Ірочко, візьміть трубу! Мені треба сказати вам у новорічну ніч щось конкретно важливе.
Її ненакладні нігті швидко забігали по клавішах, відповідаючи наполегливому кавалерові:
Мені також: не мастіть суші приправами, бо пектиме.
Вимкнула телефон. Затримка не відігнала сон, який наново почав огортати з неабиякою силою. Хоч із цим пощастило! Очі заплющилися до ранку.
II
авірюха вила так, що дивно було не прокинутись. Оце так Новий рік! Нічого собі. Вона вилізла з-під ковдри і вимкнула телевізор. Сон злетів швидко. Голова не боліла, й у всьому тілі відчувалася виспаність. У квартирі тепло, і це лише підкреслювало некомфорт за вікном. Увімкнувши чайник і плюснувши з крана в очі, Ірина заходилася готувати каву. Як же класно, коли людиною керують розумні думки!
Що робить зараз Альбіна? Напевно, зовсім ніяка або ще спить. Якби вона, Ірина, була з тією компанією, то зараз жахливо боліла б голова і нудило б. Напевно, цей Валерій приставав би до неї півночі, і зовсім не факт, що їй схотілося б підтримати його ідеї. Тоді все перетворилося б на цілковиту нудь, після якої відходити ще довше. «Візьміть трубу»... «Ірочко»... На панелі Ірочка. Козел...
Шмигнувши з кавою назад під ковдру, сьорбнула запашний напій, і до рук одразу ж попросився смартфон. До речі! Там щось повинно бути! Очі розплющилися ширше. Табло залишилося порожнім. Може, ще не навчилася? Та ні, ось вони, повідомлення. Нічого не надходило. От вам МТС! Напевно, загубилось у тенетах мережі, дійде аж надвечір, коли свято вже й забудеться. Дід Мороз ігнорував конкретно, незважаючи на прямі спонукання. Ну й пішов ти туди ж саме!. Дуже треба...
А от Альбіну здалося б збудити. Щоби життя медом не здавалося. З Новим роком привітати — подруга яка-не-яка. Увімкнула старий телефон, і засвітилося подряпане табло. Ого-го! «Оце все» був Валерій. Знищила відразу. У списках проясніло. Дзвінок від Альбіни. Купа привітальних есемесок від знайомих. Читаючи, Ірина викидала їх поодинці. Кава продовжувала парувати на тумбі, наповнюючи кімнату ароматами. А це? Номер виявився незнайомим. Мало хто на Новий рік...
А я про тебе не здогадувався. Хто б ти не була, — дякую. І тобі щастя у Новому році! Тепер я теж думатиму про тебе.
Що це було?!
Доходило дуже повільно, але за п'ять хвилин Ірина вже не сумнівалася, що власноруч відправлена вчора есемеска на новий смартфон не надійде ніколи. І винен у цьому ніякий не «Дідмороз» — вона сама. Адже номер, за яким відправила вчорашнє повідомлення, зараз висвічувався на табло її старого телефона і відрізнявся від номера смартфона лише однією цифрою — другою з кінця. Написи на клавішиках давно постирались, і, клацаючи у напівтемряві, вже сонна, вона замість «дев'ятки» набрала «шістку», що була відразу над нею. Виходило, смс таки дійшла за адресою, ще уночі. А людина, яка отримала її, спромоглася на відповідь. «Відкривши» обидва повідомлення, Ірина ще раз пробігла очима:
Знаю, що ти є. Знаю, що тобі неймовірно важко. Будь ласка, тримайсь. І хай тобі щастить у Новому році! Думаю про тебе. Бережи себе. Я з тобою.
А я про тебе не здогадувався. Хто б ти не була, — дякую. І тобі щастя у Новому році! Тепер я теж думатиму про тебе.
Що називається, навмисне не вигадаєш. Вона скрушно похитала головою. Новорічна ніч таки не обійшлася без пригод. Комусь отак ляпнула — без замаху. Те, що було призначене самій собі. Ото, напевно, очі викотив! Телефонувати до Альбіни перехотілося. Нехай спить. Цікаво, чи пояснила вона зміст есемески про суші Валерію? Сам же ж не дійде. Якщо пояснила, то цей «ромео» більше не телефонуватиме. Зараз, напевно, ще напівмертвий...
Табло старого телефона заблимало, щойно той опинився на тумбі. Накаркала... Ні! Цифри на екрані майже повторювали номер її смартфона, відрізняючись лише на одну. Оце «попала»... Схоже, доведеться якомога делікатніше пояснити людині, що трапляються такі помилки, і, можливо, навіть попросити пробачення.
Бачу, ти вже прокинулася. Доброго ранку! Гарного року! Я радий, що ти є. Хто ти?
Скрушно хитати головою після отримання есемесок помалу входило у звичку. Цирк безплатний! Ще один, який вчепиться, наче реп'ях до хвоста собачого. Ще й невідомо хто. Ну, Валерій — тут зрозуміло. Хоч ноги її бачив та й усе решту. А цьому чого? Ясні очі «мобільного» бовдура у червоній шубі згадалися напрочуд доречно. Допросилася, блін...
Вибачте, вчорашня смс потрапила на Ваш номер помилково. Прошу більше не турбувати.
Краєчок нігтя так і не наважився натиснути кнопку відправлення. І причиною була не дурна думка, що, можливо, це таки той, до кого зверталась учора, вирішив задовольнити прохання. Щось інше. Ну хоча б те, що написано у повідомленні. «Бачу, ти вже прокинулася. Доброго ранку!.. Я радий, що ти є...» А не «візьміть трубу!» Після чемних слів незнайомця важко було так от узяти — і шарахнути. Наче попхати зі столу кришталеву вазу, нехай навіть абсолютно нікому не потрібну. Тож смс відредагувала швидко.
Я Ірина. Моя вчорашня смс прийшла до Вас випадково. Ще раз — пробачте.
Однак чому на «ви»? Попередня написана на «ти». Але ж була спрямована до себе самої. Отже, все правильно.
Відповідь надійшла відразу.
А я Олег. Шкода. Дуже шкода. Якщо захочете піти, я не ображусь. Але прошу — залишіться. Я не зроблю Вам нічого неприємного.
Отакі повороти. Усе це тягло якщо не на дитячий садок, то на перший курс університету безперечно. Вона так і написала, через кілька секунд отримавши відповідь, що це свідчить лише про молодість як мінімум душі. Й одразу ж телефон засигналив про надходження нової есемески.
А кому була призначена ота найперша смс? Іншому чоловікові? Обіцяю, я не намагатимуся відібрати вас у нього.
Ставало дедалі цікавіше. Схоже, з ним не скучиш. А номер старий однаково потрібно буде колись ліквідувати. Так що...
Писалося чомусь дуже швидко й легко. Ірина розуміла — феномен спілкування з людиною, якої не знаєш і яку ніколи не побачиш. Багато хто вдається до цього. Вона ще не пробувала. А у житті варто спробувати всього.
Писала сама до себе, на свій другий номер. Хотілося не залишитись у Новий рік без вітання.
Не шкодуйте про цю помилку. Ви ж вітання все-таки отримали. А я завдяки Вашій смс зберіг дещо цінніше. Не пропадайте. Будь ласка.
Його спроби спілкування не мали навіть відтінку нав'язливості — виглядали делікатно і викликали приємні відчуття. Ця людина писала без помилок і вміла точно висловлювати думки у формі, що не спричиняє незручностей. Мимохіть уявила, як може виглядати такий чоловік. Напевно, високий, незагодований, у простому одязі без закидів у крайність, зі спокійним урівноваженим поглядом. Чомусь саме такий образ намалювався.
План відряджень складала з проблемами. То бракувало працівників, то не вписувалась у бюджет. Зрештою, вже увечері зліпила щось більш-менш пристойне. Якщо шефа не почне ковбасити щодо радикальних змін курсу, проект бездоганно працюватиме півроку. Одним головним болем менше.
На годиннику — десята. І завтра знову вдома. Альбіна образилася. Це ж вона десь вишпортала Валерія. Для неї. А хто просив? Дрібниці, перетреться... Цікаво, а що робить той, хто нібито претендував на роль новорічного подарунка? Олег. Зайнятий своїми справами? Чи просто знає міру? Чомусь здалося, що друге. Голова гула після дня, проведеного за компом, і вона швидко вляглася. Телефон наче сам попросився до рук.
Мені сумно. Новий рік безрадісний. І увесь рік очікую не кращим.