У Хлої були червоні вуста, брунатні коси, щасливе обличчя, а її одяг не мав ніякого значення.

— Я ніколи не наважуся! — зітхав Колен. А потім залишив Алісу й пішов запрошувати Хлою. Дівчина глянула на нього, засміялась і поклала йому на плече праву руку. Колен відчув на шиї її холодні пальці. Він зменшив відстань між своїм і Хлоїним тілом з допомогою скорочення правого двоголового м’яза плеча, сигнал надійшов від мозку вздовж пари розважливо вибраних черепних нервів.

Хлоя знову подивилась на Колена. Очі в неї були сині. Вона струснула головою, відкидаючи назад лискучі кручені коси, і рішуче й твердо притулилася скронею до Коленової щоки.

Навколо залягла густа тиша, все інше — і товариство, і світ — стало безвартісним.

Але, як і слід сподіватися, платівка зупинилася. Тільки тоді Колен повернувся до справжньої реальності й помітив, що стеля має просвіти, крізь які зазирають пожильці з верхнього поверху, що підніжжя стін укриває густа облямівка болотних півників, що з отворів, просвердлених тут і там, вириваються струмені барвистого газу і що його приятелька Ізіда стоїть перед ним і пропонує йому тістечка на герцинському тарелі.

— Дякую, Ізідо, — відмовилась Хлоя, струснувши кучерями.

— Дякую, Ізідо, — мовив Колен, беручи невеличкий еклер, що мав два балкони і еркер.

— Ви даремно не взяли, — сказав він Хлої. — Вони дуже смачні.

І одразу ж закашлявся, бо, на лихо, наколовся на їжакову голку, запечену в тістечку.

Хлоя розсміялася, показавши гарненькі зубки.

— Що сталося?

Колен був змушений покинути її і відступити вбік, щоб уволю накашлятись; зрештою йому стало легше. Надійшла Хлоя з двома келишками.

— Випийте, — запропонувала вона, — це вас покріпить.

— Дякую, — зворушився Колен. — Це шампанське?

— Це суміш.

Колен ковтнув чималеньку порцію й захлинувся. Хлоя аж нетямилася з реготу. До них підійшли Шик і Аліса.

— Що з ним сталося? — поцікавився Шик.

— Він не вміє пити!

Аліса поплескала Колена по спині, і здалося, немов залунав балійський гонг. Усі враз припинили танцювати й пішли до столу.

— От і чудово, — мовив Шик. — Нарешті ніхто не заважатиме. А що, як поставити гарну платівку? — підморгнув він Коленові.

— Може, станцюємо навскосяк, — запропонувала Аліса.

Шик став порпатись у купі платівок біля програвача.

— Шику, танцюй зі мною, — сказала йому Аліса.

— Ось зараз, тільки платівку поставлю.

То було буги-вуги.

Хлоя чекала.

— Невже ви зараз затанцюєте навскосяк? — вражено запитав Колен.

— Чом би й ні? — здивувався Шик.

— Не зважайте на них, — сказав Колен Хлої і, легенько нахиливши голову, поцілував її між вушком і плечем. Дівчина здригнулась, проте голову не відсмикнула. Колен тим паче не відводив уст.

Натомість Аліса й Шик чудово витанцьовували навскосяк у негритянському стилі.

Платівка крутилась дуже швидко. Аліса вивільнилась і почала шукати, що ставити далі. Шик повалився на диван. Виявилось, що перед ним стоять Колен і Хлоя. Шик схопив їх за ноги і вони впали біля нього.

— Ну що, голуб’ята, — спитав Шик, — усе гаразд?

Колен сів, а Хлоя затишно вмостилась біля нього.

— Правда, ця дівчина дуже мила? — заговорив знову Шик.

Хлоя всміхнулася. Колен промовчав, але обняв Хлою за плечі і знічев’я став гратися першим гудзиком її сукні, що розстібалася спереду.

Підійшла Аліса.

— Шику, посунься, я хочу сісти між Коленом і тобою.

Аліса дуже вдало вибрала платівку. То була «Хлоя» в аранжуванні Дюка Еллінгтона. Колен покусував Хлоїні коси біла вушка й бурмотів:

— Це стеменно ви.

Перш ніж Хлоя встигла відповісти, всі знову пустилися в танець, урешті усвідомивши, що сідати до столу ще рано.

— Ох, — застогнала Хлоя, — який жаль!

— Ти з нею ще зустрінешся? — спитав Шик.

Друзі сиділи перед останнім витвором Ніколя — гарбузом із горіхами.

— Не знаю, — вагався Колен. — Я не знаю, що діяти. Адже, гадаю, ти знаєш, вона дуже добре вихована. Тоді в Ізіди вона випила так багато шампанського…

— Це їй вельми пасувало, — мовив Шик. — Вона дуже мила. Тільки не кривися отак! Ти лишень подумай про те, що я сьогодні знайшов видання Партрової «Проблеми вибору перед нудотою» на рулоні немережаного туалетного паперу…

— А де ти береш такі гроші? — запитав Колен.

Шик спохмурнів.

— Це мені обійшлося дуже дорого, але я вже не можу не купувати. Партр потрібен мені. Адже я збирач. Мені потрібне все, що він пише.

— Але ж він пише без упину, — зауважив Колен. — Партр щотижня публікує принаймні п’ять статей…

— Я це знаю, — буркнув Шик.

Колен наклав йому на тарілку нову порцію гарбуза.

— А як мені побачити Хлою? — спитав він.

Шик подививсь на нього і всміхнувся.

— Таки справді, — погодився він. — Я тобі лише набридаю своїми розповідями про Жана Соля Партра. Звичайно ж, я допоможу тобі. Що мені робити?

— Це жахливо, — бідкався Колен. — Я водночас і в розпачі, і страшенно щасливий. Адже як добре, коли є бажання, пов’язані з такими почуттями.

— Я хотів би, — провадив він далі, — лежати на припаленій сонцем траві, коли яскраве проміння висушило землю і трава пожовкла, немов солома, в траві тлуми всіляких кузьок, де-не-де сухий мох. Лежати долічерева й дивитись.

І нехай там буде старезний мур і покручені дрібнолисті дерева. Це було б великим щастям.

— Плюс Хлоя, — додав Шик.

— Авжеж, звичайно, і Хлоя, — погодився Колен. — Не так вона сама, як ідея Хлої.

З хвилину друзі помовчали. Цим і скористалася карафа, видавши кришталевий звук, що відбився від стін кімнати.

— Випий трохи сотерну, — запропонував Колен.

— Так, дякую, — відказав Шик.

Ніколя приніс наступну страву — ананасові скибки в помаранчевому кремі.

— Дякую, Ніколя, — мовив Колен. — Як ви гадаєте, що мені зробити, аби знову побачитись із дівчиною, в яку я закоханий.

— Ох, пане, — збентежився Ніколя, — таке й справді трапляється, але я мушу признатися, що зі мною цього не траплялося ніколи…

— Очевидячки, — мовив Шик. — Ви збудовані наче Джонні Вайсмюллер. Але така статура — це виняток.

— Дякую панові за оцінку, що зворушила мене до самого серця, — сказав Ніколя. — Я раджу панові, — провадив він далі, звертаючись до Колена, — спробувати через особу, в якої пан зустрівся з людиною, що її, як на нього, йому тепер бракує, дістати певну інформацію про звички і знайомства тієї людини.

— Попри велику складність ваших зворотів, — сказав Колен, — я гадаю, Ніколя, що тут і справді є тільки одна можливість. Але ж ви знаєте, що закоханий обертається на дурня. Ось чому я й не казав Шикові, що давно вже думаю про це саме.

Ніколя подався на кухню.

— Цей хлопець неоціненний, — похвалив Ніколя Колен.

— Атож, — погодився Шик, — у куховарстві він тямить.

Друзі випили ще сотерну. Повернувся Ніколя, несучи чималенький торт.

— Це додатковий десерт, — пояснив він.

Колен узяв ножа й зупинився, не зважившись розтинати незайману поверхню:

— Він дуже гарний. Слід трохи зачекати.

— Чекання, — проголосив Шик, — то прелюдія в мінорних тонах.

— Що тебе напоумило це сказати? — запитав Колен. Потім узяв Шиків келих і наповнив його золотавим вином, густим і рухливим, мов важкий ефір.

— Не знаю, — признався Шик. — Ця думка несподівана.

— Покуштуй його, — припросив Колен.

Друзі разом спорожнили келишки.

— Щось неймовірне! — вигукнув Шик, а його очі спалахнули миготливими червоними вогниками. Колен схопився руками за груди.

— Нема нічого кращого, — говорив Колен. — Воно не схоже на жодну відому марку.

— Це не має ніякої ваги, — заперечив Шик. — Ти тим паче ні на кого не схожий.

— Я певен, — почав Колен, — що коли випити достатню кількість цього вина, Хлоя зразу прийде.

— Це ще не доведене! — кинув Шик.

— Ти мене провокуєш! — гукнув Колен, простягаючи келих.