Флорiка зiтхнула:

- Якби ж то...

Альбiна тiльки поглянула скоса i продовжувала писати.

- В кожному разi, я ще не почуваюсь дiдом, - спробував посмiхнутись Лавро, але замiсть посмiшки на обличчi з'явилась болiсна гримаса.

Так, вiн ще не став дiдом, але в глибинi єства вiдчув: реле старiння ввiмкнулося, процес наростатиме. I якщо тисячi процесiв у нашому тiлi проходять незалежно вiд нашої свiдомостi, то цей, без сумнiву, викликаний ним самим. Вирiшив, бач, погратися з Природою. Ну, що ж... Страху нема, тiльки цiкавiсть: що буде далi?

- От що, Флорiко, - сказав спокiйним голосом, ще й лагiдно подивився на неї, - крiм наукового щоденника, який веде Альбiна, ми мусимо завести i свої - треба записувати суб'єктивнi спостереження: вiдчуття, думки, настрiй.

- А навiщо?

- Потiм, опрацьовуючи увесь зiбраний матерiал, ми зможемо краще, всебiчно проаналiзувати експеримент. Просто i ясно.

"Оце витримка, - заздрiсне почуття кольнуло Альбiну, - говорить, як про стороннiх. Але реакцiя несподiвана: вiн марнiє, а вона повниться силою. Наскiльки вiн старший? Та нi, це не має значення". Уголос промовила:

- Особистi щоденники - це прекрасно, доктор Лавро. I треба якомога детальнiше фiксувати найменшi порухи, все знадобиться.

"Фiксувати" в основному випало на долю Лавра. Самопочуття Флорiки полiпшувалось з кожним днем, i вона коротко нотувала: "Настрiй хороший, апетит є, аналiзи кращають". Натомiсть доктор Лавро списував цiлi сторiнки, помiчаючи, як пiдупадає, розладнується його здоров'я. Симптоми швидкого старiння не забарилися. Почали тремтiти руки, вiн впустив термометра; iншого разу не змiг налити реактив у мензурку; стало важко читати, лiтери попливли перед очима - довелось мiняти окуляри; з'явилися сонливiсть, задишка, загальна втома. Десь через два мiсяцi вiн почувався як восьмидесятилiтнiй. Геть посивiв i почав горбитись. Лягав охоче, вставав з великим трудом. Аж тепер зрозумiв, чого постогнує його старенька мати: все тiло нило, наче побите.

"Генна аномалiя, - кволо посмiхався Лавро на прийомi у терапевта. - Але смак до життя ще є, жити цiкаво".

Рiзке ослаблення органiзму доктор Лавро зносив майже спокiйно, та коли його почали не впiзнавати знайомi, а в тролейбусi навiть лiтнi люди давали йому мiсце, - стривожився не на жарт. Щось тут не так. Операцiя, безперечно, проведена фiлiгранно... Невже якийсь гандж у штамi? Виключено. Тодi що ж?!

Увечерi покликав Флорiку - дiвчина зайшла до палати ставна, здорова, кров з молоком.

- Що, вам погiршало? - заклiпала повiками Флорiка.

- Може, й погiршало. - Доктор Лавро скрушно зiтхнув. - Я, мабуть, приляжу. А ти посидь коло мене. Враження таке, нiби зсуваюсь по схилу гори i нi за що зачепитися...

"О боже, як вiн подався! - подумала дiвчина. - Бiдний доктор Лавро... Де блиск його очей? Де мiцна статура?"

- Кажете, нема за що зачепитися? - обiзвалась якомога бадьорiше. - Але ж треба, треба щось робити!

Флорiка знову заклiпала вiями, на очах блиснули сльози.

- Ну, не слiд так побиватися. Експеримент, скажемо так, наполовину вдався: ти позбулася лейкемiї...

- Невже ви змирились iз своїм становищем? - стрiпнула головою Флорiка. - Докторе, я вас не впiзнаю!

Голос її зiрвався на фальцет, це був крик самої душi - подив, обурення, заклик, i Лавро стрепенувся, немовби прокинувся з тяжкого задушливого сну. Сiв на лiжку, ноги намацали капцi. Вловивши змiну в його психiчному станi, Флорiка продовжила штурм:

- Чим ви займаєтесь, докторе? Самi спостереження. Пасивнiсть, цiлковита пасивнiсть. Схаменiться, поки ще не пiзно. Чуєте? Саме зараз необхiдна ваша знаменита мозкова атака, збурення думки.

Доктор Лавро пiдвiвся, мовчки заходив по палатi, потираючи пiдборiддя. Бурмотiв, нiби й не помiчаючи Флорiки:

- Так, так. Справдi... гм... Наче хтось стороннiй.

Нарештi пiдiйшов до Флорiки, поклав їй на плече свою старечу руку з набухлими венами, бадьорячись, сказав:

- Маєш рацiю, треба дiяти. Гра ще не програна, ми ще пiдкинемо дещо матiнцi-Природi. Просто i ясно.

Флорiка усмiхнулась, як дитина, тiшачись, що вдалося "ввiмкнути" доктора.

"Гра в однi ворота. - Лавро намагався опанувати сум'яття в головi. - Та це поки що... Рахунок треба розмочити. Не може ж так бути". I раптом, як блискавка серед мороку: гамма-iнтерферон!* Вони ж недавно синтезували цей чудо-бiлок, отут, в оцiй лабораторiї. Це ж допомiжна армiя для iмунної системи, гроза вiрусiв!

______________ * Бiлок, здатний придушувати вiруси iнфекцiйних захворювань.

- А що, коли ввести iнтерферон, Флорiко? Метелики її повiк радiсно змахнули крильми.

- Оце iдея! Iнтерферон - це ж чудово!

- Але чи згодиться Альбiна? Вона така налякана...

- Хто наляканий? - Дiвчина стенула плечима. - Анiскiлечки. Цi експерименти їй потрiбнi для докторської.

- Ну, якщо так... Хоча й не похвалилась.

- Нi-нi, - Флорiка припала до грудей, - не треба Альбiни!

- Чому? - здивувався ошелешений Лавро. - Та отак - не треба, i все.

Лавро погладив її по м'якому волоссю, як дитину.

- Дивно... В неї такi вправнi руки i зiрке око. Що ти проти неї маєш?

Флорiка знiтилась, не знала, що й сказати. От не лежить її душа до Альбiни - i край.

- Ну, знаєте, окремi штрихи... Нещира вона, потайна. Ви, може, й не повiрите... Я помiтила: чим гiрший ваш стан, тим кращий у неї настрiй. Експеримент, на її думку, удався повнiстю, розумiєте?

Доктор Лавро на те лише гмукнув щось невиразне, пiшов за ширму, переодягнувся в смугасту пiжаму, що висiла на ньому, як на кiлку. В постелi натягнув на себе бiле простирадло i, склавши на грудях руки, заплющив очi. Флорiка здригнулась: мрець!

- Будете вже спати? - запитала.

- Та нi, дiвчинко, давай обмiркуємо становище Може, й справдi обiйдемось без Альбiни?..

Губи у Флорiки смикнулися, дiвчина не змогла стримати посмiшки.

- Авжеж! Авжеж!

- Я ось як думаю: штами мiкробiв, якi вироблятимуть iнтерферон, можна буде ввести пiдшкiрно, наприклад, пiд лопатку...

- Просто i ясно! - Флорiка з задоволенням скористалась його улюбленим виразом.

Лавро кволо посмiхнувся:

- Завтра попросимо в академiка препарат.

Флорiка пiшла до своєї палати в гарному настрої - вперше за цi мiсяцi. Надiя пiдтримує людину хоч у якiй скрутi.

Чи потрiбно детально розповiдати, як вiдмолоджувався доктор Лавро? Не за день i не за два, звичайно, але сила пiсля введення гамма-iнтерферону прибувала кожної митi. З'явився апетит, пожвавiшала хода. Почав набирати вагу.

- Просто i ясно, - сказав у вiдповiдь на захоплення Флорiки. - Iмунна система працює оптимально.

Тепер у щоденник записував тiльки приємнi звiстки:

"Щаслива рука у Флорiки! Старiсть вiдступає з усiх життєво важливих пунктiв, вузлiв i центрiв. Полiпшилась робота серцево-судинної системи, органiв дихання, активiзувалися обмiннi процеси. Приємно молодiти!"

Молодiсть верталася, як в уповiльненiй кiнозйомцi, тiльки кадри прокручувалися назад.

Альбiна ходила похмура, дратiвлива; "флорiкання" їй так дошкуляло, що одного разу не стрималась:

- Даремно радiєте, органiчних змiн iнтерфероном не вилiкуєш...

У Флорiки захмарилось лице, глибоко в очах пiд густими вiями темнiв сум. По всьому було видно - дiвчина потерпає за свого доктора Лавра. .Вiн же, власне, вилiкував її вiд невилiковної недуги! Та й уся їхня лабораторiя прихильно i доброзичливо стежила за перипетiями Лаврової "гри з Природою". От лише Альбiна...

Тим часом фiльм про омолодження демонструвався далi i нарештi дiйшов до останнього кадру: доктор Лавро став майже таким, як був перед початком свого експерименту. В усiх вiдлягло вiд серця: старiсть вiдступила!

- Просто i ясно, - посмiхався Лавро до Флорiки. - Гру ми виграли, хоч Природа уперто боронилася!

Помолодiлий учений був на пiднесеннi: в особистому планi - взаємнiсть Флорiки (вони вирiшили одружитися), в науковому - залишалося систематизувати багатющий матерiал i написати монографiю. Вважав своїм обов'язком також допомогти Флорiцi в роботi над кандидатською. Авторитетнi вченi не мали сумнiву, що доктор Лавро - завтрашнiй академiк. Лише Альбiна не приховувала невдоволення, мабуть, образилась, що нiхто її участi в експериментi не вiдзначав.