Аналiзуючи свiдчення, Трофиновський нетерпляче поглядав на годинника. Нарештi в дверi постукали. Прийшла Тетяна Марчук...

Вiн бачив її до цього тiльки один раз, пiсля драматичної подiї в цирку. Тодi вона мала кращий вигляд, хоч i була налякана. А зараз поглибилися скорботнi складочки бiля рота, очi схожi на сторожких звiрят. "Кого вона боїться?" - подумав слiдчий i засумнiвався в своїх скороспiлих висновках.

- Добрий день, Тетяно Львiвно, радий, що не забули про моє прохання.

Худенькi плечики Тетяни здригнулися:

- Як можна забути? Справа у нас з вами спiльна...

- Попрошу вас ще раз пригадати обставини, якi передували... вiн затнувся, - випадковi з вашим братом. Розкажiть i якомога докладнiше про людину з апаратом, котра приходила до Вiктора Львовича.

- Це пiд час профогляду?

- Так принаймнi говорив ваш брат. Вiктор Львович запевняє, що ви знаєте цього... "професора", - вiн вас лiкував.

- Нi, нi, не знаю нiякого такого професора!

"Кажучи це, вона поквапливо вiдвела очi. Чому?"

- Ви домовилися з братом, що прийдете на виставу?

- Так. Вiн залишив для мене перепустку в адмiнiстратора.

- Брат не згадував про медичний профогляд перед виступом?

- Лiкарi часто перевiряли його. Подвiйне сальто - окраса програми, ви ж знаєте.

- Але цього разу його обстежував новий лiкар. Цю людину нiхто в цирку ранiше не бачив.

- На вашу думку, той невiдомий з'явився з намiром занапастити мого брата?

- У тiєї людини був з собою якийсь апарат, - слiдчий силкувався спрямувати розмову в потрiбне йому русло.

- Ви вважаєте, що цим апаратом вiн збив Вiтю з каната?

"Схоже, що вона допитує мене, її прагнення якомога бiльше знати про причини братової невдачi зрозумiле. Але чому в неї такий напружений голос. Вона говорить зi мною так, начебто вбачає в менi не спiльника, а ворога..."

- У мене немає пiдстав так думати.

- Справдi. Адже Вiтю уважно обстежили i визнали, що вiн цiлком здоровий.

- Отже, вам все-таки вiдомо про огляд?

- Я мала на увазi огляд пiсля... - Вона замовкла, не вимовивши слова "падiння". - Але менi не зрозумiло, чому ви запiдозрили в чомусь поганому ту людину. Хiба мало лiкарiв обстежували Вiтю? I нiчого поганого з ним не траплялося...

"Можливо, я винен у тому, що не дiлюся вiдверто своїми пiдозрами, не пояснюю їх причини?"

- Знаєте, у мене є данi, що одна й та ж сама людина одним i тим самим апаратом дiяла на кiлькох людей. I всi вони потiм мали неприємностi. Звичайно, це може бути просто збiгом. Однак...

"Не можу ж я сказати їй: "Менi пiдказує iнтуїцiя..."

- Я зобов'язаний перевiрити всi версiї.

- Колись я вивчала закони елементарної логiки. "Пiсля" - ще не означає - "тому".

- Справдi. Але версiю необхiдно перевiрити перш, нiж вiдкинути.

- I тому ви ладнi доймати пiдозрами якогось там лiкаря?

Трофиновський уважно придивлявся до спiврозмовницi. Вiдзначив, як здригаються тонкi нiздрi, як уперто морщить вона лоба i ображено поводить головою, її кругле обличчя з великими голубими, майже ляльковими очима, було вiдкритим i беззахисним. Проте в зморшках на чолi, в стиснутих губах вгадувалися недовiра i неприязнь до слiдчого. "Можливо, я вдався не до того тону. Не врахував її стан пiсля невдачi брата? Може, наша розмова передчасна? Але я не квапив її з приходом. Вона сама попросила про сьогоднiшню зустрiч..."

- Вибачте, Тетяно Львiвно. Прошу почекати з питаннями до мене i спершу вiдповiсти на мої. Така зараз ситуацiя. Вам нiчого не було вiдомо про попереднє обстеження брата?

- Я знала про те, що перед кожним виступом Вiтю перевiряють рiзнi лiкарi.

- А новий спецiалiст? Людина, з якою ваш брат нiколи до цього не зустрiчався?

- Звiдки вам вiдомо, що вони нiколи не зустрiчалися?

"Гра в схоластичнi вправи в суперечцi? Чому? З якої причини?"

- Але ви розумiєте, про кого я питаю? Вам що-небудь вiдомо про нього?

Вона заперечливо хитнула головою.

- Нагадаю його прикмети. Середнього зросту, щуплий, з близько посадженими запалими очима. Широкий нiс, тонкi губи, причому верхня дещо нависає над нижньою...

- За вашим описом вiн не дуже привабливий.

- Можете поправити мене. Вам доводилося зустрiчатися з ним?

Тетяна знову заперечливо хитнула головою.

"Вона щось не договорює. Я вiдчуваю її неприязнiсть. Розмова не вдалася. Та чи тiльки з моєї вини?.."

VI

От i з'явилася надiя - прийшла до мене разом з цим лiкарем. У минулi часи сказали б: "Його послало провидiння". Вiн з'явився в найважчi днi, коли припадки виснажили мене до краю. Жоден лiкар не мiг установити їх причину. Спочатку визначили, що це не епiлепсiя. I за те вдячний, якщо не виявиться щось страшнiше. Причина ж є. Може, припадки - наслiдок струсу мозку, що стався шiсть рокiв тому в автомобiльнiй катастрофi? Хтось менi розповiдав, що вiддаленi наслiдки струсу можуть проявитися i через багато рокiв. Особливо, якщо в мозку є уродженi аномалiї. А може, вони є i в моєму мозку?

Почекай, почекай, друже, але в такому випадку i струсу не треба. Досить спадковостi.

Мама, наприклад, розповiдала, що у моєї бабусi, iнодi проявлялася дивна хвороба, схожа на епiлепсiю - зненацька вона впадала в пригнiчений стан, потiм її свiдомiсть спотворювалася, починалося марення, перед нею виникали яскравi кольоровi видiння. Так, як i в мене. Тiльки бабуся не вмiла їх вiдтворювати на полотнi. Я довго розпитував маму про хворобу бабусi, аж поки не помiтив, що вона починає занепокоєно стежити за мною, часто пiдходить вночi до мого лiжка i прислухається до дихання, до незв'язних слiв, якi iнодi бурмочу...

Тодi хвороба лише починалася - з нiчних страхiв i гострого головного болю. Вони все посилювалися, набирали нових форм. Свiт довкола мене змiнювався, мов у кривому дзеркалi. Люди здавалися то велетнями, то карликами. Коли мене водили до лiкарiв, я не все їм розповiдав, боявся якогось страшного вироку. Назви психiчних хвороб фантомами роїлися в моїй бiдолашнiй головi, дзижчали, мов бджоли у вулику. Та ось з'явилося якесь дуже велике медичне свiтило - академiк зi свiтовим iм'ям. Вiн поставив дiагноз: "Мiгрень. Так, так, особлива мiгрень, не бiльше". Вiн пояснив, що при такому захворюваннi судини в мозку звужуються бiльше, нiж при звичайнiй мiгренi. Порушується кровопостачання мозку. От i виникають дивнi образи i ввижаються страхiття. Виявляється, такi мiгренi описанi в медичнiй лiтературi пiд оригiнальною назвою "Алiса в країнi чудес".

Академiк запевнив: "Полiкуємо - i все минеться".

Вiн сказав правду. Пiсля сеансiв лазеротерапiї мiгренi зникли. I я поступово забув про них.

Та ось майже через п'ятнадцять рокiв вони виникли знову, супроводжуючись припадками. Пригнiченiсть рiзко змiнювалася напруженiстю, зводило шийнi м'язи, посилювалося тремтiння рук, в головi нескiнченною низкою плавали кольоровi видiння: розквiтали в них казковi орхiдеї - я бачив i запам'ятовував сотнi вiдтiнкiв, частину з яких менi щастило переносити на полотно, щоразу по-новому змiшуючи фарби.

Мене лiкували в рiзних клiнiках, марно. I коли я вже дiйшов до вiдчаю, з'явився Вiн. Сказав, що прийшов з клiнiки. Його худорляве довге обличчя я спочатку нiяк не мiг запам'ятати. Але вже через кiлька днiв, коли припадки почали слабнути, стала помiтною чарiвнiсть його скупої недовiрливої усмiшки, яка ховалася в куточках близько посаджених очей. Вона спалахувала на коротку мить, коли вiн радiв, i тодi навiть кинджальне рiвний продiл волосся i широкий нiс, що надавав обличчю жорстокостi, здавались менш помiтними.

Iван Степанович вмикав свiй апарат i сiдав поряд з ним, позираючи то на шкалу, то на мене. Вiдблиски сигналiв то спалахували в його очах, то згасали, як мої надiї. I знову спалахували...

Пiсля дванадцяти сеансiв вiн сказав:

- Поки що досить. Ви вже практично здоровi. Через пару мiсяцiв провiдаю. Припадки не повторяться.