасний не менш скалічений «Жигуль». Ще мить — і Андрій мав зустрітися з ним очима. І тільки тепер він усвідомив, що мотор «Жигуля» досі працює. Ця обставина вирішила все. Увімкнувши передачу, він викрутив неслухняного руля, і машина, двічі смикнувшись та заскреготавши, знову покотилась по бруківці. Андрій озирнувся. Лисого товстуна поруч із машиною не було. Напрочуд швидко він ускочив досередини, й іномарка, скреготнувши по огорожі, рвонула за Андрієм. Клас двигуна автомобіля, який його переслідував, був такий, що годі й думати тягатися з ним на цьому старому «Жигулі». Відстань між ними швидко скорочувалася. Часу на роздуми не залишалося.

Авто позаду засигналило, блимаючи фарами, і пішло на обгін. Андрій узяв різко вліво, заважаючи виконати цей маневр. Іномарка тепер сіпнулася вправо, намагаючись обійти його звідти, але він знову крутонув руля. Від цього втрачалася швидкість. Ще мить — і його таки обженуть, перегородивши подальший шлях! Попереду був поворот. Видимість обмежена. Вони не наважаться робити це на повороті!

Дорога завертала праворуч, і Андрій побачив, що якась маленька вуличка майже від самого повороту відходить ліворуч. Неможливо! На такій швидкості він туди просто не впишеться! А з-за повороту виплив навантажений цеглою «КамАЗ». Він хитався на вибоїнах і ледве повз. Та це тільки здавалося здалека. Насправді ж він їхав. І Андрій це чудово розумів. Він наважився миттєво. Різкий поворот керма перед самою вантажівкою! Хотілося знову заплющити очі. Машину занесло, струснуло, але ніякого удару не було. Андрій побачив, що летить просто у провулок, який продовжував повертати ще лівіше. По боках тяглися глухі паркани. А позаду шалено засигналили, і відразу почувся удар. Вуличка, вся у вибоїнах, завернула ще більше вліво, потім вправо і за мить перед ним наче виросли із землі металеві ворота. На гальма він натис лише коли врізався в залізо воріт. Його закинуло якось набік, ворота з гуркотом зірвало з петель, і Андрію здалося, що машина перекидається. Але «Жигуль» таки встояв на колесах.

Цього разу мотор заглух. Андрій стусав плечем у двері, але вони не піддавалися, а коли піддалися, то він буквально вивалився з машини в пилюку. Поволі підвівся й роззирнувся навколо. Він опинився на будівельному майданчику. Чотириповерховий корпус, явно не житловий, був уже зведений, навіть поштукатурений і з вікнами.

Перестрибуючи через уламки, Андрій прожогом кинувся подалі від покинутої машини. Оббіг корпус і, побачивши доволі пожвавлену вулицю, вмить зупинився під стіною. Важко дихаючи, обтрусив плащ і якомога спокійніше, але швидко пішов вулицею ліворуч. Це було важке випробування. Здавалося, усі звертають на нього увагу й кидають підозрілі погляди. В який бік іти, аби швидше дістатися околиці міста, він не знав.

Звернувши у перший же провулок, Андрій зрозумів, що потрапив до старої частини міста. Тут по обидва боки стояли двоповерхові будинки з маленькими вікнами. Кілька наступних провулків не змінили пейзажу. Щоправда, людей зустрічалось мало. Десь тут, зовсім поруч, має бути той самий злощасний будинок з параболічною антеною. Звідти все й почалося. А може, не звідти? Можливо, усе почалося з приміської електрички?

Остерігаючись іти прямо, Андрій постійно звертав куди міг, усвідомлюючи, що така прогулянка наосліп для нього вкрай небезпечна. Хай навіть він давно заплутав своїх переслідувачів з побитої машини, його шукають люди в багато разів небезпечніші. І тут, на малолюдних вуличках, надзвичайно великий ризик бути поміченим з будь-якої проїжджаючої машини. Звертаючи з провулка у провулок, з двору в двір, Андрій намагався триматись якогось певного напрямку, сподіваючись рано чи пізно вийти з міста. Аж раптом…