— Ні, се немислиме, везире, — перебив йому князь. — Я переконаний, що сей чоловік, котрого ти уважаєш за зрадника, є найчеснійшою і гарною людиною і тому не має на світі чоловіка, милійшого мені над него. Знаєш сам, яким ліком, а радше чудом вилічив мене з прокази. Наколи би хотів відібрати мені житє, то чому ж би давав мені його. — Вистарчило би, як би лишив мене у моій недузі, а тоді неминуча смерть мене чекала, бо житє моє в половині вже було знищене. Не підсувай мені отже несправедливих підозрінь, бо я місто, щоб тобі повірити, ще нині призначую сему великому чоловікови тисячу цекінів місячноі платні, котру буде побирати до кінця свого житя. Бо, хоч би поділив ся з ним всіми моїми скарбами і цілою моєю державою, то ще не потрафив би я винагородити йому сего, що він учинив для мене. Однак знаю я добре, до чого ти зміряєш: його чесноти викликують у тебе заздрість, але безуспішні твої заходи. Памятаю я гаразд, як то сказав один везир свому князеви Синдбадови, хотячи відвести його від вироку смерти на свого сина...

— Ваше Величество, даруйте мені мою смілість, та роскажіть ласкаво, що то сказав сей везир князеви свому Синдбадови, хотячи намовити його, щоб не казав сина убивати?..

Грецький князь прихилив ся до просьби свого везира і таке розказав йому:

— Сей везир, що вже не раз радив князеви Синдбадови, щоби не вірив скаргам мачохи і не робив так, щоби потім мав сего жалувати, розказав йому таку подію.

Один чоловік мав чудово гарну жінку, котру так горячо любив, що ніколи не зводив її з очий, о скільки позволяло йому на се його занятє. Коли раз важні справи змушували його віддалитись від жінки, купив сей чоловік папугу, котра не лише говорила, але вміла також оповісти про все, що лише при ній діяло ся. Опісля примістив її в клітці та віддав жінці, просячи її, щоб в часі подорожи держала папугу в своїм покою та опікувалась нею. Се зробивши, виїхав.

Коли вернув сей чоловік домів, сейчас став питати папугу про все, що діялось в часі його неприсутносте. Послугана птиця розказала йому много таких річий, за які дійсно мусів сей чоловік жалуватись на свою супругу. З початку гадала жінка, що зрадила її невільниця, однак довідалась, що причиною сих сплетень була папуга.

Тоді постановила жінка пімститись на папузі, а рівночасно відвернути від себе підозріня. Коли одного разу муж виїхав на цілий день, вона веліла одній своїй невільниці обертати під кліткою жорна, а другій кропити водою на подобу дощу з верху клітки, третій пересувати перед папугою зеркало, в ліво і право при блеску свічок.

Коли на слідуючий день вернув муж і питав ся папуги, що діялось підчас його неприсутности, сказала папуга: «Мій любий пане! — громи, дощ, та блискавиці так мені цілу ніч докучали, що ледвим могла видержати». Муж, котрий знав, що минулої ночи не було жадної бурі, повірив, що папуга ніколи правди не говорить. Розсердивсь отже і убив папугу. Доперва пізнійше дізнався муж від сусідів, що правду говорила папуга про його жінку і тому дуже жалував, що убив папугу...

Коли грецький князь скінчив оповідане про папугу, сказав:

— Так і ти намовляєш мене проти лікаря Дубана, котрий тобі нічо не винен, однак я не послухаю тебе, щобим опісля не жалував, як сей муж, що забив папугу.

— Ваше Величество, смерть папуги мало що значила, і знаю, що не довго жалував її пан. Однак чи ж тому, що заходить обава покараня невинного, не можна видати на нього засуду смерти? Чи ж не досить, що оскаржують його о наставанє на Ваше житє? Бо де ходить о заобезпеченє житя монарха, там звичайно підозрінє може служити правним доказом. Я однак не руководжусь ненавистю лише старанєм про ваше забезпеченє, коли ж воно не на місці, то узнаюсь сам гідним кари. Що до Дубана, то нехай ваше Величество бережеть ся його тому, що з певних жерел знаю, що він є шпіон, який настає на Ваше житє. Правда, він хвилево вилічив Вас, однак хто знає, чи сей лік не покажесь в невдовзі шкідливим.

Сі слова захитали первісну гадку князя. Повний страху говорив він:

— Справді везире се дуже можливе, про що говориш і що сей лікар дійсно міг прийти тут, щоби відобрати мені житє. Про се треба би роздумати...

— Найліпшим средством на се є післати сей час по лікаря Дубана і коли лиш прийде, кажи відрубати йому голову....

— Добре говориш, — відповів князь, — при чім казав прикликати лікаря. — Знаєш, — спитав князь, зрівши його, — пощо я закликав тебе?

— Ні, ваше Величество, однак прошу обявити мені свою волю.

— Казав я прикликати тебе тут, щоб позбути ся тебе.... відрубати тобі голову...

— Що ж завинив я, ваше Величество і чим заслужив на смерть? — питав наляканий лікар.

— Тим — відповів князь, — що в послідній хвилі дізнав ся я, що ти є зрадником і настаєш на моє житє.

Тоді зачав благати його лікар, щоб мав над ним милосердє, однак на дармо. А коли вже ані його просьби ані просьби дворян, котрі просили за ним, не помогли, коли вже кат з добутим мечем стояв над ним, звернув ся лікар ще раз до князя та просив його, щоб перед смертію позволив йому попращатись з ріднею, та роздати знакомим свої книги, між тим одну дуже важну книгу хотів би подарувати також князеви.

— А чому ж та книга така цінна? — спитав князь.

— Тому, ваше Величество, що в книзі тій є чимало цікавих річий, а наіцікавійшою се, що коли вже мені відрубають голову, тоді, коли ваше Величество схочете отворити сю книгу і на шестій карті третий вірш з гори прочитати, тоді голова моя буде відповідати на всі завдані вами питаня...

Зацікавлений сим князь відложив сю смерть до слідуючого дня. Слідуючого дня окружений товпою цікавих, прийшов Дубан і приніс велику книгу, котру подав князеви, просячи ще раз о помилуване. Однак даремні були його просьби. На даний знак голова його упала під мечем ката.

Коли упала голова лікаря у велику миску, отворила очи і так промовила: «Розложіть, князю, мою книгу!» — Король отворив книгу, і щоб легче розділювати клеючі ся картки, прикладав палець до уст, щоб змочити його слиною. І так довго перевертав картки сеї книги, мачаючи палець в слині, аж почала ділати отруя, якою напоєні були картки книги.

Коли постерегла голова Дубана, що князь незабаром умре, сказала: «От тобі, жерстокий нагорода за твою невдячність, за се, що повірив негідним донощикам! Смерть твоя була волею Всемогучого, котрий скорше чи пізнійше карає несправедливих володарів, так як чесних нагороджує!»

Ледви уста Дубана скінчили сі слова, легковірний князь упав на землю без житя.

(Примітки додані до даної Інтернет-публікації 2018 року).

Ця збірка видана 1915 року у місті Вінніпезі (провінція Манітоба, Канада, де майже півтора сторіччя мешкає велика українська громада), видавництвом української діаспори «Руська Книгарня». До збірки увійшли чотири твори різних авторів і різних жанрів: історична притча Льва Толстого, фольклорна оповідка Олекси Стороженка, балада Бориса Грінченка та арабсько-персидська казка з епосу «Тисяча і одна ніч». Твори поєднує наявність цікавих і повчальних фабул.

«Асирійський цар Асархадон». «Мысль сказки "Царь Асархадон", – писав Толстой, – принадлежит не мне, а взята мною из сказки неизвестного автора, напечатанной в немецком журнале “Theosophischer Wegweiser”, в 5-м № 1903 года под заглавием “Das bist du”». Казку «Асирійський цар Асархадон», так само як і дві інші – «Три питання», «Праця, смерть і хвороба» – Толстой писав одночасно з оповіданням «Після балу» для єврейської літературної збірки, що її складав Шолом-Алейхем. Результат роботи не задовольняв Толстого. 9 серпня 1903 року він писав В.Г. Черткову: «Сказки плохи. Но надо было освободиться от них». Ту ж оцінку Толстой дав казкам в Щоденнику: «Только нынче кончил сказки... Недоволен».