Одначе навіть найпедантичніші з Вічних рідко згадували про цю різницю. Надто зручно було казати: «побачимося взавтра», або «вчора я згадував про вас», або ж «зустрінемося на тому тижні», немов у Вічності й справді існували «вчора», «завтра» чи то «наступний тиждень». Для задоволення природних людських інстинктів у Вічності було запроваджено умовну «добу», що складалася з двадцяти чотирьох біогодин з формальним розподілом на «день» і «ніч», «сьогодні» й «учора».

— Протягом цих двох біороків, що минули після вашого від’їзду, — провадив далі Фінджі, — над 482-м поступово стала нависати криза. Виникла своєрідна, я сказав би навіть, делікатна і безпрецедентна ситуація. Зараз, як ніколи досі, нам потрібні точні Спостереження.

— Ви хочете використати мене як Спостерігача?

— Саме так. Звісно, неприпустиме марнотратство — доручати Технікові роботу Спостерігача, але ваші попередні Спостереження по-справжньому відзначаються ясністю й далекоглядністю. Це те, що нам потрібно сьогодні. А зараз дозвольте вам змалювати ситуацію в деталях…

Але Харланові тоді так і не вдалося познайомитися з деталями. Відчинилися двері, і він уже не чув, що йому казав Фінджі: його увагу заполонила дівчина, яка ввійшла до кабінету.

Не можна сказати, що Харлан ніколи досі не бачив у Вічності дівчат. Ніколи — не зовсім точне слово. Рідко, дуже рідко — так буде правильніше.

Але зустріти таку дівчину! Та ще й у Вічності!

Харлан бачив багато жінок під час своїх подорожей крізь Час, однак там, у Часі, він сприймав їх майже як предмети: як стіни й стелю, чашки й ложки, м’ячі й рукавички. Вони були фактами для Спостереження.

У Вічності жінки відрізнялися від тих, що жили у Часі. А надто ця!

Вона була зодягнена так, як зодягалися жінки з обраних кіл у 482-му Сторіччі. Прозора, до пояса, накидка й темні шорти ненав’язливо підкреслювали витончені лінії її тіла.

Чорне, аж лиснюче, волосся звільна спадало на плечі. Тоненько підмальована верхня губа й густіше нижня справляли враження, ніби дівчина вередливо копилить губки. Діткнуті блідо-рожевою барвою повіки та мочки вух вирізнялися на юному, майже дитячому обличчі молочно-білого кольору. З плечей звисали коштовні намиста й раз у раз побрязкували, немов запрошували звернути увагу на зграбну форму її грудей.

Вона присіла за столик, що стояв у кутку кабінету, й лише один раз підвела вії, ковзнувши по Харлановому обличчю чарівним поглядом своїх темних очей.

Коли Харлан знову став чути голос Фінджі, Обчислювач уже закінчував:

— Усі ці дані ви знайдете в офіційному звіті, а тим часом можете зайняти свій колишній кабінет і квартиру.

Харлан навіть не пам’ятав, як опинився за дверима кабінету Фінджі. Видно, він просто вийшов…

З усіх почувань, що вирували в ньому, найбільше давалася взнаки лють. Побий його Час! Цьому Фінджі не можна дозволяти, щоб він викидав такі коники! Це погані звички. Це знущання над…

Нарешті Харлан взяв себе в руки, перестав ціпити зуби й стискати кулаки. Треба в усьому спокійно розібратися. Негайно! Він рішуче попрямував до столу Зв’язківця; власні кроки гучно відлунювали в його вухах.

Зв’язківець підвів голову, намагаючись не дивитися в очі Харланові, й запопадливо сказав:

— Слухаю, сер!

— Там, у кабінеті Фінджі, сидить жінка, — сказав Харлан. — Вона тут новенька?

Він мав намір запитати байдужим тоном, ніби його це мало цікавило. Та Харланові слова прозвучали мов удар цимбалів.

Зв’язківець аж стрепенувся. Очі його зблиснули лукавими іскорками, які так ріднять у подібних випадках усіх чоловіків! Він глянув на Техніка, як на щирого приятеля, немов хотів сказати: ми з тобою чоловіки й добре розуміємо один одного.

— Ви маєте на увазі ту крихітку? Ух! Оце красуня!

— Відповідайте на моє запитання, — процідив крізь зуби Харлан.

Зв’язківець одразу знітився й промовив:

— Вона в нас новенька. Часів’янка.

— Що вона тут робить?

По обличчю Зв’язківця розповзлась плотолюбна, лукава посмішка.

— Вона вважається секретаркою нашого боса. Її звуть Нойс Ламбент.

— Зрозуміло. — Харлан круто повернувся і вийшов.

Назавтра Харлан вирушив у свою першу подорож у 482-е як Спостерігач. Подорож тривала всього тридцять хвилин. Мабуть, вона була організована для загального ознайомлення і мала допомогти Харланові пройнятися духом Сторіччя. Другого дня він пробув там півтори години. Наступний день був вільний.

Щоб не гаяти часу, Харлан проглянув свої власні давні звіти, поновив у пам’яті забуті знання, повторив дещо з мови, постарався призвичаїтися до місцевого одягу.

За ці два біороки в 482-му відбулася лише одна Зміна Реальності, й то незначна. Політичну кліку, що стояла при владі, було повалено. В іншому він не помітив перемін.

Сам іще не зовсім усвідомлюючи для чого, він став гортати пожовклі аркуші в пошуках відомостей про аристократію. Він напевне робив такі Спостереження!

Харлан знайшов дані цих Спостережень, але вони виявилися загальними і безособовими, зібраними з відстані. У них йшлося про клас, а не про окремих людей.

Певна річ, просторово-часова інструкція не тільки не вимагала, а й не дозволяла спостерігати аристократію, так би мовити, зсередини. Це виходило за межі обов’язків Спостерігача. Харлан розсердився на себе за свою зайву цікавість.

За ці три дні Нойс Ламбент потрапляла йому на очі чотири рази. Під час першої зустрічі він розгледів лише її одяг та прикраси. Тепер він зауважив, що дівчина мала п’ять футів і шість дюймів зросту, була на півголови нижча за нього, але здавалася вищою за свій зріст завдяки стрункому станові й рівній поставі. Вона була старша, ніж йому здалося раніше; тепер Харлан вирішив, що їй близько тридцяти, в усякому разі, за двадцять п’ять.

Поводила вона себе стримано, скромно. Якось, зустрівшись з Харланом у коридорі, усміхнулась йому й опустила очі. Харлан відсторонився, щоб ненароком не зачепити її, і сердито попростував далі.

Наприкінці третього дня Харлан дійшов висновку, що обов’язок Вічного залишає для нього лише один вихід. Безперечно, Нойс Ламбент задоволена своїм становищем. Немає сумніву і в тому, що Фінджі своїми діями не порушує букви закону. Але його нерозсудлива поведінка, його легковажність і нетактовність суперечать духові закону, і цьому треба покласти край.

Харлан вирішив, що зрештою не знайдеться у Вічності жодної людини, яка викликала б у нього таку антипатію, як Фінджі. Ще кілька днів тому він ладен був вибачити Обчислювачеві всі свої колишні образи, але тепер ці наміри розтанули, мов дим.

Уранці четвертого дня Харлан попросив Фінджі прийняти його для приватної розмови. Одержавши згоду, він рішуче вступив до кабінету й, на свій подив, одразу перейшов до суті справи:

— Обчислювачу Фінджі, я раджу вам негайно повернути міс Ламбент у її Час.

Очі Фінджі звузилися. Він кивнув головою на стілець, підпер складеними докупи долонями пухке, кругле підборіддя й вишкірив зуби.

— Та ви сідайте, Харлане, сідайте. Отже, ви вважаєте, що міс Ламбент некомпетентна? Сумніваєтесь у її спроможності виконувати свої обов’язки?

— Щодо її компетентності, її вміння виконувати свої обов’язки я нічого не можу сказати. Все залежить від того, які обов’язки на неї покладено. Але ви повинні зрозуміти одне: її перебування тут погано впливає на мораль Сектора.

Фінджі дивився на нього якимось відсутнім поглядом, немов його мозок цієї миті розв’язував абстрактні проблеми, неприступні для розуміння простого Вічного. — І в чому ж полягає її нездоровий вплив на нашу мораль?

— Даремне ви ставите такі запитання. — Харлан ледь стримувався. — Її одяг надто визивний, її…

— Стривайте, стривайте. Одну хвилинку, Харлане. Ви були Спостерігачем у 482-му і маєте знати, що вона вдягається у звичайне для її епохи вбрання.

— Зважаючи на її оточення, культурний рівень людей її кола, мушу сказати, що одягається вона надто відверто навіть для 482-го. Дозвольте вже мені бути суддею в цьому питанні. Тут, у Вічності, не місце таким, як вона.