Ми були войовничо налаштовані. Чи принаймні я міг так сказати про Еф’є.
Четвер, 28 лютого
Унизу я взяв брошуру про мобільні скутери. Потрібно розширювати свій світогляд, інакше стану найслабшою ланкою «Старих, але ще не мертвих».
Греме оголосив, що перша екскурсія відбудеться у четвер, 14 березня. Збираємось у вестибюлі о 13:00.
Я катував свій мозок, аби придумати хоч більш-менш веселі поїздки на день. Рейксмузей?[21] За це точно не дадуть нагороди за оригінальність. Окрім того, виникає враження, що цей музей частіше зачинений, ніж працює. Проте панікувати не варто, адже я маю ще шість тижнів на те, щоби придумати щось захопливіше.
Еф’є трохи програла свій подвійний CD «Топ-100 пташиних пісень». Під номером шість була садова кропив’янка (ніколи її не чув, так само, як ніколи не чув про неї), під номером чотири — червоногруда вільшанка (я завжди думав, що вони можуть лише цокати); третьою стала пісня дрозда; друге місце здобув соловейко, а золоту медаль отримує чорний дрізд. Слава Богу, хоч одна пташка, чий спів я впізнав. А тоді лишилося ще дев’яносто шість хвальків-свистунів. Для кожного своя пісня.
Прослухавши десять пташок, Еф’є могла би сказати, що моя увага розсіялася.
— Хіба ти не зачарований? — лукаво запитала вона.
Я почервонів від сорому.
— О, так.
— Перепрошую за таке зухвальство, проте я не вірю тобі, Хендріку.
— Що ж, ти маєш рацію. Вибач, але птахи цікавлять мене лише в запеченому вигляді. А з такого ракурсу вони, як правило, вже не співають.
На щастя, це розсмішило її.
Як щодо цибулевих садів у Кекенхофі?[22] Чи було воно того варте? Це могло спасти на думку й комусь іншому. Та за шість тижнів для такої поїздки буде ідеальний час.
П’ятниця, 1 березня
Пані Кейпер знайшла в папці з газетними вирізками статтю й прикріпила її на дошці оголошень: «ЛІКАРІ ПІДТРИМУЮТЬ ВИЛУЧЕННЯ НИРОК У ПАЦІЄНТІВ ПРИ СМЕРТІ, ПОКИ ТІ ЩЕ ЖИВІ».
Пані Брандсма відразу ж скасувала призначену їй операцію. «Хай той фіброїд просто залишається там, де є. Хай як би там було, а я їм не допомагатиму. Зрештою, всі ми тут при смерті!» — кричала вона й таки мала рацію.
На мою думку, середній вік тут вісімдесят дев’ять, тож коли ви кажете «при смерті», то говорите про високу ймовірність смерті. Органи забирають у ще живих пацієнтів, тому що так вони свіжіші. От тільки не впевнений, чи можна назвати свіжими наші. Середній вік тутешніх нирок, звісно ж, теж вісімдесят дев’ять. Маю певні сумніви щодо терміну придатності внутрішніх органів.
Та стаття й справді дещо похмура. Краще не сподіватися на медичне диво: скажімо, ви пережили смертельний серцевий напад, але — хай імовірність цього вкрай мала — вижили, а тоді виявляється, що у вас видалили обидві нирки.
Мобільні скутери не такі вже й прості, як ви думаєте. Вони бувають найрізноманітніших форм і розмірів. От, наприклад, потрібно вирішити наскільки малий діаметр повороту ви хочете — а це важливо, якщо ви плануєте розвертатись у своїй кімнаті.
Максимальна відстань. Як далеко ви плануєте їздити?
Три колеса чи чотири. Він стійкий чи може перекинутися?
Не менш важливо, як швидко ви на ньому їздитимете?
І, нарешті, найважливіший фактор для голландця — яка його вартість?
Невдовзі поговорю з паном Хогдаленом. Він добре на цьому знається. А крім того, він ще й приємний чолов’яга.
Субота, 2 березня
Упіймали жінку з Бреди[23], котра втекла з ув’язнення, прокопавши тунель ложкою. Чудово знати, що таке й досі трапляються в реальному житті! А якби пенсіонери втікали з цієї установи в такий самий спосіб? Нині таке було би дивовижею. Звісно, втікали лише символічно, адже ми можемо просто вийти через головний вхід. Складнощі виникнуть потім, оскільки більшості пожильців нікуди йти. Їхні діти в цьому участі точно не братимуть.
— Привіт, сину, я прийшов жити з тобою.
— Вибач, тату, та зараз не надто сприятливий час.
Пенсіонери-втікачі не мають іншого варіанту, окрім готелю на Велюве. Потім, щойно закінчаться гроші, піджавши хвоста вони пошкандибають назад — у притулок чи до Армії Спасіння.
Випадковим чином тут, у Нідерландах, із в’язниці «зникає» приблизно 1300 людей. Це значна кількість. Мабуть, поліція не надто ретельно їх шукає.
Стара голова — це вада. Початок старості поступово стає хронічним явищем. Я намагався пригадати пташині пісні з топу, проте не зміг зайти далі перших чотирьох.
Що мене дивує, так це те, що дехто не може запам’ятати список покупок із трьох пунктів, але здатний підспівувати десяти тисячам пісеньок по радіо. Або хоча би їх наспівувати. Усі ці мелодії зберігаються в голові у їхній первісній свіжості! Музика та пам’ять… мабуть, між ними є якийсь зв’язок. Варто було би покласти на музику німецький словник чи перший закон термодинаміки. Чи написати мюзикл на основі важливих дат історії Нідерландів.
Неділя, 3 березня
Учора внизу з’явився стенд від аптеки Крінґ, на якому було десятків зо п’ять різноманітних інформаційних листівок. Дозвольте мені навести простенькі приклади основних тем: геморой, діарея, екзема, воші, нетримання сечі, чиряки, закрепи, грибок, глисти та бородавки. Усі недуги акуратно розміщені в алфавітному порядку. Та ще й без урахування тутешньої аудиторії, бо я також помітив листівки і про акне, і про догляд за новонародженими, що не надто нас турбувало.
Ніби тут і без їхнього стенда бракує балачок про біль та недуги.
Ну гаразд, якщо відверто, я якомога безцеремонніше заштовхав листівку про нетримання сечі до нагрудної кишені. Схоже, що в мене гарне товариство: тут ідеться про мільйон голландських дзюркунів. А це означає, що сечі, яку щодня вбирає нижня білизна та підгузки наших співвітчизників, досить, аби наповнити цілісінький басейн. Ура!
Було чимало спекуляцій та спроб вивідати, куди ж ми поїдемо на першу екскурсію клубу «Старих, але ще не мертвих». Еферт хотів підрядитися букмекером, аби люди мали змогу робити ставки.
Захоплення схоже на те відчуття, яке я переживав ще дитиною напередодні шкільної поїздки. Якщо я добре запам’ятав, ці відчуття схожі.
Пані Шройдер (канарка, засмоктана в порохотяг) розмірковувала над тим, хто там головний у Ватикані. Старий Папа відійшов, а нового ще не обрали. «Ми — церква без пастора» — стверджувала вона. «Наче кури без півня», — сказала одна із сестер Слотхауер, котра ніколи не соромилися топтатися по чиїхось мозолях.
Я намагався уявити собі конклав: 115 підстаркуватих кардиналів в одній кімнаті, яким не дозволено ступити ані кроку, аж доки вони не випустять із труби білий дим — а це легше сказати, ніж зробити. Під час конклаву 1978 року у каміні була не надто гарна тяга й кімнату заповнило чорним димом.
Понеділок, 4 березня
Величезний переполох: із відділення для недоумкуватих втекла пані Схар. Схоже, вона переконала новенького інтерна, що їй дозволяють виходити без супроводу. Дівчину-інтерна виправдовує лише те, що рівень її власного IQ десь 55. Пані Схар люб’язно підмела перед входом. Вона вважає себе шляхетною. Величає себе леді Схар. Завжди на сторожі свого майна. Божевільна маразматичка, та ще й діабетик.
На її пошуки відправили чималу частину персоналу. Хтось запитав Стельваген, чи слід викликати поліцію. «Ні, у цьому немає ні потреби, ні причин».
Директорка боїться розголосу, який може позначитися на її репутації, тому й прагне тримати все в таємниці.
Через короткий час завідувачка поверхом оголосила, що пані Схар знайшли. Певно, що це вигадки, аби заспокоїти всіх інших, бо Схар ніде не видно. Еферт перевірив історію, сказавши медсестрі, що бачив леді Схар на автобусній зупинці. Уже за дві хвилини пара штатних працівників прямували до тієї самої зупинки. Це все прояснило.