Сказане вище стосується мов Південної півкулі. У мовах Північної півкулі (про Ursprache яких в одинадцятому томі говориться дуже мало) первісною клітиною є не дієслово, а односкладовий прикметник. Іменник утворюється через накопичення прикметників. Там не кажуть «місяць», а кажуть «прозорий-осяйний на темно округлому» або «світлий-помаранчевий-небесний», або застосовують якесь інше подібне до цих словосполучення. У тому випадку, який ми розглянули, скупчення прикметників позначає реальний об'єкт; але так буває далеко не завжди. У літературі цієї півкулі (як у реальному світі Мейнонґа[36]) існує безліч об'єктів ідеальних, які з'являються і зникають за одну мить, згідно з вимогами поетичної необхідності. Іноді їх характеризує лише проста одночасність. Існують об'єкти, утворені лише з двох характеристик, однієї видимої і другої — чутної: скажімо, помаранчевий колір східного крайнеба і далеке щебетання якоїсь пташки. Існують і такі, що утворюються з багатьох ознак: сонце й вода проти грудей плавця; тремтливе рожеве світло за заплющеними повіками, відчуття того, хто пливе за течією річки й водночас гойдається на хвилях сну. Ці об'єкти другого ступеня можуть поєднуватися з іншими; за допомогою певних абревіатур цей процес може бути, по суті, нескінченним. Існують знамениті поеми з одного-єдиного величезного слова. Це слово включає в себе поетичний об'єкт, створений автором. Той факт, що ніхто не вірить у реальність іменників, у парадоксальний спосіб спричиняється до того, що їхня кількість стає нескінченною. Мови північної півкулі Тлену включають у себе всі іменники, що існують в індоєвропейських мовах нашого світу,— а крім того, багато інших.

Не буде перебільшенням стверджувати, що класична культура Тлену включає в себе лише одну дисципліну: психологію. Усі інші дисципліни підпорядковані їй. Я вже казав, що люди на цій планеті сприймають усесвіт як послідовність ментальних процесів, що вони існують не в просторі, а в послідовному розгортанні часу. Спіноза[37] приписує своєму нескінченному божеству атрибути протяжності й мислення; на Тлені ніхто не зрозумів би протиставлення першого (характерного лише для певних станів) і другого — що є досконалим синонімом космосу. Можна висловити це й іншими словами: вони не можуть собі уявити, аби щось просторове тривало в часі. Зорове сприйняття диму на обрії, а потім — спаленого поля, а потім — напівпогаслої сигарети, яка й спричинила пожежу, вони вважають досконалим прикладом асоціації ідей.

Цей монізм[38] або тотальний ідеалізм завдає великої шкоди науці. Пояснити (або оцінити) якийсь факт означає поєднати його з іншим фактом. Такий зв'язок, як вважають на Тлені, є наступним станом суб'єкта, який не може ані вплинути на його попередній стан, ані пояснити його. Будь-який ментальний стан є незвідним: навіть просто назвати його — id est[39] класифікувати — призводить до спотворення. З цього можна було б зробити висновок, що на Тлені не існує ані наук, ані навіть логічного мислення. Проте парадоксальна істина полягає в тому, що вони існують, і в майже нескінченній кількості. З філософіями тут відбувається те саме, що відбувається з іменниками в північній півкулі. Той факт, що всяка філософія — це наперед така собі діалектична гра, Philosophie des Als Ob[40], сприяє їхньому розмноженню. Там виникло безліч систем найнеймовірніших, проте елегантно збудованих або наділених сенсаційним характером. Метафізики Тлену не дошукуються ані істини, ані навіть правдоподібності — вони шукають чогось такого, що вражає уяву. Вони вважають метафізику відгалуженням літературної фантастики. Вони знають, що система — це не що інше, як підпорядкування всіх аспектів усесвіту якомусь одному з них. Навіть фраза «всіх аспектів» не мас права на існування, бо припускає неможливе сполучення теперішнього моменту з колишніми. Також є невиправданим застосування фрази «колишні моменти» у множині, бо це припускає інше неможливе поєднання... Одна зі шкіл на Тлені прийшла до заперечення часу: вони вважають, що майбутнє може мати реальність лише як надія в теперішньому, а минуле існує лише як теперішній спогад[41]. Інша школа проголошує, що весь час уже проминув і наше життя — це тільки спогад або присмеркове віддзеркалення, звичайно ж, спотворене та скалічене, необерненого процесу. Ще одна школа вважає, що історію всесвіту — аз нею і всі найменші подробиці про життя кожного з нас — записує якийсь другорядний бог, що прагне в такий спосіб порозумітися з демоном. Ще одна виходить з припущення, що всесвіт схожий на тайнопис, у якому не всі символи наділені значенням, істинне тільки те, що відбувається через кожні триста ночей. Ще одна вважає, що тоді як ми тут спимо, ми не спимо в потойбічному світі, й таким чином кожна людина — це дві людини.

З усіх доктрин, які існують на Тлені, жодна не має такої скандальної слави, як матеріалізм. Її сформулювали кілька мислителів, доклавши до цього більше запалу, аніж ясності, у вигляді такого собі парадоксу. Аби полегшити зрозуміння цієї немислимої тези, один єресіарх в одинадцятому сторіччі[42] вигадав софізм з дев'ятьма мідними монетами, скандальну славу якого на Тлені можна порівняти з земною репутацією елеатських апорій. Існує чимало варіантів цього «досконало логічного міркування», в яких говориться про різну кількість монет і знаходять їх різну кількість разів. Наводимо найпоширеніший з цих варіантів:

«У вівторок X проходить по безлюдній дорозі й губить дев'ять мідних монет. У четвер Y знаходить на тій дорозі чотири монети, що трохи потемніли після дощу, який ішов у середу. У п'ятницю Z знаходить на дорозі три монети. Того ж таки дня, у п'ятницю, X знаходить дві монети в коридорі свого будинку». Єресіарх[43] хотів зробити висновок з цієї історії про реальність — тобто безперервність — існування дев'ятьох знайдених монет. «Було б абсурдно,— стверджує він,— уявляти собі, що чотири з монет не існували в період від вівторка до четверга, три — від вівторка й до другої половини п'ятниці, дві — од вівторка й до першої половини п'ятниці. Цілком логічно буде припустити, що вони існували — проте існували в якийсь потаємний спосіб, незбагненний для людей,— в усі моменти цих трьох відрізків часу».

Мова Тлену мало придатна для формулювання цього парадоксу — більшість так і не зрозуміли його. Захисники здорового глузду спочатку обмежилися тим, що заперечили правдоподібність такого сюжету. Вони знай повторювали, що це словесний обман, який ґрунтується на невиправданому застосуванні очевидних неологізмів, не засвоєних мовною практикою і далеких від будь-якого строгого мислення: це дієслова «знайти» і «загубити», які включають у себе початкову суперечність, позаяк припускають тотожність перших і останніх дев'ятьох монет. Вони нагадували про те, що всякий іменник (людина, монета, четвер, середа, дощ) має лише метафоричне значення. Вони викривали підступний характер фрази «що трохи потемніли після дощу, який ішов у середу», яка припускає те, що їхні супротивники намагаються довести: безперервність існування чотирьох монет від вівторка до четверга. Вони пояснювали, що подібність — це одне, а тотожність — зовсім інше, і сформулювали таке собі reductio ad absurdum[44], наводячи гіпотетичний випадок, коли дев'ятеро людей протягом дев'ятьох послідовних ночей терплять сильний біль. Чи не було би безглуздим — запитали вони — стверджувати, ніби це один і той самий біль?[45] Вони сказали, що єресіархом рухав лише блюзнірський намір приписати божественну категорію бути кільком звичайним монетам і що іноді він заперечує множинність, а іноді — ні. Вони наводили і такий аргумент: якщо подібність веде за собою тотожність, то доведеться також визнати, що дев'ять різних монет — це одна монета.