Серед найбільш прогресивних тогочасних психіатрів така необґрунтована віра називалася манією і пов’язувалася з нещодавно описаним розладом, що дістав назву параноя. На щастя, більшість маній не завдають нікому шкоди.

На 25 жовтня 1890 року місце для ярмарку так і залишалося невизначним. Тим часом із Європи надходили тривожні новини — перший натяк на те, що десь збираються хмари і шкода від ситуації, що назріває, може стати більшим ударом по майбутньому ярмарку, ніж навіть патова ситуація організаторів. «Chicago Tribune» писала, що тривожна ситуація на світових ринках, яка викликає занепокоєння в Лондоні, може бути ознакою майбутньої серйозної «паніки». Ці проблеми моментально завдали удару по Волл-стрит[21]. Залізничні акції впали. Ціна акцій «Western Union» зменшилася на п’ять відсотків.

Наступної суботи новини про абсолютно приголомшливе падіння покотилися підводним кабелем з Британії до Америки.

У Чикаго до цих новин брокери здебільшого обговорювали химерну погоду зранку. Над містом повисла незвичайна «похмура імла». Брокери жартували, що, мовляв, така темна завіса може бути ознакою, що «судний день» близько.

Щойно прийшли перші телеграми з Лондона, хихотіння припинилося: «Брати Барінґи і Компанія», потужний інвестиційний дім у Лондоні, перебуває на межі закриття. «Новини, — писали в «Tribune», — були майже неймовірні». Англійський банк і синдикат фінансистів кинулися мобілізовувати кошти, щоб забезпечити фінансові облігації Барінґів. «Та дика метушня з продажем акцій, яка почалась одразу після того, була просто-таки жахлива. Із годину тривала справжня паніка».

Для Бьорнема й організаторів ярмарку ця хвиля фінансових негараздів стала тривожним знаком. Якщо далі почнеться справжня, глибока фінансова паніка, то час для неї був найгірший із можливих. Щоб Чикаго виконав своє зухвале бажання перевершити Париж розміром і відвідуваністю свого ярмарку, то місто має витратити значно більше грошей, ніж французи, та привабити значно більше гостей — а до Парижа тоді прибуло більше людей, ніж на будь-яку іншу мирну подію протягом історії світу. Таку велику публіку й у кращі часи зібрати було б нелегко; а в гіршому разі це буде й неможливо, адже місцерозташування передбачає, що більшість гостей мають придбати нічний квиток на потяг. Залізниця швидко й однозначно дала зрозуміти, що знижку на квитки до Чикаго заради ярмарку робити не буде.

І в Європі, і в США сталося падіння ще кількох великих корпорацій, тільки значення цих подій на той момент залишалося незрозумілим — як виявилося, це було на краще.

Посеред цієї фінансової напруги та неспокою 30 жовтня оргкомітет призначив Бьорнема керівником будівельних робіт із платнею, еквівалентною 360 000 доларам. Бьорнем, у свою чергу, зробив Рута головним архітектором, а Олмстеда — головним ландшафтним архітектором.

Тепер Бьорнем мав офіційні повноваження починати роботу над ярмарковою територією, тільки місця під неї досі не виділили.

«Не бійтеся»

Населення Інґлвуда зростало, і продаж лосьйонів і тоніків у Голмса також. Наприкінці 1886 року аптека працювала гладенько й вигідно. Думки господаря тепер крутилися навколо жінки, яку він на початку року зустрів під час нетривалого перебування в Міннеаполісі — Мірти З. Белкнап. Мірта була з небагатої сім’ї, молоденька, білява, із синіми очима й розкішною фігурою, але вище над красу її підносив той ореол вразливості й беззахисності, який оточував дівчину. Голмс одразу захопився нею, її образ і ота беззахисність не йшли в нього з думки. Він поїхав до Міннеаполіса буцімто у справах. Не мав жодного сумніву, що завоює її. Чоловіка веселила думка, що жінки як клас є настільки дивовижно вразливими — немовби вважають, що ті правила поведінки, які діяли в їхніх безпечних рідних містечках на зразок Альви, Клінтона чи Персі, можуть стати їм у пригоді ще десь, коли вони залишають рідні, запорошені, пропахлі гасом вітальні й вирушають у власне плавання.

Проте місто їх швидко загартовувало. Таких дівчат найкраще підловлювати на їхньому старті до свободи, у перехідний момент, коли вони щойно залишили рідний закуток і ще є анонімними, блукають і їхня присутність ніде не зафіксована. Щодня він бачив таких — вони виходили з вагонів потягів і трамваїв, з двоколісних екіпажів, неодмінно напружено вдивляючись у якийсь папірець, який мав повідомити їм місце їхнього призначення. Міські «мадам» розуміли ситуацію; подейкували, що вони зустрічали потяги, які прибували до Чикаго, обіцяючи дівчатам тепло та дружбу, а важливіші новини відкладали на потім. Голмс був у захваті від Чикаго, особливо від того, як дим та імла огортає жінку й ані сліду не залишається, ані натяку на те, що вона колись існувала, — хіба що тонкий, мов лезо, слід парфумів лишається серед смороду гною, антрациту й розкладення.

Для Мірти Голмс цей чоловік, здається, вийшов зі значно цікавішого світу, ніж її власний. Вона жила з батьками та працювала в музичній крамниці. Міннеаполіс був малим сонним містечком, повним шведських і норвезьких селян, не набагато привабливіших від колоди. А Голмс був красивий, говорив із теплом і, вочевидь, був багатий, а ще жив у Чикаго, найстрашнішому і найманливішому місті. Навіть при першій зустрічі він запав їй у душу: на дні його очей лежала ясно-синя надія. Коли він тоді, першого дня, вийшов із крамниці й у повітрі повисли денні порошинки, власне життя здалося Мірті невимовно нудним. Цокав годинник. Щось мало змінитися.

Коли надійшов його перший лист, де він чемно питав, чи можна йому залицятися до неї, вона відчула, ніби з її життя впало грубе запинало. Кожні кілька тижнів він приїжджав до Міннеаполіса. Він розповідав їй про Чикаго. Змальовував їй хмарочоси й розповідав, що будинки з кожним роком ростуть дедалі вищі й вищі. Розповідав приємно моторошні історії про бійню, про те, як свині перетинають міст Зітхань, сходячи на підвищення, де їм до задніх ніг чіпляються ланцюги, — і тварини з вереском летять у криваві глибини бійні. Романтичні історії в нього також були: наприклад, про те, як Поттер Палмер так палко кохав свою дружину Берту, що підніс їй як весільний подарунок розкішний готель «Палмер-гаус».

У залицянні були свої закони. Хоч і неписані, але кожній молодій жінці вони були відомі — і порушення було помітне моментально. Голмс порушив їх усі — і то настільки безсоромно й відверто, що Мірта одразу зрозуміла: в Чикаго інші закони. Спочатку це її злякало, але вона швидко відчула, що жар і ризик їй насправді подобаються. Коли Голмс зробив їй пропозицію, вона одразу її прийняла. Вони одружилися 28 січня 1887 року.

Голмс не потурбувався розповісти Мірті, що він уже має дружину — Клару Лаверінг, нині місіс Герман Вебстер Маджетт. Через два тижні після весілля він надіслав клопотання до Верховного суду округу Кук (штат Іллінойс) про розлучення із Кларою. Ніякого тонкого жесту він заради розчищення графи не робив: просто звинуватив Лаверінг у невірності — найтяжче звинувачення. Однак він дав терміну клопотання вичерпатися, і врешті суд відхилив його з огляду на «неможливість провадження справи».

У Чикаго Мірта одразу побачила на власні очі: у розповідях Голмса був тільки слабкий відбиток того істинного чару й небезпечної енергії, яка наповнювала місто. Воно нуртувало, як сталеплавильний котел, куди не глянь, гриміли поїзди. А водночас усе це нагадувало молодій жінці: життя нарешті відчинило перед нею двері. У Міннеаполісі була тільки тиша й невідворотні незграбні прохання чоловіків із порепаними руками — щоб хтось, та хоч хто-небудь розділив з ними тягар щоденного життя. Те, що Голмс мешкав в Інґлвуді, а не в центрі, спочатку розчарувало її, але все ж і тут життя кипіло значно сильніше, ніж у її рідних краях. Вони з Голмсом оселилися на другому поверсі, у тій квартирі, де раніше жила місіс Голтон. Навесні 1888 року Мірта вже була вагітна.

Спочатку вона допомагала в аптеці. Їй подобалося працювати разом із чоловіком, і вона часто спостерігала, як він обслуговував покупців. Вона насолоджувалася його зовнішністю, спокоєм синіх очей і пристрасно чекала тієї миті, коли наче ненароком торкнеться його. Також Мірту захоплювала та елегантна манера, в якій він працював за касою, і те, що він здобув прихильність старших клієнтів, котрі були вірні відсутній місіс Голтон. І вона всміхалася, принаймні перший час, спостерігаючи майже нескінченний потік дівчат, які заходили до крамнички й вимагали консультації тільки із самим містером Голмсом.

вернуться

21

Волл-стрит — вулиця, на якій розташована Нью-Йоркська фондова біржа; у переносному значенні назва позначає як саму біржу, так і весь фондовий ринок США.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: