Воістину незбагненний цей гомо сапієнс! Навіть сьогодні, коли жителі планети вирішили раз і назавжди позбутися липкого страху перед світовою термоядерною катастрофою, знаходяться особи, для яких примарний ореол влади важливіший, аніж розум, честь, доброта.

…Крадіжка крайтронів не залишала сумніву в тому, що невстановлені злочинці вже володіють атомною бомбою. З цього факту напрошується єдиний висновок: терористи робитимуть все, аби якнайшвидше вдатися до ядерного шантажу.

І ось мені доручено провести термінове розслідування обставин появи електронних перемикачів у Джорджа Уїкера. Працювати доведеться в режимі автономного пошуку. Це означає, що мій розмовний пристрій “уокі-токі” з вмонтованим у нього мікрокомп’ютером може в будь-який час доби зв’язуватися з Центром документальної інформації МАБРу, безпосередньо з Хільмаром Данієльссоном, іншими підрозділами агентства. По всіх каналах зв’язку через спеціальні супутники-ретранслятори мені увімкнуте “зелене світло”. Особливість автономного пошуку в тому, що інспектор Служби розслідувань не має права входити в контакт з поліційними підрозділами, офіційними представниками. Словом, не афішувати свою діяльність. Єдина ланка зв’язку з моїм начальством — “уокі-токі”.

До речі, про мій переговорний пристрій. Це не лише прийомопередавач. Це багатофункціональна модель, що має вмонтований мікрокомп’ютер, об’єм пам’яті якого не такий вже й маленький — 5 мільйонів знаків. “Уокі-токі” виготовлений у вигляді наручного годинника. Неспеціаліст навіть не запідозрить, що перед ним не електронний годинник. Табло, на якому висвічуються цифри, водночас виконує функції і мініатюрного дисплея, на якому при бажанні я можу переглянути кінофільм будь-якого телецентру — досить набрати код відповідної програми на двадцятип’ятиклавішному мікрорегістрі (натискати, правда, доводиться мізинцем, — єдина незручність). Живиться “уокі-токі” теплом тіла. Інформація, введена в його пам’ять, надійно захищена від зовнішнього втручання спеціальним кодом. Однак вона беззахисна перед мікрохвильовим випромінюванням. Лише тридцять комірок “чіпа” захищені особливим чином — своєрідний “чорний ящик”, який мають пілоти повітряних лайнерів і який може пригодитися слідству в разі загибелі інспектора.

Завтра я отримаю карт-бланш — тоненький пластмасовий прямокутник дев’ять на п’ять сантиметрів і товщиною три міліметри. В нього запресований мій особистий код, записаний на шматку магнітної стрічки, мій голографічний портрет, який можна відтворити лише з допомогою лазера, а також дактилоскопічний відбиток президента або віце-президента МАБРу. Власник цієї своєрідної плакетки наділяється необмеженими повноваженнями. Інспектор Служби розслідувань дістає повну свободу дій в особливо важливих справах. Та ми, власне, в основному лише такими справами і займаємось.

“Штерн”, Гамбург:

“До кінця місяця з території Федеративної Республіки Німеччини будуть вивезені всі ядерні боєголовки. Повним ходом йде нейтралізація запасів хімічної зброї, складованої на американських військових базах. Згідно з оцінками спеціалістів, роботи завершаться в квітні-травні наступного року”.

“Правда”, Москва:

“Ще один крок до всезагального миру. Повністю ліквідовані ракети середньої дальності. Міжнародні групи під егідою Міжнародного агентства по безпеці та роззброєнню завершують демонтаж ракет МХ, “Трайдентів” і “Міджітменів”.

Начальника аналітичного сектора Оперативного центру МАБРу Томаса Фіцуотера на місці не виявилось. Як повідомила його чарівна секретарка Клер Елліс, її безпосередній начальник знаходиться в лабораторії аудовізуальної інформації. Ми обмінялись люб’язними посмішками, і я подався на зустріч зі своїм старим приятелем, з яким два роки тому працював на острові Дієго-Гарсія, де проходив демонтаж американської військової бази. Невдовзі після того ми разом потрошили останні нейтронні бомби в Каліфорнії.

— Щось для мене є, друзяко? — замість вітання кинув я з порога лабораторії, уздрівши знайому широку спину Томаса, який чаклував за дисплеєм.

— Це ти, старий лисе? — не обертаючись, заклопотано пробурчав Фіцуотер і похитав лисою головою. — Данієльссон мене попередив, але я не думав, що ти примчиш так швидко. — Продовжуючи натискати пальцями лівої руки кнопки периферійного пульта вводу інформації, праву подав мені. Ми поручкались, ніби щойно вчора попрощалися, хоч не бачились майже півроку, і я примостився на вільному стільці поруч з Томасом. Судячи з усього, мій приятель справді був заклопотаний, і я не став вимагати особливої уваги до своєї персони. Про всяк випадок перепитав:

— То є для мене щось цікаве?

— Дещо є, — зітхнув Фіцуотер і, проробивши ще кілька маніпуляцій на пульті, проказав: — Дивись уважно.

На ледь мерехтливому екрані дисплея в рівномірному ритмі поповзли салатового кольору літери, утворюючи слова і речення:

“Джордж Уїкер. Сорок років. Закінчив Гарвардський університет і Массачусетський технологічний інститут. Спеціалізувався в галузі комп’ютерних систем та електронної техніки. Неодружений. Колишній співробітник ЦРУ, посвідчення № 749/С. Тривалий час був приписаний до штаб-квартири “Кондора” в Сантьяго, де працював у Третьому відділі, який безпосередньо займався ліквідацією політичних лідерів, чиї погляди і діяльність носили виразний антиамериканський напрямок. Забезпечував технічний бік операцій. Організація створена на початку 70-х років минулого століття, після приходу до влади Аугусто Піночета. Після ліквідації “Кондора” був залучений до реалізації програми Сі-к’юб-ай. Очолював службу охорони одного з підрозділів цієї структури Пентагону. Відповідав за безпеку військових комп’ютерних систем. Мав право доступу до військових документів НАТО підвищеної секретності. Після звільнення з ЦРУ перейшов на роботу в Національне управління по дослідженню океану та атмосфери (НУОА). Дев’ять місяців тому несподівано розрахувався. Купив на складі Управління морських досліджень ВМС США підводний міні-човен типу “Араго” разом з фотороботом “Джейсон джуніор”. Мотивація — бажання зайнятись пошуками скарбів, що залишились на борту затонулих іспанських галеонів”.

Блідо-зелений текст зник з екрана дисплея, склавши в моїй голові певне уявлення про покійника.

— Цікавий суб’єкт, чи не правда? — хитро примружився до мене Томас.

— Бачу, американець тобі чимось сподобався, — зіронізував я. — Очевидно, маєш про нього ще якусь інформацію? — я запитально подивився на свого приятеля.

— Ти не помилився. Хоч цей комп’ютеризований підводний пошуковий апарат — застаріла модель, проте і сьогодні він коштує кругленьку суму. Свого часу такі апарати мали використовуватися з метою маскування атомних підводних човнів в океані. До речі, саме завдяки “Араго” вдалося знайти затонулий “Титанік”.

— Де ж він роздобув такі гроші?

— Зумів чимось зацікавити компанію “Ай-бі-кей”, яка й взяла на себе частину витрат.

— І що це за компанія?

— “Інтернешнл бізнес космос”.

— Міжнародний космічний бізнес? Цікаво, чим вона займається.

— А це вже по лінії Служби розслідувань, — протягнув Томас і змовницьки підморгнув: — Дещо я для тебе підготував. Аналітики Оперативного центру також не задарма хліб їдять. Ти зараз матимеш змогу ознайомитися з відеоматеріалами однієї з нарад, що проходила у ЦРУ в середині вісімдесятих років минулого століття.

Начальник сектора Оперативного центру натис кнопку, і на екрані монітора рівномірно попливли літери, зчеплені у слова й речення, почали вишиковуватись колонки цифр. Відтак з’явилось кольорове зображення просторого кабінету. Підписи англійською, російською та французькою мовами давали стислу характеристику присутнім на цій нараді, коментували деякі незрозумілі моменти…

По один бік розсувного полірованого стола засідань розмістились господарі: Френк Бедфорт — начальник Оперативного управління, Шон Берстед — начальник Науково-технічного управління, Роберт Харметс — начальник Інформаційного управління, Джон Поллард — керівник Відділу політичних акцій, Віктор Ченчеллор — керівник Прес-центру, Пітер Отіс — представник Внутрішньої служби по зв’язках з громадськістю, Елвін Бенніс — начальник Відділу радянської економіки, Деніс Опот — начальник Відділу стратегічних досліджень, Ірвінг Мерфі — начальник Відділу аналізу Радянського Союзу.