- Ну, розумієш, - уже майже відійшовши від сміху заговорила Ніна, - на початок стриптизерками виявилися студентки Дарини. Затим вона розповіла, що хлопчик з нею теж її студент і брат Луки, який приревнував її до Сашка. - і Ніна знову подавилася сміхом.

- Що? - тепер уже круглими, здивованими очима дивилася на мене Ліза.

- Якщо вже починається якась маячня, то пре по повній. - тяжко видихнула я.

- Ти, що з братом Луки зустрічаєшся? - пискнула Ліза.

- Так, припиніть ситуацію робити ще безглуздішою, ніж вона є. По-перше я ні з ким не зустрічаюсь і тим більше з братом Луки. По-друге Вадим, щось собі придумав і був тому вельми засмученим і з ним мені потрібно було поговорити. Я правда була зла, до ломоти в зубах тому і потягла його за собою. Все нормально прибити вже не хочеться, але поговорити треба і я навіть уже можу це зробити спокійно.

- Ладно. Закінчуємо балаган. - холоднокровно заявила Ліза. - Там у мене ще купа гостей ще не пещені моєю увагою. Ти, - вона поглянула на мене, - займись своїм хлопчиком, а то він дійсно там сидить в конвульсійному стані. І я не буду сердитися, якщо ти вирішиш піти. Я точно знаю, як ти ненавидиш клуби і всілякі шумні збіговиська неконтрольованих людей. Тому,уже оцінила твій подвиг.

- Я слабовольна, але дякую тобі моя рідна. - я навіть кинулася її обіймати. Ліза стояла з виглядом монумента батьківщини-матері, тільки так всерозуміюче підійнявши брову. На радостях обійняла і Ніну.

- І дитині не будемо моральну травму робити, зараз почнеться чоловічий стриптиз. - прошепотіла мені на вухо Ніна. Ми повернулися з дівчатами до гостей. Я підхопила Вадима і потягла його за собою. Хлопчина явно був під враженням, тому слідував за мною не приходячи до тями. З клубу ми вийшли без проблем, я оглянулася надибала вивіску від кафе.

- Пішли по каві вип’ємо. - зробила я йому пропозицію. Ми з ним зайшли в кав’ярню. Людей було не багато, ми сіли за вільний столик в куточку. Замовили дві кави. Вадим сидів, як арештант перед судом.

- Вибач, за твій несподівано проведений вечір. - вибачилася я.

- І мене вибачте. Я не знаю…- він був такий засмучений, що пісочити його я не стала.

- Ладно, проїхали. Як в тебе справи?

- Я навчаюсь, чекаю поки будуть канікули.

- Як справи в Григорія Петровича?

- Нічого так, потихенько. Призвичаюємось до нової старої дружини Луки. - з викликом сказав він.

- Вадим, от не роз’юшуй зараз мої і без того нікчемні нерви.

- А мені ви думаєте як?

- Як тобі?

- Забийте. - огризнувся він на моє питання. Я потерла скроні.

- Що все так погано?

- Це не ваші проблеми. Ви праві. А говорити про це не має сенсу.

- Знаєш, чому так легко роздавати поради зі сторони? - заглянула я йому в очі, в його очах був сум і розпач і злість і ще щось чого я не розуміла. - Воно не болить зі сторони. Ти просто бачиш ситуацію і говориш своє бачення її вирішення.

- Я не…- похитав він заперечливо головою. - Не хочу, аби мені роздавали поради.

- Я розумію. Але у будь-якому випадку, якщо захочеться поговорити, ти знаєш, як мене знайти. - Вадим зробив декілька ковтків кави. - І ще одне я взяла відпустку, мене не буде в країні два найближчих тижня. - його погляд знову став розгубленим.

- Гарного відпочинку. - зрештою видавив він з себе, але почувався при цьому явно нещасним.

- Вадим подивись на мене…- попросила я. Він неохоче перевів погляд. - Мені потрібна невелика пауза. Я розумію, що зі мною було геть не дуже добре останнім часом, тому і хочу зробити таке пере завантаження. Не ображайся.

- Та, ні все нормально.

- Тоді я викличу нам таксі.

- Не треба. Я сам розберусь. - заперечливо похитав він головою.

- Я тебе майже викрала. Тому, не зчиняй мені ще більше неспокою. Гаразд? Я ж не багато прошу, заради власного спокою просто хочу відправити тебе на таксі додому.

Якось ми з ним домовилися і роз’їхалися по домівках на таксі.

Два тижні у мене була відпустка, така справжня на березі океану. Ліза зробила все, як і обіцяла і от ми вже на розкішному індонезійському курорті острова Балі. Наш готель був в стилі рок-н-рол, довкола було багато фотографій зірок, гітари, що висіли прямо на стінах. Дві хвилини до пляжу, просто перейти дорогу. І дуже багато молоді. Я розглядала молодих людей.

- На кого ти так уважно дивишся?

- Та от думаю, попадуться мені тут мої студенти чи може пощастить?

- А ти не каркай і може все обійдеться. До того ж у нас буде насичена програма.

- І що нас чекає?

- Я записала в серфшколу, думаю самий час навчитися, далі ми займемося дайвінгом, звісно потурбуємося про своє тіло, я записалася на всі ті чудові процедури, після яких ми маємо бути богинями і звісно потурбуємося про душу. Коротше знімаємо стрес, лікуємося, релаксуємо.

- Досить амбітні плани. Тільки я так і не зрозуміла, а де відпочинок.

- На пляжі полежимо тюленями. Головне отримати враження.

- Я просто зараз хочу полежати…- занила я.

- Обіцяю, душ, відпочинок, обід і сходимо на пляж.

- Вав, дякую моя ти …

- Шшш. Час ми проведемо чудово. - закотила очі в екстазі Ліза. - І розпочнемо з коктейлю он в тому чудовому барі.

- Щось здається з віком наша радість зводиться до бару і кухні.

- Ні, ми ще будемо отримувати естетичне задоволення розглядаючи молодих і загорілих хлопців.

- А що Олексій? - задала я вже таке класичне запитання.

- З Олексієм ми розбіглися. - сухо прокоментувала вона, а я подавилася коктейлем.

- Вибач! Я не знала.

- Звісно не знала. Я не афішувала. Сама вже заплуталася в таких відносинах.

- І ти як?

- Я значно краще, аніж ти. Ми просто вже втомили один одного, тому то було закономірний завершенням міжконтинентального кохання. В моїй пам’яті залишилися солодкі спогади чудово проведених днів, не заляпаних побутом. Яхта, океан і ми вдвох. А тепер буде саме складне. - вона закусила губу, а по моїй спині пробіг холодок. - Я почала зустрічатися з Міхом. - вивалила вона на мене і тепер уже я випала в осадок, нерозчинний. Я декілька хвилин безтолково хлопала очима, не до кінця розуміючи чи то я реально почула, чи то почулося. - Скажи щось? - вимагала якоїсь відповіді Ліза.

- Ти і Міх? Мені ж це не почулося?

- А що все так жахливо? - скривила носик Ліза.

- Та, ні чому жахливо? Несподівано просто. Ви ж не сильно один одного любили здається?

- Не сильно, то слабо сказано. Він мене дратував своєю недолугістю і взагалі усім. Але у мене була проблемка на роботі і я вже втомилася слухати відмовки, чого там у цих найнятих за дорого хлопчиків не виходить. Я була зла, тому подзвонила Міху, коли в віддаленому доступі він владнав проблему. Розігнала випещених йолопів і найняла Міха. І виявляється, коли він не хамить і мовчить він просто диво.

- М-да, партизани. А ви взагалі мені збирались про це говорити?

- Так, просто не знали, як ти до цього поставишся.

- І чого ви побоювалися ?

- Тому, що ми твої друзі, а якщо між нами щось не склеїться, то не хотілося, щоб ти вибирала.

- Мрійники. Ризикуйте, там якось розберемося. - відсалютувала я свої коктейлем. А Ліза з полегшенням розсміялася.

- А знаєш з ним так цікаво і класно. Ніколи такого не почувала.

- Так, Лізонька він чудовий, а ще я б сказала, що з вас двох я за нього переживала б більше. Постарайся його не ображати.

- Ти це серйозно?

- Так, у нього було якесь в житті дуже нещасливе кохання. І на почуття Міх, більше не вівся. Це все для нього, як ходьба по мінному полю.

- Я врахую. - уже серйозно сказала вона.

- А знаєш, я рада за вас. Ви підходите один одному, ви доповните один одного. І я думаю, що наша відпустка класно розпочалася. Але ти мені ще одне скажи, що то таке цікаве було у мене в квартирі?

- Я з Міхом дещо розійшлася в думках. Він образився. Телефон вимкнув, а я хвилювалася, тому і поїхала до нього додому, де його звісно не знайшла. Вже й не знала, що думати, тому вирішила поїхати до тебе. Коли я його побачила, то начебто все і розуміла, що ви з ним друзі, але вволю насолодилася гострим відчуттям ревнощів. Далі ми з ним все з’ясували і виявили, що я ревнива і геть не готова бачити інших жінок в його оточенні. І про вільні стосунки про які я його говорила не може бути і мови. Отака хуйня малята, як казав колись дід Опанас. - з сумом заключила вона.