Вони пройшли через двiр i зупинились у вузенькому темному проходi.
Коли-не-коли повз них мчали машини - обнишпорювали всi закапелки та закутки.
Несподiвано гурчання стихло.
- Це пi-доз-рi-ло, - промовив Рукастик-Смугастик. Вiн застережливо пiдняв руку, не зводячи погляду з провулка, який чорнiв навкiс через дорогу.
Кiлька хвилин панувала тиша. Раптом з темряви вигулькнула чиясь фара, мигнула й сховалась.
- Так я i знав. Причаїлись...
I справдi, то тут, то там з-за рогу вихоплювались нетерплячi переслiдувачi й витрiщали фари.
- Е-ей! - пролунав чийсь голос. - Послухай!
- Ну, чого тобi? - вiдгукнувся iнший.
- А може, ми даремно тут стовбичимо? Мабуть, вони давно вже кудись утекли.
- Громобiй казав, що вони тут.
Нарештi загурчали мотори. Найбiльш нетерплячi поодинцi вилазили зi схованок, поводили фарами туди-сюди, крутились на мiсцi i їхали геть.
- Ну, ось що, - мовив Рукастик-Смугастик, коли все стихло. - Тепер час. Зараз вийдемо на вулицю Знайому...
- На вулицю Знайому? - перепитав його Малько-Ванько. - Я цю вулицю знаю. Там живе мiй друг Петрик-велосипедист.
- А чому його так прозвали? - зацiкавився Рукастик-Смугастик. Було видно, що вiн чомусь ще вагається рушати, чогось вичiкує...
- Тому що вiн з велосипедом нiколи не розлучається! - засмiявся хлопчик. - I до магазину на ньому їздить, i в кiно, i навiть у лазню... Якось у спальню приволiк бруднющого-пребруднющого. Вiдтодi мама звелiла йому тримати велосипед у пiд'їздi. Ось такий вiн, Петрик-велосипедист!
- Ай-ай-ай, - похитав головою Рукастик-Смугастик. - Це негарно. Таким маленьким не дозволяється їздити на велосипедi по вулицях.
- А вiн - по тротуарах!
- Ще гiрше. Тротуарами велосипедистам взагалi заборонено їздити.
- Справдi? А Петрик-велосипедист про це не знає... Я йому ось скажу!
- Обов'язково. В якому будинку вiн живе?
- Ось у тому. Зелений триповерховий на тому боцi вулицi...
- Е-ех, на тому боцi! Переходити туди небезпечно... - Вiн обернувся до Малька-Ванька: - Ти, звичайно, вмiєш їздити на велосипедi?
- Нi-i, - заперечливо похитав головою хлопчик. - Менi мама не хоче його купувати - каже, що я неслухняний i правил вуличного руху не знаю. Обiцяє купити, коли я добре поводитимуся. Тiльки, мовляв, це не скоро буде... - закiнчив Малько-Ванько зовсiм тихо i похнюпився.
- Правильно твоя мама каже, - схвально мовив Рукастик-Смугастик. - На велосипедi теж треба дотримуватися правил вуличного руху. Але дуже шкода, що ви не вмiєте їздити на велосипедi.
- Як це не вмiємо? - образилася Варя. - А ось я вмiю!
- Справдi? Тодi - ура!
- Ура! - шепотом пiдхопили друзi, хоча до пуття ще не розумiли, чому так зрадiв Рукастик-Смугастик.
А той поквапливо продовжував:
- Треба перебiгти вулицю оцим переходом i взяти в пiд'їздi Петрикiв велосипед. Варя сяде на нього й помчить через Похмурий тунель прямо до Триколiрного замку.
- А якщо в тунелi машини? - Очi у Варi зробилися великими.
- Вони тебе не чiпатимуть. За умови, - пiдняв палець Рукастик-Смугастик, - що ти їхатимеш тiльки по зачарованiй дорiжцi.
- Якiй, якiй дорiжцi?
- Велосипеднiй. Ця дорiжка позначена бiлою смугою, ти вiдразу її побачиш. А машин не бiйся - жодна не посмiє тебе скривдити. Ти вправно їздиш на велосипедi? - раптом стурбовано запитав вiн.
- Вправно!
- А скiльки разiв падала, я бачив! - встряв у розмову Малько-Ванько. Вiн тупцював i шморгав носом.
- Це я випадково! - стрiпнула кiсками Варя.
- Постарайся у тунелi не впасти, - серйозно мовив Рукастик-Смугастик. - Iнакше... ти розумiєш?
- Так, - кивнула вона головою. - Iнакше я не врятую бабусi.
- I мами, i тата... Нiкого не врятуєш! Коли виїдеш з Похмурого тунелю, побачиш Триколiрний замок. Пiд'їдеш до ворiт i тричi свиснеш у цей чародiйний свистунець. Ось, тримай!
Вiн урочисто передав їй маленький бiлий свисток на тоненькому срiбному ланцюжку. Варя покрутила його в руках, i щось яскраво заблищало.
- Ой, якi чудовi камiнцi!
На снiжно-бiлiй поверхнi свистунця променiли камiнцi: золотавий, смарагдовий, рубiновий.
- Не загуби його. Тiльки ним можна вiдкрити ворота Триколiрного замку.
Варя обережно повiсила свистунець собi на шию.
Усi троє стрiмголов кинулись через дорогу. Та щойно вони добiгли до середини, як дико заревiв мотор. На перехрестя вискочив Громобiй.
- Так я i знав! Це пастка! - вигукнув Рукастик-Смугастик. - Бiжи, Варю!
Вiн схопив Малька-Ванька за руку й зупинив його. А Варя щодуху помчала далi.
На мить Громобiй загаявся - не знав, на кого кинутись. Цього було досить, щоб Варя опинилась на тротуарi. А її друзi залишились стояти посеред вулицi, беззахиснi перед жахливим чудовиськом...
Громобiй загрозливо посунув на них.
- Бiла смуга! - раптом закричав Рукастик-Смугастик. - Увага! Попереду бiла смуга!
Автомобiль безсило зупинився.
- Тiкайте! Тiкайте! - гукала з тротуару Варя. - Вiн розчавить вас!
- Не розчавить, - спокiйно вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Ми на "Острiвцi безпеки".
Тiльки тут Малько-Ванько помiтив, що вони справдi стоять посерединi овального острiвця, намальованого на асфальтi бiлою фарбою.
А звiдусiль уже поспiшали машини, якi повиповзали з своїх сховищ.
- Усе ж таки попались!
- Чому вони не чiпають нас?- запитав переляканий Малько-Ванько.
- Тому що жодне колесо не смiє, не має права заїхати на "Острiвець безпеки". Тут можуть стояти тiльки пiшоходи. Так визначено в правилах вуличного руху.
- Але... але ж вони порушили всi правила!
- Не всi, - задумливо заперечив Рукастик-Смугастик. - У тому-то й рiч. Я констатував це ще тодi, коли машини не зважились на тротуар вискочити. Ось чому я звелiв Варi їхати по велосипеднiй дорiжцi.
Вiн замахав дiвчинцi:
- Їдь мерщiй!
Вона не почула, але зрозумiла його жест. Забiгла до пiд'їзду i вивела велосипед. Хвилину дiвчинка стояла, дивлячись на друзiв, що потрапили в пастку. Але Рукастик-Смугастик знову нетерпляче махнув їй.
Тодi Варя швидко стрибнула на сiдло й помчала по вузенькiй дорiжцi, позначенiй бiлою смугою.
Кiлька машин помiтили Варю i кинулись за нею. Мить - i бiлi миготливi гольфики вiдважної велосипедистки поглинуло темне жерло Похмурого тунелю.
ЗIЗНАННЯ ЖУЧКА
Тунель тьмяно освiтлювали два ряди стiнних лiхтарiв. Варя ледве розпiзнавала бiлу лiнiю зачарованої дорiжки.