Вона ще раз повторила процедури, щоправда, вже без змащування горла, і вклалася. На прощання пальці набрали знайомий номер, відсилаючи візитівку з електронною адресою.
IV
Сторінка завантажилась, і новий лист відкрився. Справді. Ось і зворотна адреса. Ого! Листа було надіслано о пів на третю! Чому не спиться? Не дає самотність? Чи, навпаки, багато справ? Чи, може, через схильність думати довше над складними питаннями?
Сьорбнувши кави, почала читати.
Дорога Ірино!
Я радий, що є можливість спілкуватися таким способом. Дякую за просту і водночас геніальну ідею, Ви молодець. Тепер легше буде пояснити хоча б цю свою останню думку.
Не знаю, скільки Вам років, але за манерою висловлюватись та зрілістю думок роблю висновок, що до зелених дівчат Ви не належите. А отже, маєте певний життєвий досвід. Гадаю, у Вас були чоловіки. Згляньтеся назад — чи не всі вони виявились однаковими? Чи не з усіма знайомства відбувалися за стандартною схемою? Ні, звісно, один міг почати з квітів, а інший — із недоречних жартів. Я не про це. У подальшому кожен з них зумів продемонструвати Вам свої сильні сторони, інакше не став би Вашим. Потім його слабкі сторони Ви розкрили самі, не зумівши сховати при цьому і власних. Потім — конфлікт цих сторін: як слабких, так і сильних. А далі люди змушені розбігтись у надії, що наступного разу пощастить більше.
Хто вони для Вас тепер? Сіра маса. «Бувші». Усі однакові, які не виправдали Ваших сподівань. Чи варто додавати до списку ще одного? Навіть якщо припустити, що спочатку пощастить і справді започаткується отой «світлий» період стосунків? Ні, можна, звичайно, але це означатиме просування «накатаним», хибним шляхом без перспективи розв'язання основної проблеми.
Чим більше точок стикання у двох людей, тим вища ймовірність зустрітися з невідповідностями у стосунках. Це з одного боку. З іншого — основна сила, яка рухає двох людей назустріч одне одному, — самотність. І директорія, в якій зустрілися ми з Вами, — саме та, котра найвищою мірою запобігає їй. Наявність людини, яка здатна Вас вислухати і зрозуміти, — ось те, що ліквідує самотність. А не секс, а не спільне вирішення господарських та фінансових питань, а не постійна фізична наявність цієї людини перед очима. Ні, інші фактори також діють у цьому напрямку, але погодьтеся — значно слабше, тимчасовіше, не так радикально. І ця закономірність тим правдивіша, чим вище розвинуті люди, про яких ідеться.
То ж скажіть самі, чи варто вводити інші, додаткові фактори, ризикуючи втратити при цьому отой головний, перший?
Залишалося тільки вражено похитати головою. Ірина зручніше вмостила ноутбук на колінах і видала відповідь.
У ваших висновках є частка істини, не заперечиш, адже кохання — це справді лише гра за правилами. Але разом з тим Ваш лист містить багато слабких моментів. Отже, за Вашою логікою я повинна лягати у ліжко з будь-ким, знаючи, що десь є дорога мені людина, з якою у нас взаєморозуміння, яка переживає за мене? Я повинна виховувати дітей з кимось іншим? Вирішувати важкі та принципові життєві ситуації сама у той час, коли існує хтось, кому я не байдужа?
Ви впевнені у правильності Ваших життєвих установок?
Він дав часу лише на приготування бутерброда і застелення ліжка.
Категорично не згідний, що кохання — гра за правилами. Це радше творчість, музика, де за допомогою обмеженої кількості нот відкривається нескінчене поле діяльності. Їх можна «складати» у різному порядку, з різними ритмом і розміром, у різних поєднаннях та з відповідною гучністю. І кожна створена мелодія навіть близько не нагадуватиме іншу. Тому мова про якісь правила тут надзвичайно відносна. Радше, я б сказав, ідеться про принципи, а це зовсім інше. Проте у житті не буває безпрограшних варіантів. Ті, хто лягає у ліжко, так само з нього встають. Ті, хто вирощує дітей, поступово припиняють розуміти одне одного і відчужуються. Ті, хто разом заробляють гроші, колись їх не поділять. Це — закономірний процес. Потреба ж у близькій людині, у спорідненій душі є завжди. От і вирішуйте, що важливіше. Тут кожен повинен сам.
Звісно, говорячи конкретно про нас із Вами, можна лише припускати. І якщо раптом колись Ви категорично забагнете зустрічі, я не відмовлю. Те, що можна при цьому отримати у найкращому випадку, обоє ми, гадаю, розуміємо. Зауважте — у найкращому, якщо він відбудеться. А от те, що можемо втратити, зрозуміємо лише згодом, якщо спілкуватимемося довше. Навіть якщо уявити, що у моїй особі Вам вдасться отримати справного коханця і багатого спонсора (хоча це дуже сумнівно, та й навряд чи Ви самі потерпаєте без цього), втратите потім значно більше. Що ж до себе, то будь-яких ілюзій стосовно цього взагалі не припускаю.
Усе в його висновках було аргументовано якнайкраще. Та й, поклавши руку на серце, Ірина і сама розуміла — багато у чому новий знайомий правий. Ну, не в усьому, звичайно. І це чітко розуміла, коли намагалась уявити Олегову зовнішність. Людина, яка так висловлюється, повинна мати інтелігентні манери, прямий відвертий погляд, проникливі очі. Не такі, як припустімо, у того ж Валерія, здатного лише бубоніти обридлі «штампи» і пнутися бути розумнішим та крутішим, аніж є насправді.
А якщо ні? Якщо Олег — маленький сірий «зачуханець», дарма що з розумом, якщо він не вміє пристосуватись у житті, тому й не спроможний вийти за межі телефонного знайомства? Тоді тим паче не варто тягнути його за вуха, адже зникне взагалі усе.
Ну що задумки?! Вони народжувалися незмінно, кожного разу, псуючи ауру. Пальці Ірини знову застукали по клавішах.
Багато у чому з Вами погоджуюсь. Однак навряд чи довго так протримаюся. Якщо наше знайомство розвиватиметься, якщо Ви ще більше зацікавите мене як людина, — обов'язково захочу Вас побачити. Незважаючи на небезпеку позбутися того, що є. Мій життєвий принцип — усе або нічого.
Інтернет працював на повну потужність, принаймні в їхньому взаємному напрямку.
Я зрозумів це відразу. Проте така позиція характерніша для людей, не цілком ознайомлених з категорією «нічого». Ті, кому насправді відомо, що вона може означати, підходять до цього обережніше, зваженіше. Я знаю повною мірою, у що може виливатися поняття «нічого», тому схильний якнайкраще цінувати будь-які надбання, можливі у житті. Ні, я також не люблю зупинятися на досягнутому, але до перспектив щось втратити, тим паче щось цінне, звик ставитися з більшою обережністю.
Ви нічого не сказали про горло. Напишіть хоч кілька слів. За цими дебатами я не забув і переживаю.
Як не дивно, вона вірила.
З горлом — повний порядок. Ви мене вилікували. Зате з деякими Вашими теоріями, пробачте, сіли у калюжу. Адже все-таки не змогли обійтися голим співчуттям, і навіть за телефонної форми знайомства намагалися взяти участь у проблемах людини, жінки, до якої відчули симпатію. Захотіли — і зуміли спромогтися на реальну допомогу. Справді Вам вдячна.
Але зловити його на нестикуваннях виявилося нелегко.
Ужитті є чорний та білий кольори. Але між ними зазвичай не буває різкої межі. Є поступовий перехід — гама відтінків. Та всеж, чорне і біле — це цілком різне. Часто «чорне» та «біле» вживають у переносному значенні. Спробуйте поділити все, що робиться, на добре та погане — навряд чи це вдасться, адже і тут усе відносно. Є купа такого, що займає місце десь посередині, й кожна конкретна людина знайде у будь-якому явищі більше доброго, ніж поганого, або ж навпаки. Аналогічно бувають виважені та безглузді вчинки. Між ними ще є вчинки з часткою виправданого ризику, ризиковані вчинки, безумні вчинки, і вже аж потім — зовсім безглузді. Перехід, як бачите, також дуже поступовий, проте виважені й безглузді вчинки — також зовсім різне, і якщо перше повинні робити всі, то друге — не повинен ніхто. І межа між ними у кожного своя — залежно від якостей людини. Математик або шахіст обере перше, картяр — десь посередині, повний ідіот завжди робить друге. Так і в наших стосунках: кожен бачить різницю між початковим і завершальним варіантом, проте межу, на якій варто зупинитися, обирає сам.