— Що там сталося? — крикнув із кімнати батьків Левшиць, який прийшов сьогодні раніше з роботи. Звідти долинали звуки ввімкненого телевізора.

— Тільки поглянь, що вичворяє цей шибеник, — відповіла вона, поставивши тацю на письмовий стіл школяра, якого незабаром чекав перехід у наступний клас.

На порозі дитячої з’явився зацікавлений Михайло Левшиць.

— Я подумав… А що ти там робиш? — здивовано запитав, побачивши сина.

Назар усе ще повзав по підлозі, точніше, вибирався з-під свого ліжка. До того ж із торця, де шлях йому перепиняла спинка. Весь у пилюці, почервонівши і зніяковіло ховаючи очі від незручності і прикрості, немов його застали за чимось ганебним. На щоках і на скронях уже були помітні перші ознаки висипки. Нарешті хлопчина вибрався повністю, обтрусився і швидко заліз під ковдру.

Однак від погляду Левшиця не сховалося, що при цьому Назар щось міцно стискав у руці, а коли опинився в ліжку, його рука на мить ковзнула під подушку.

— Ще один такий вибрик, і я тебе покараю, — попередив він Назара. Але сам про себе відмітив, що хворий шалапут, певно, мав серйозніші причини повзати під ліжком, аніж звичайне бешкетування. І все це виглядало вкрай підозріло.

— Добре, татку, — без заперечень погодився Назар. І, мовби ставлячи крапку на подальшому розвитку теми, зосередив усю свою увагу на таці.

— От і чудово, — пирхнув Левшиць-старший. Надто поступливий хлопчисько може обдурити своєю сумирністю кого завгодно, але не молодого батька — принаймні, якщо той добре пам’ятає власне дитинство. Хлопець точно приховує щось, що його непокоїть. І явно не збирається ні з ким ділитись.

Перш ніж вийти з дитячої, Михайло Левшиць озирнувся. Валерія допомагала Назарові встановити тацю на ковдрі. Ні, він обов’язково сьогодні ж зазирне під це чортове ліжко. Просто перевірить. І з’ясує, що саме хлопчисько ховає під подушкою.

І звідки знову це дивне почуття, ніби…

Уже сидячи перед телевізором, на екрані котрого миготіли вступні титри якогось серіалу, він продовжував міркувати над поведінкою Назара. На перший погляд, узагалі-то, нічого особливого і не було. Взяти, приміром, те ж повзання під ліжком.

Однак усе це починало йому дуже не подобатися.

Може, через ті відчуття, які находили на нього у дитячій? Чи згадати хоча б те нічне страхіття… Адже занадто багато чого стало обертатися навколо якоїсь невідомої осі, що постійно висковзає з уваги, але, схоже, впливає на всю цю гравітацію в будинку, чи не так?

Але головне — чорт забирай! — що нічого конкретного, суцільні домисли і глухий підсвідомий дискомфорт, а логіки не більше, ніж у цьому тупому серіалі, який зараз іде по «ящику»: «Ти бачила, який у нього був погляд, коли він глянув на тебе, люба моя? Я так злякалася, думала, він кинеться на тебе прямо там, при всіх! — О, ти перебільшуєш, Феліціо ніколи б цього не допустив… Поправ мені позаду комір, дорогенька»… Чи як там? — роздратовано нахмурився Левшиць.

Певно, час поговорити з хлопцем відверто. От тільки з чого почати? І звідки він, власне, взяв, що Назар може мати до цього якесь відношення?

Але, з іншого боку, невже йому просто здалося, що той теж щось відчуває?

«Найкраще, щоб воно так і було», — подумав Левшиць і, приймаючи остаточне рішення, узяв нову пляшку пива. Тільки не варто відкладати цю справу на потім: треба поговорити сьогодні.

Минулої ночі, коли Валерія міцно спала, а Назар був у лікарні, він, проходячи по коридору до вбиральні повз дитячу… Коротше, йому здалося, що там хтось є. Це відчуття було викликане звуком чи рухом у темряві. Але…

Але.

Невже його починає лякати ця кімната? Точніше, те, що в ній може бути.

(«Може, навіть — жити?»)

А якщо ні, то чому ж він так і не спромігся зазирнути в неї на зворотному шляху? Про всяк випадок — перевірити, що там сидить у темряві.

Однак, чи в тому річ, що не спромігся? Якби він дійсно був схильний вірити у різну чортівню, то не просто б заглянув, а влаштував би локальний армагедон — адже там спить його восьмирічний син, чорт забирай! Якби справді вірив у можливість якого-небудь полтергейсту… чи чогось такого. Якби припускав хоч найменшу ймовірність…

Він перемкнув канал дистанційним пультом і відкоркував наступну пляшку пива. На екрані виник якийсь чолов’яга, який докладно розмірковував про податкову політику держави. Левшиць зробив великий ковток, вимкнув «ящик» і попрямував до кімнати сина.

Моток товстих капронових ниток Назар знайшов серед своїх іграшок. Якоїсь миті він навіть почав сумніватися, чи вдасться йому знайти їх узагалі. Котушка з нитками — саме такими, які були йому необхідні, — залишилася від розкладного повітряного змія, якого вони з батьком купили спеціально перед поїздкою на пікнік за місто минулого літа. Правда, того пам’ятного дня змій злетів лише один раз і, як виявилося, його перший політ був і останнім. Коли строкатий ромб піднявся над землею метрів на тридцять, вітер раптовим поривом відніс його до великого дерева, де той заплутався в розкидистому вітті, тріпочучи довгими рожевими стрічками. Всі зусилля визволити змія ні до чого не призвели. І тепер від нього залишилися лише спогади та цей моток із чорними міцними нитками.

Спогади про той останній політ змія навіяли на Назара легкий смуток, немов подих вітерцю у сонячний день ледь-ледь торкнувся до щоки, — все-таки це було класно, нехай недовго, і нехай лише один раз, усе одно — класно!

Валерія хазяйнувала на кухні; час від часу долинав дзенькіт посуду, шкварчання пательні, апетитні запахи ставали все звабнішими. І Назар подумав, що йому варто поквапитися, якщо він збирається закінчити справу до вечора. Коли вони повернулися з лікарні, Валерія відразу ж примусила його лягти до ліжка і тепер навряд чи зрадіє, якщо застане його за повзанням по підлозі. Але більше за все Назар боявся, щоб мама чи тато не запідозрили чогось поганого, адже хворий хлопчик, котрий обмотує нитками ніжки свого ліжка, це ж дивно, правда?

Навіть занадто дивно.

Охоронний прилад, якого Назар охрестив «Сторожем», був задуманий ще по дорозі додому з лікарні, поки вони з Валерією їхали на таксі. Крім ниток був потрібен шмат мідного дроту і маленький дзвіночок, який використовують на рибалці, — і те, й інше він мав.

Спочатку Назар протягнув капронову нитку по периметру ліжка, обмотуючи кожну ніжку по кілька разів. Вільною залишилася тільки одна сторона — у головах, де йому самому ледве вдалося протиснутися. Потім відмотав і розрізав додаткові нитки на відрізки, котрі натягнув упоперек, прив’язуючи їх до утвореного периметра. Таким чином увесь простір під ліжком розділився на вузькі ділянки. Коливання будь-якого відрізка викликало рух усього іншого. Найважче вдавався саме цей пункт: потрібно було поступово просуватися назад, лежачи на животі, щоб натягнути нитки від спинки ліжка майже до самого узголів’я.

Десь на половині цього важкого шляху Назарові раптом подумалося: а що як раптом монстр з’явиться прямо зараз і схопить його за горло величезними пазуристими лапами… А потім батьки знайдуть під ліжком труп, заплутаний у капронових нитках від повітряного змія, якого вони із татом запускали минулого літа і якому вже ніколи не злетіти…

Назар зібрав усю свою мужність, щоб викинути подібні думки з голови і продовжити справу. Насамперед, треба було переконатися, чи все він передбачив. Нитка виглядала досить міцною, щоб не побоюватися випадково порвати її самому. Але чи не надто багато простору залишали поперечні нитки? Чи не вдасться чудовиську без перешкод витягнути лапу, не зачепивши «Сторожа», а потім затиснути язичок дзвіночка, безгучно порвати нитки і вибратися назовні непоміченим?

І чи був бука настільки… розумним — адже так?

Усе-таки Назар, як і раніше, не міг збагнути, як монстр примудряється з’являтися під його ліжком. Тому, незважаючи на свої вісім років, не збирався надто покладатися на такий примітивний пристрій, яким був «Сторож». Хто знає, на що було здатне чудовисько. Від цього залежала не якась там оцінка за чверть, а дещо важливіше — його життя.