– Що розділяє нас? – сказав він. – Наші серця б’ються як одне, з точку зору розуму та честі ми, одне ціле. Чи потрібні ржаві пута, що зв’язати високі душі?

Незнайомка слухала з захопленням, очевидно, що вони притримувалися одних і тих же поглядів.

– Ви не маєте ні дому, ні сім’ї, – продовжував Вольфган, – то будемо всім один для одного навіг. Якщо потрібно щось – ось моя рука. Клянусь, клянусь своєю душею.

– Навіки!? – урочисто перепитала незнайомка.

– Навіки!, – повторив студент.

Незнайомка протягнула руки, обняла його і сховала обличчя на його грудях.

– Тоді я ваша, – прошепотіла вона.

Наступного ранку, студент залишив сплячу наречену і подався шукати більш підходяще житло. Коли він повернувся, то знайшов незнайомку розметаною на кроваті із звішеною рукою. Він заговорив до неї, але відповіді не отримав. Він підійшов розбудити її, чтоб вивести з незручного положення. Він взяв її за руку, та була холодна, як лід, пульсу не було чути, обличчя біде і тьмяне. Коротше кажучи, вона була мертва.

Нажаханий він підняв розбудив весь будинок. Царило замішання, викликали поліцію. Прибувший офіцер поліції, відпрянув від тіла з безумним поглядом.

– Боже, – скрикнув він, – як ця жінка тут опинилася?

– Ви щось знаєте про неї? – гарячково спитав його Вольфган

– Я?!! – закричав офіцер, – її вчора було гільйотиновано.

Він ступив вперед, розв’язав чорний комірець навколо шиї і голова впала до долу.

Студент збожеволів

– Диявол! Диявол заволодів мною, – закричав він, – Я пропав на віки.

Його намагалися заспокоїти, але даремно. Його охопила божевільна думка, що злий дух оживив мертве тіло, що занапастити його душу.

Старий закінчив історію і похилив свою голову.

– Це дійсно трапилось? – перепитав надміру допитливий джентльмен

– Без сумніву, – відповів той, – Я дізнався цю історії з достеменних джерел, студент сам розповів її мені, коли я зустрів його в Парижі у божевільні.

___________________________________

Взято з сайту : «A Project Gutenberg of Australia eBook».