Відчинивши двері гостю, вона попрямувала на кухню, ввімкнула модернову кавоварку, яка, як запевняла Наталя, могла підключатися до Інтернету і скачувати звідти новітні рецепти приготування кави. У це Авенір не дуже вірив, хоча еспресо і капучино зарозуміла кавоварка готувала добре. Наталя подала йому пачку цигарок «Честерфілд», не вимовивши при цьому жодного слова, і подалася до кімнати. Ердель так само мовчки і зосереджено крокував за нею. Письменниця стукала дерев’яними підборами своїх сабо, які полюбляла носити, незважаючи на моду і сезон, — так само, як джинси і светри. Попелясте волосся, зібране на потилиці, куйовдилося їй на шию.

Дейкало, зрозумівши, що Наталя надто занурена у власні думки, щоб говорити, теж мовчки скинув свою незмінну шкірянку, повісив її у величезну стінну шафу в передпокої і прилаштувався третім у цій вервечці, яка снувала туди-сюди кімнатами.

Нарешті господиня помітила, що мовчанка затяглася.

— Добре, що прийшов ти, Веню, — не зовсім щиро сказала вона. — Могли ж припхатися мої сусіди-п’янички, наприклад, за гривнею або за сигаретами. А я ніяк не знайду правдоподібного пояснення, чому дівчина опинилася у фітнес-клубі вночі. Що вона там могла робити? Хто її впустив? Навіщо вона поперлася туди серед ночі?

— Може, я тобі заважаю? — спитав Авенір, але більше з чемності, бо Наталя не зважала на відвідувачів і продовжувала обмірковувати свої сюжети у будь-чиїй присутності. Крім того, він хотів все-таки випити гарячої кави.

— Ні, просто я думаю про те, що вбивці насправді завжди залишають сліди.

Мимохідь вона клацнула пультом і ввімкнула телевізор. Той завив так, що пес аж підскочив із переляку. Наталя так само мимохідь вимкнула його.

Продовжуючи мовчати, вона розлила каву у тонкі порцелянові чашки, поставила на стіл цукорницю і попільничку, поклала срібні ложечки і лляні серветки, запхнула Тимуру до пащі печиво, запалила сигарету, відповіла по телефону (але коротко!), витягла чарочки і пляшку найкращого литовського бренді, яке їй привезла у подарунок письменниця Ірена Алексайте з Вільнюса. При цьому вона разів вісім пройшлася кімнатами, а Авенір із псом — за нею.

— Я зайшла у глухий кут, — повідомила вона зовсім незасмучено. — Хоч плач, не розумію, як мій вбивця сховає сліди свого перебування у тому клятому клубі.

— Але ти вже придумала з десяток вбивств, — подобрішав Дейкало після чарки розкішного бренді. — Одним більше, одним менше…

— Ти не розумієш! Убивство вигадати легко, важко придумати, як приховати його. Мотиви вбивства придумати теж легко. У людини часто бувають причини вбити. Слава Богу, не всі їх втілюють, але багато хто подумки приміряється до цього. Зрештою, мотиви можуть бути абсолютно неймовірними для одних людей і зовсім елементарними для інших. Убивство — це найпростіша форма розв’язання конфліктів.

— Наталю, — удавано вжахнувся Авенір, — а як же Божі заповіді?

— Хіба якогось вбивцю зупинила віра в Бога? Я думаю, якби можна було вбивати на відстані, щоб не залишалося слідів, злочинів було б набагато більше. А так — багатьох зупиняє загроза суворого покарання. Саме покарання, а не сумління і віра у вічні муки в потойбічні.

Вона замислено накручувала на палець пасмо волосся.

— Припини, бо висмикнеш, — засміявся Дейкало, бажаючи вивести її із замріяності.

— Це не так легко, як здається. От коли я хворіла на кір у дитинстві, у мене від високої температури повилазило волосся, а потім довго не відростало. Я ходила така клочкаста, ти собі уявити не можеш… Знаєш, я оце недавно відвідувала у лікарні свою подругу Марину Балгіру. У неї зараз лізе волосся, як тоді в мене. Мабуть, їй доведеться носити перуку, коли одужає. Коли жінці за сорок, волосся так швидко не відростає.

— А я недавно бачив у кав’ярні, як побилися дві дівчини, і одна в іншої повисмикувала волосся. І чому це жінки завжди чіпляються одна одній в коси?

— Бо зручно, — засміялася Наталя. — Хапаєш за патли — і суперниця безпорадна.

— Наче ти знаєш з власного досвіду!

— Певно, що ні. Але все ж таки, чи можна вбити на відстані?

Дейкало мав невеликий досвід у галузі вбивств, але останніми роками все ж набув такого-сякого, бо регулярно дивився новини по телебаченню. Дня не проходило, щоб когось не вбили на відстані: натиснув кнопку — і машина в повітрі, або ще щось подібне. Він так і сказав Наталі.

— Ні, я маю на увазі дещо інше. Вибух — це все одно фізична дія. А якщо… Наприклад, вбивство за допомогою чорної магії.

— Ну, я не знаюся на чорній магії. Більше на білій. Подивись газети, у кожній рекламують якогось білого мага, екстрасенса, добру відьму чи дідуся-травника. Ось, наприклад, — Авенір витяг із купи газет на столику першу-ліпшу і погортав. — Ось. «Контактер із космосом Пьотр і його вірний друг легендарний кіт Дан в Києві. Пьотр і Дан рятують людей, продовжують життя і оновлюють внутрішні органи, провіщають і відвертають трагічні події, а також називають точні дати можливих трагедій». Або ще: «Відома ворожка, віщунка і провидиця, делегат Всесвітнього Конгресу психоаналітиків та медіумів у Відні». «Дідусь Віктор. Зняття пороблень і вроків. Не ходи ні до кого зі знахарів, окрім дідуся Віктора». Так що ми тепер точно знаємо, до кого треба ходити. А ти що маєш на увазі: воскові фігурки, голки в серце, чорного півня?

— Та ні, я маю на увазі зовсім інше. Ти чув колись такі слова, як «концентрація негативної субстанції біополя» або «нейтралізація геопатогенних структур, створених негативними емоціями у житловому приміщенні»? У мене самої під диваном розсипані каштани. Кажуть, саме вони нейтралізують таку зону. А про створення торсіонних генераторів ти чув?

— Чув, але вважаю це суцільними вигадками. Я не можу повірити, що ти не жартуєш.

— Звичайно, я й сама не вірю у це. Але, якщо чесно, коріння таких вірувань — у психології людини. Однією з причин потягу людини до магічного є те, що багато людей, слабких духом або тілом, мають нездорові ілюзії, начебто за допомогою магії можна добряче полегшити собі життя. Не зумів сам по собі привабити якусь жінку — прочитай приворотне замовляння чи дай їй випити приворотне зілля. Не треба стежити за собою, залицятися, робити дорогі подарунки. Не зумів добитися поваги від колег по роботі — проведи сеанс камлання і добийся бажаного через магічні сили. Таких прикладів можна навести багато.

— Ну, на мій погляд, такі суб’єкти — перші кандидати на посилений оздоровчий курс Павловської психлікарні, — посміхнувся Авенір.

— Я-то згодна з тобою, — кивнула головою Наталя. — Але ж дехто цілком серйозно вірить у це. Трапляються ж дивні речі. Якщо бабки знімають вроки, то хтось їх наводить, правда ж? Кажуть же: пороблено на хворобу, пороблено на смерть. Землю з цвинтаря підкидають, волосся з мертвої людини…

— Бр-р-р… Треба тікати від тебе, бо вночі почнеш шукати під ліжком не капці, а мертве тіло!

— Не перебільшуй, — посварилася Наталя пальцем на Авеніра. — Не роби з мене забобонну тітку. Але, справді, моя перерва закінчилася. Кажи, навіщо ти прийшов, і тікай.

— Я прийшов, щоб передати тобі запрошення пані Надії Мурченко взяти участь у доброчинному вечорі на користь юних музикантів.

— Та ти що! Нізащо! — відсахнулася Наталя. — Що я робитиму з юними музикантами? Співатиму хором?

— Та ні. Тобі не доведеться нічого робити. Єдине — сидіти і підписувати свої книжки по десять гривень за автограф.

— І ніяких промов виголошувати не доведеться?

— Ні, жодних промов, жодного хорового співу. І це все лише на годину або дві, — вмовляв її Авенір. — А потім, мабуть, почнуться змагання для дітей. Або маскарад, або конкурс на кращий виступ.

Тут Наталя підхопилася і замахала на Дейкала руками:

— Звичайно, вона готувалася до змагань, тому і залишалася у клубі пізніше за всіх! А зі сторожем домовилася…

Господиня негайно повернулася до Дейкала спиною і рушила до комп’ютера. Він чемно сказав «до побачення» її спині і Тимуру та сам причинив за собою двері.