Незважаючи на попередження і наростання власної тривоги, Нед був у захваті від Голмса. Ось він, Нед, працює в ювелірній крамниці на господаря, а тим часом Голмс контролює маленьку імперію — а йому ще навіть не виповнилося тридцяти. Поряд з енергійним і успішним Голмсом Нед почувався ще дрібнішим, ніж завжди, особливо тепер, коли Джулія почала дивитися на нього так, ніби він щойно вийшов із цехів «Union Stock Yards».

Тож Нед виявився особливо сприйнятливим до такої пропозиції, яку зробив йому Голмс: він бажав відновити свій образ в очах дружини. Голмс пообіцяв продати Недові всю аптеку, на умовах, які Неду — наївному Неду — видалися надзвичайно щедрими. Голмс підвищить йому платню з дванадцяти до вісімнадцяти доларів на тиждень, так що Нед зможе давати Голмсові по шість доларів на тиждень, щоб оплатити покупку. Недові навіть не треба буде перейматися тими шістьма доларами — Голмс буде автоматично вираховувати цю суму щотижня з його платні. Голмс пообіцяв подбати також про всі формальності й узгодження всіх питань з міськими чиновниками. Нед отримуватиме свої дванадцять доларів на тиждень, як завжди, але тепер стане господарем гарної крамниці в заможному районі, котрий має стати ще багатшим із початком роботи Всесвітньої виставки. Нед згодився, не маючи й гадки, чому Голмсові могло схотітися розлучитися з такою вигідною справою. Пропозиція полегшила його хвилювання щодо Голмса та Джулії. Коли б між Голмсом і Джулією було щось аморальне, то чи став би він пропонувати Недові перлину своєї інґлвудської імперії?

На жаль для Неда, він швидко виявив, що новий статус нічим не покращив його стосунків із Джулією. Їхні суперечки стали лише запеклішими, а крижана тиша, яка заповнювала решту їхнього спільного часу — ще довшою і холоднішою. Голмс йому співчував. Частував Неда обідом у ресторані на першому поверсі й розповідав йому, як він переконаний, що їхній шлюб можливо врятувати. Джулія — жінка амбітна і, зрозуміло, дуже гарна, але вона скоро має прийти до тями…

Голмсове співчуття просто-таки роззброювало. Думка, що причина незадоволеності Джулії — він, здавалася дедалі більш безглуздою. Голмс навіть хотів, щоб Нед застрахував своє життя, адже, безумовно, коли його сімейні проблеми зійдуть нанівець, він захоче захистити Джулію і Пьорл від злиднів у разі власної смерті. Він порадив Недові також подумати над тим, щоб застрахувати життя Пьорл, запропонувавши навіть зробити за нього перший внесок. Він привів зі страхової компанії її представника — такого собі містера Арнольда, — щоб той зустрівся з Недом.

Арнольд пояснив, що він засновує нову агенцію і хоче продати якомога більше полісів, щоб привернути увагу найбільших страхових компаній. Щоб отримати свій поліс, Нед має заплатити всього лише один долар, казав містер Арнольд — один-єдиний долар, щоб почати захищати свою сім’ю завжди!

Але Недові не хотілося оформлювати поліс. Арнольд намагався його переконати. Нед відмовлявся й відмовлявся і нарешті сказав Арнольдові, що коли тому дуже треба долар, то він може дати йому його й так.

Арнольд і Голмс перезирнулися. В їхніх очах не було жодного виразу.

Невдовзі в аптеку почали навідуватися кредитори, вимагаючи виплати боргів, заставою для яких, виявляється, були меблі крамниці та її товари: мазі, бальзами тощо. Нед нічого не знав про ці борги й гадав, що кредитори його обманюють, доки ті не показали йому документи, підписані попереднім господарем Г. Г. Голмсом. Тепер, розуміючи, що борги не вигадані, Нед пообіцяв сплатити їх якомога швидше.

І тут Голмс йому поспівчував, але нічого не міг вдіяти. Будь-яке успішне підприємство накопичує борги. Він гадав, що принаймні це Нед про комерцію знав… У кожному разі, до такого Недові тепер слід звикнути. Ну, а продаж, нагадав йому Голмс, є остаточним.

Це розчарування повернуло Неда до хвилювань щодо Голмса і Джулії. Він почав підозрювати, що його друзі дійсно мали рацію, вважаючи, що між Голмсом і Джулією є незаконний зв’язок. Це, звичайно, могло пояснити зміни в поведінці його дружини, та й навіть те, що Голмс продав йому ту аптеку — така собі торгівля: ось тобі крамниця в обмін на жінку.

Проте Нед ще не висловив дружині своїх підозр. Він просто сказав їй, що коли її поведінка не зміниться і вона далі ставитиметься до нього холодно й вороже, то їм треба буде розлучитися.

Вона відповіла різко: «Для мене розлучитися з тобою ніколи не зарано».

Але вони ще якийсь недовгий час пробули разом. Сварки стали ще частішими. Урешті Нед крикнув, що з нього досить, шлюбу кінець. Він переночував у перукарні під своєю квартирою. Знизу було чути кроки в кімнаті, де спали дружина й дочка.

Наступного ранку він сказав Голмсові, що від’їжджає і припиняє свої виплати за крамницю. Коли Голмс став умовляти його подумати ще, Нед тільки розсміявся. Він переїхав і став працювати в ювелірній крамниці в центрі міста. Пьорл залишилася із Джулією і Голмсом.

Нед спробував ще раз завоювати серце дружини. «Я сказав їй, виїхавши з тієї квартири, що коли вона повернеться до мене та припинить мене пиляти, то ми знову будемо разом, але вона відмовилася».

Нед присягав, що колись повернеться до Пьорл. Минуло небагато часу, і він залишив Чикаго й переїхав до Джилмена (штат Іллінойс), де зустрів дівчину й почав офіційне залицяння, і в результаті ще раз прибув до будівлі Голмса, щоб попросити в дружини офіційного розлучення. Розлучення вона йому дала, але отримати опікунство щодо Пьорл не зміг.

Отже, коли Нед поїхав і розлучення стало остаточним, Голмс почав втрачати інтерес до Джулії. Він раз у раз обіцяв із нею одружитися, щойно вона офіційно розлучиться з Недом, але тепер його така перспектива зовсім не тішила. Особливо йому не подобалася похмура присутність Пьорл, яка його немовби звинувачувала.

Уночі, коли зачинялися всі крамниці на першому поверсі й засинали Джулія, Пьорл та решта пожильців, він інколи спускався до підвалу, обережно замикався, а тоді запалював вогонь у своїй печі й насолоджувався його лютим жаром.

Бьорнем тепер рідко бачив свою сім’ю. Навесні 1891 року він уже постійно мешкав у «халабуді» в Джексон-парку; Марґарет залишилася в Іванстоні з кількома слугами, які допомагали їй дбати про п’ятьох дітей. Між Бьорнемами був лише недовгий переїзд залізницею, але виставка вимагала дедалі більшої уваги, і ця відстань від того видавалася майже такою величезною, як до Панамського перешийка. Бьорнем міг слати додому телеграми, але ті змушували до холодної і незграбної стислості й не давали багато писати про особисте. Тож Бьорнем писав листи, і то часто. «Не треба думати, що в моєму житті завжди буде поспіх, — писав він в одному листі. — Після Всесвітньої виставки я зупинюся. Я вже вирішив». Ярмарок перетворився на «ураган», писав він. «Дати остаточну раду із цим стихійним лихом — моє найсильніше бажання».

Щодня він виходив зі свого помешкання на світанку й оглядав територію. Шість парових землечерпальних машин (кожна завбільшки зі стайню, тільки на воді) вгризалися в берег, а п’ять тисяч робітників із лопатами, візками та кінні грейдери поволі рівняли ландшафт. Багато хто з людей був у котелках і піджаках — наче просто проходив там і відчув непереборне бажання долучитися до роботи. Попри таку кількість народу, стояла якась просто божевільна тиша. Парк був дуже великий, люди по ньому розсіювалися дуже широко, так що прямого й безпосереднього відчуття напруженої праці не виникало. Єдиними надійними ознаками роботи були чорні стовпи диму від землечерпалок і повсюдний дух горілого листя й паліччя, що робітники поприбирали з території, згребли на купи й палили. Ясно-білі стовпчики, які позначали периметр будівель, надавали парку подібності до цвинтаря Громадянської війни. Бьорнем, однак, помічав красу й у цьому робочому хаосі: «Серед дерев Лісового острова довгі білі намети табору забудовників сяють на сонці — м’яка біла нота в пейзажі мишастого кольору, і чиста блакитна лінія озера понад обрієм становить життєрадісний контраст до шорсткого й порожнього тла…» Але водночас він відчував глибоку досаду.