Чекай-но, кажу собі, може, саме тут собака зарита? Вже після нашої розмови в Буенос-Айресі Долорес, скориставшись номером Оперативного центру в Женеві, який я залишив їй про всяк випадок, повідомила Томасу про те, що Жак замислив учинити щось проти “Інтернешнл бізнес космос”. Наскільки вона зрозуміла з натяку вченого, втручання мало бути зроблено на рівні пограмного забезпечення. Але вона тоді не звернула на це належної уваги. Як можна непомітно нашкодити комп’ютеру, щоб ніхто не здогадався? Словом, розцінила натяк-погрозу на адресу “Ай-бі-кей” як жарт. Жарт? А якщо Жак і справді підготував компанії капкан — ввів у програмне забезпечення суперкомп’ютера цієї контори так звану пастку. Досить на неї подіяти спеціальним кодом, як уся інформація, накопичена в пам’яті суперкомп’ютера, буде паралізована, знищена, стерта. Словом, при вставлянні “ключа” введені раніше у програму дані вчинять заплановану програмістом акцію проти електронно-обчислювальної машини. Кодований “ключ” посилає команду-помсту — такі випадки були мені відомі. Правда, я сам безпосередньо не стикався з подібними речами, але з технологією комп’ютерних злочинів був знайомий досить добре і за іншої ситуації міг би навіть спробувати вивести з ладу патруль внутрішнього контролю пам’яті суперкомп’ютера. Однак “відеотекс”, що знаходився в моїй клітці, не мав умонтованої багатофункціональної клавіатури. Служба безпеки, щоб не спокушати свого бранця, просто зняла клавіатуру вводу зовнішньої інформації. Либонь, побоюється, що інспектору Служби розслідувань МАБРу звідкілясь відомий вхідний код в інформаційну систему “Ай-бі-кей”…

Побоюється?

Ні, я не уподібнювався утопаючому, що хапається за соломинку, коли розглядав фразу “Пуп землі Бхагавадгіта” як своєрідний ключ-код, завдяки якому можна паралізувати роботу інформаційної мережі компанії. Чомусь я був переконаний, що внутрішній зміст дивного телефонного послання вченого виражає приховану функцію “пятої колони” в інформаційному масиві пам’яті суперкомп’ютера. Але як перевірити на практиці мої абстрактні умовиводи?

Знову повертаюсь до химерної тріади ключових слів. Навіщо вченому знадобився набір таких різних понять? Навіщо вибрано такий складний асоціативний зв’язок?

Хід моїх думок набирає все чіткіших обрисів, і я поки що на рівні підсвідомості починаю бачити наступну послідовність своїх дій у цій кімнатці. Однак ще раз і ще раз займаюся самоперевіркою, відпрацюванням фантастичної версії, яку ще повністю не розклав по поличках…

“Не поспішай, — кажу собі, — ще раз уважно прослідкуй за ходом своїх міркувань, систематизуй їх”. Отже, “ключ” має лише три зазубринки досить складної смислової конфігурації. Працюють вони тільки як цільна система. В якійсь мірі її можна порівняти з тривіальним англійським ключем. Різниця лише в тому, що стальний ключ має більше матеріально відчутних зазубрин. У функціонуванні він дуже простий: вставляєш його у замкову щілину, легенько повертаєш — і двері відчинені. Логіка підказує, що кодовий “ключ” для суперкомп’ютера Жак виготовив за принципом сакраментального англійського ключа. Замковою щілиною може стати будь-який вхідний тракт чи канал периферійного пристрою або термінала, підключеного в інформаційну мережу “Ай-бі-кей”…

Щоб не сполохати нової серії логічних конструкцій, що народжуються в моїй голові, й не обірвати послідовність поки що хиткої гіпотетичної моделі “коду-ключа” для пам’яті суперкомп’ютера, я, мов той лев в пустелі, починаю міряти свою модерну клітку. Вперед — назад, вперед — назад… Враження таке, ніби вона побільшала. Побільшала? З якого дива? Просто інтуїтивно відчуваю, що мої умовиводи от-от виведуть інспектора МАБРу з пастки.

Отже, “ключ”. Симбіоз простого і складного… Набрати на клавіатурі, скажімо, канального пульта у строго визначеній послідовності три слова коду, точно встановити ці зазубринки кодованого “ключа” в замок практично неможливо. Жак виготовив цей “ключ” таким, щоб скористатись ним міг будь-хто, не проникаючи на рівень якогось тракту чи регістру електронної пам’яті, що може викликати сигнал тривоги патруля системи контролю на несанкціонований вхід у пам’ять.

Як же перевірити правильність цієї гіпотези? Як спробувати увімкнути пастку, поставлену Жа-ком?..

Я з неприхованою ненавистю дивлюся на екран дисплея “відеотекса”, на якому виникають усе нові й нові епізоди війни в космосі з якогось старого фантастичного фільму. Досі, обдумуючи шляхи свого порятунку, я не звертав уваги на те, що діється на екрані. Однак тепер, коли безпосередня реалізація акції наштовхнулась на непереборну перешкоду — відсутність пульта з клавіатурою вводу зовнішньої інформації, я чи не вперше запанікував. В тому, що “відеотекс” підключений до Міжнародної інформативно-довідкової служби, не кажучи вже про безпосередній контакт з банком даних суперкомп’ютера “Ай-бі-кей”, не викликало ніякого сумніву — про це свідчили знята клавіатура, а також програма “Новини планети”, яка підтримувала мій контакт із зовнішнім світом.

І раптом почуття ненависті змінюється злорадством. Я прикипаю до екрана на ЯКОМу між галактичний розвідник, користуючись пристроєм, чимось схожим на “уокі-токі”, Посилає імпульси для входження в контакт з агресивною кібернетичною системою, що панує на далекій планеті.

Як я раніше не згадав про це?! Адже всі “відео-текси” корпорації “Вестерн елекїрік”, фірменний знак якої добре видно на верхній панелі дисплея, можуть працювати в режимі дистанційного керу-вання. А це означає, що кодові слова, заховані в “чорній комірці” мого “уокі-токі”, вилетять у навколишній простір, тільки-но буде набрана шифрова комбінація “9457” на мікропульті переговорного пристрою, — єдине, чого можна вимагати від “уокі-токі” після вчиненого над його пам’яттю насильства.

Ну що ж, почнемо акцію. Спробуємо випустити лева на волю. Пастка Жака має закритись…

Я дуже акуратно натискаю одну за одною міні-клавіші, які біленькими головками виступають на темно-зеленому корпусі “уокі-токі”. Мене не покидає передчуття близької перемоги

Натиснуто четверту клавішу… Секундна пауза — і зображення зникає з екрана дисплея Натомість червона пляма у вигляді круга діаметром близько десяти сантиметрів починає мигати в центрі чорного квадрата. Знадвору доноситься бридке завивання сирени.

Спрацювало! Я полегшено зітхаю. Схоже на те що місія моя буде успішно закінчена. Правда ще невідомо, як поведуться зі мною господарі гасієнди. Думаю, побояться вчинити насильство над інспектором такої солідної організації, як МАБР. Очевидно, в пам’яті суперкомп’ютера “Ай-бі-кей” стерто величезний інформаційний масив. Такого роду неполадки, точніше катастрофа, буде негайно зафіксована Міжнародною інформаційною мережею. Вона вже зафіксована, як і код, що став причиною катастрофи. Катастрофи для “похоронного бюро”. Що таке “Пуп землі Бхагавадгіта”, добре знають в Оперативному центрі МАБРу, як знають і те, хто і де міг їх використати. Координати мого місцеперебування вже відомі Томасу Фіцуотеру і Хільмару Данієльссону. Навіть якщо зі мною щось і станеться, дозвіл на проведення інспекції на острові Пасхи, на “гасієнді Дорнбергера” у компанії “Ай-бі-кей” змішаними підрозділами експертів МАБРу, ООН, МАГАТЕ і Чілі буде отримано негайно.

Я приготувався до зустрічі з доктором Найдером…

— Ніхто не знає давньої назви цього острова, — почав я. — Самі остров’яни називають його Рапануї, але дослідники вважають, що це не перша його назва. В стародавніх легендах він зветься Пітооте Xенуа, або Пуп землі, однак це скоріше його поетична, а не справжня назва, бо згодом жителі острова назвали його також Оком, що бачить небо, і Порогом неба.

ТУР ХЕЙЄРДАЛ. АКУ-АКУ.

Через якихось двадцять хвилин я буду на Порозі неба, нога моя ступить на Пуп землі — легендарний острів, своєрідний музей під відкритим небом, одне з найдавніших пристанищ земної цивілізації. Який парадокс долі! Місце, де зародилось одне з перших вогнищ людської спільності, неповторний оазис дивовижної культури мало не став першим згарищем життя на планеті…