Особливо моторошно було від того, як саме Голмс зробив мулярові таку пропозицію: «Так приятель міг би спитати про якусь дрібничку», — згадував Баумен.

Чи справді Голмс хотів, щоб Баумен убив того чоловіка, невідомо. Цілком могло бути таке, що того «шваґра» Голмс умовив застрахувати своє життя, зробивши його, Голмса, бенефіціаром. Існує й така ймовірність, що Голмс просто випробовував Баумена, чи не знадобиться він йому в майбутньому. Коли так, то Баумен того випробування не пройшов. «Я так перелякався, що навіть не знав, що сказати, що зробити, — признається він, — але цеглину я не скинув і невдовзі пішов звідти».

Троє людей Голмсові видалися надійними. Кожен із них працював з ним до кінця будівництва й підтримував зв’язок із ним і пізніше. Одним із них був Чарльз Чеппелл, машиніст, який мешкав неподалік окружної лікарні Кука. Спочатку він працював на Голмса як звичайний робітник, але невдовзі виявив такий талант, який той особливо цінував. Ще один — Патрік Квінлен, котрий жив на розі Сорок сьомої і Морґана в Інґлвуді, доки не перебрався до будівлі Голмса, де став сторожем. То був дрібний, нервовий чоловічок під сорок років зі світлим кучерявим волоссям і вусами пісочного кольору.

Третьою і найважливішою постаттю був Бенджамін Пайтзель — тесля, який пристав до Голмса в листопаді 1889 року. Він замінив робітника Роберта Латімера, який пішов стежити за шлагбаумом на залізничному переїзді перед аптекою Голмса. Спочатку, за словами Латімера, Пайтзель дбав про коней, задіяних на будівництві, але пізніше став універсальним асистентом замовника. Голмс і Пайтзель, здається, стали близькими друзями, принаймні настільки, щоб Голмс зробив Пайтзелеві дорогу послугу. Пайтзеля заарештували в Індіані з фальшивими чеками. Голмс вніс за нього заставу, котру втратив, коли Пайтзель, як і було заплановано, не повернувся на суд.

У Пайтзеля були акуратні риси обличчя і гостре, чітко окреслене підборіддя. Він міг би бути навіть красивим, коли б не якась похмура неситість у виразі обличчя і те, як повіки нависали над його очима, затуляючи частину райдужки. «Загалом, — писав Голмс, — я б описав його як чоловіка майже шести футів зросту (не менш як п’ять футів десять дюймів), завжди худорлявого, вагою 145–155 фунтів[23], з волоссям дуже чорним і дещо жорстким, дуже густим, без залисин; вуса він мав значно світліші, я б сказав, рудуватого відтінку, хоча мені здавалося, що інколи він фарбував їх у чорне, і від того його зовнішність сильно змінювалася».

Пайтзель слабував на цілий букет недуг: від того, що він забагато настеляв підлог, у нього боліли коліна, бородавка на шиї на давала йому носити накрохмалені комірці, а зуби боліли настільки, що в якийсь момент він мусив брати через них відгул у Голмса. Попри хронічний алкоголізм, він, за словами одного лікаря, був чоловіком «гарної конституції».

Пайтзель був чоловіком Керрі Кеннінґ із Ґалви (штат Іллінойс) і батьком дітей, кількість яких стрімко збільшувалася. На знімках ці діти справляють враження милої, навіть серйозної команди, готової моментально кинутися до справи з віниками й ганчірками. Найстарша дочка Дессі народилася поза шлюбом — такого батьки Пайтзеля від свого сина геть не очікували. Востаннє благаючи Пайтзеля стати на праведніший шлях, батько писав йому: «Спаситель сказав: “Іди зі Мною, і буде тобі добро. Чи ти підеш? Я змию з тебе порок, омию від усіх плям, стану тобі отцем, а ти станеш Моїм сином і спадкоємцем…” — Біль у батькових словах неможливо було не відчути. Він писав: — Я люблю тебе, хоча ти й далеко збочив із доброго шляху».

Друга дитина, дочка Еліс, народилася скоро після одруження. Потім була ще одна дочка і троє синів, хоча один із них помер від дифтерії невдовзі після народження. Троє з його дітей — Еліс, Неллі й Говард — стануть настільки відомими в країні, що в заголовках американських газет їх називатимуть просто на імена, не сумніваючись, що читачеві навіть із далекого закутка Сполучених Штатів буде одразу зрозуміло, про кого йдеться.

Пайтзель через Голмса своєрідним чином прославиться. «Пайтзель був його знаряддям, — скаже окружний адвокат, — його творінням».

Замовлення Голмса будувалося нерівномірними стадіями й більш-менш зупинялося щозими, коли, як казали робітники, закривався будівельний сезон, хоча Голмс і читав про способи, якими архітектори в центрі підтримували можливість будувати цілий рік. Згодом багато буде сказано, що Голмс спорудив цей будинок у той самий час, коли в іншій півкулі почав свою чорну справу Джек-Різник.

Перше вбивство Джек скоїв 31 серпня 1888 року, а останнє — 9 листопада 1888 року, коли зустрів повію на ім’я Мері Келлі й пішов до її кімнати. Він розітнув їй горло вангогівським рухом, ледве не відрубавши їй голову від хребта. У наступні години він відрізав їй груди й ніс і поклав на стіл, розсік її від горла до лобка, зняв шкіру зі стегон, витяг внутрішні органи та склав купою між її ніг. Відрізав кисть руки й кинув у розітнутий живіт. На той момент жінка була на третьому місяці вагітності.

Убивства раптово припинилися, неначе це побачення з Мері Келлі нарешті задовольнило жагу вбивці. П’ять доведених жертв — лише п’ять! — і Джек-Різник навіки став утіленням зла в чистому вигляді.

Кожен письменний мешканець Чикаго жадібно читав закордонні повідомлення в пресі, але ніхто не захопився ними так, як доктор Г. Г. Голмс.

29 червня 1889 року, коли Голмс уже наполовину добудував свою споруду, Чикаго приєднало до себе Інґлвуд, і невдовзі було сформовано новий поліцейський відділок — десятий у другому підрозділі, на розі Шістдесят третьої і Вентворт-стрит, за сім кварталів від аптеки Голмса. Скоро патрулі під орудою капітана Горація Елліотта стали регулярно ходити повз аптеку, де, як заведено, заходили побалакати з молодим і привітним господарем. Періодично поліція проходила вулицею, поглядала на будівництво. В Інґлвуді вже була низка чималих споруд, зокрема будинок Юнацької християнської асоціації (YMCA), Педагогічне училище округу Кука, де готували вчителів, і пишна опера Тіммермана, яку майже завершили на розі Шістдесят третьої і Стюарт-стрит, але в селищі було ще багато вільного місця, тож будь-яка споруда, що займала цілий квартал, ставала темою для розмов.

Будувалося ще рік зі звичною перервою на зиму. У травні 1890 року будівництво загалом було закінчено. На другому поверсі містилося шість коридорів, тридцять п’ять кімнат, п’ятдесят одні двері, а на третьому — ще тридцять кімнат. На першому поверсі будівлі було місце для п’ятьох роздрібних крамниць, найкраще з яких — велике, гостинне — на перехресті Шістдесят третьої і Воллеса.

Через місяць після переїзду до нової будівлі Голмс продав колишню аптеку Голтона, запевнивши покупця, що конкурентів він може не боятися.

На досаду покупцеві Голмс швиденько відкрив нову аптеку просто навпроти тієї, у власному приміщенні на розі вулиць.

У решті крамниць на першому поверсі в Голмса завелися інші заклади, серед яких ресторан і перукарня. У міських довідниках за адресою Голмса значився й кабінет лікаря Генрі Д. Манна — можливо, також псевдонім Голмса, а також головна контора компанії Ворнера з виробництва вигнутого скла, заснована Голмсом буцімто для того, щоб долучитися до нового вигідного бізнесу створення і формування великих листів скла, на яке з’явився неабиякий попит.

Голмс обставив свої заклади й крамниці меблями та іншими речами, придбаними в кредит. Сплачувати ті борги він не збирався, переконаний, що хитрістю та особистою привабливістю зможе уникнути судового переслідування. Коли приходили кредитори, вимагаючи господаря будівлі, Голмс радо відсилав їх до фіктивного пана Г. С. Кемпбелла.

«Спокійнішої людини я зроду не бачив», — казав такий собі Девіс, якого Голмс узяв касиром до ювелірного відділу. Кредитори, за словами Девіса, «прибігали розлючені, обзиваючи його всіма лихими словами, які тільки можна собі уявити, а він усміхався, частував їх сигарами, наливав їм і потім прощався з ними, наче з найкращими друзями. Ніколи не бачив його сердитим. Навіть якщо дуже постаратися, нажити з ним неприємності було складно».