Питання викликало щонайсерйозніші роздуми.

«Він може викликати рак… рак шкіри», — припустив пан Снель.

На що восьмеро громадян поважного віку почали щодуху стирати крем з облич. Еге ж, це легше сказати, ніж було зробити, зважаючи на численні зморшки.

Вівторок, 24 вересня

До пана Ван дер Схафа на вулиці підійшов молодик із проханням розміняти євро двома монетами по п’ятдесят центів, аби скористатися візком у супермаркеті. Той малий був дуже люб’язним і запропонував потримати гаманець. Коли пан Ван дер Схаф дістався додому, виявилося, що він обміняв євро на одну десятку та дві двадцятки.

І хіба ж того малого спіймають…

А далі — неозброєне пограбування? Щонайбільше громадські роботи без втрати привілеїв.

Старіючи, люди не схильні дотримуватися лівих поглядів. Більше прáвих — і це норма. Що це говорить про нас?

За моїми підрахунками, це вже втретє за останні кілька місяців один із наших пожильців попався на гачок очевидного шахрайства. А нас усіх про це попереджали. Та коли хтось на вулиці просить нашої допомоги, то половина з нас стає безжалісно підозріливою, тоді як інша половина залишається наївно переконана в чесності своїх співвітчизників.

Середа, 25 вересня

Науковець якийсь-там, не пам’ятаю його імені, заявляє, що вже десь за п’ятнадцять років хворобу Альцгеймера можна буде попередити. Прикрі новини для наших підстаркуватих хлопців і дівчат, які тільки-но почали втрачати глузд. Вони цього вже не застануть, принаймні не при здоровому глузді. Ото не пощастило.

З іншого боку, в американців за усі ці роки було чимало вдалих втеч. Як стало відомо з нещодавно розсекречених документів, із 1950-го до 1968-го було щонайменше 700 серйозних інцидентів із використанням ядерної зброї. Американський бомбардувальник якось «випадково скинув» дві ядерні бомби десь у штатах — дві боєголовки були у 260 разів потужніші за ті, що скинули на Хіросіму. Одна з них мало не вибухнула, коли три з чотирьох запобіжників вийшли з ладу.

Звісно, нема причин гадати, що такі інциденти припинилися. От тільки їх не розголошуватимуть аж до 2058-го року. Тож я більше не витрачатиму на це часу, даю слово.

Зважаючи на все це, нам і так уже пощастило, що ми ще живі.

У нас, як не прикро, не завжди стоять при владі співчутливі люди. Згадати лише Гітлера, Сталіна, Мао. Разом вони знищили двісті мільйонів, і це навіть без застосування ядерної зброї. Якби існувала нагорода найдурнішому створінню на Землі, людина стопудово стала б одним з номінантів.

Завтра повернуся з описом чарівних подробиць буденного життя. Скоро до входу приїде мікроавтобус, і восьмеро жвавих пенсіонерів вирушать назустріч гарному дню, ховаючи голови в пісок. Підійматимемо їх лише для напоїв і закусок.

Четвер, 26 вересня

На комоді стовбичить портрет мужнього мене, намальований Греме, який, як виявилося, тяжіє до неоекспресіонізму.

Учора після обіду мікроавтобус відвіз нас до Берґен ан Зее, мистецького селища в Північній Голландії. На нас чекали у вишуканому пляжному павільйоні. Еферт не покумекав, що нам треба буде тягти його в інвалідному візку через дюни. Знадобилося чимало зусиль, аби виперти його на верхівку, а щойно опинившись на горі, ми мусили докладати ще більше зусиль, щоб не дати йому скотитися вниз з іншого боку й приземлитися там головою в пісок. Зрештою, нам таки вдалося знайти двох сильних молодих бігунів, які запропонували знести Еферта униз по пагорбу, а потім протягли його ще з сотню метрів через пісок і доставили живого й здорового до пляжного кафе — воно й було місцем зустрічі нашого заняття з живопису.

Артистична пані встановила фарби та полотна на восьми переносних мольбертах. Нас розбили на пари й дали інструкції, як намалювати портрет напарника. Результати були кумедні. Представлено кожний стиль мистецтва за останні п’ять століть.

Зрештою ми з Еф’є вшилися, щоб намочити пальці у Північному морі. Тримаючись за руки.

Наприкінці була здорова їжа та п’яна природа. Потім власник пляжного кафе дозволив Еферту піднятися на дюну на своєму тракторові. Наче королева, Еферт помахав нам з дуже високого сідала. Під час повернення додому лунав гучний спів.

Сьогодні вранці пані Камерлінґ запитала Греме, чи не намалює він і її портрет. Еферт порадив йому озвучити вартість у 780 євро, без ПДВ.

П’ятниця, 27 вересня

«Щоб відзначити тиждень Недоумства, мені хочеться запросити вас трьох на келих вина та закуску в кафе «Око», — так сказала учора Грітьє мені, Еф’є й Едварду.

Коли ми заперечили зі словами, що нам варто розділити витрати, вона лише сказала: «Маячня і дурня!»

Таксі туди, таксі додому.

Коли ми сиділи, гріючись на сонечку і вдивляючись у води Ей, вона безтурботно пояснила:

«Я сповнена рішучості на схилі літ стати жахливою марнотратницею. Хочу спорожнити свій рахунок із заощадженнями ще до того, як не знатиму, що таке рахунок».

Гадаю, це правильний підхід до недоумства.

Та, як на мене, досить — це досить. День хворих на Альцгеймера — це одне, але тепер у нас, схоже, цьому присвячений цілий тиждень!.. Останнім часом по телевізору показували щонайменше вісім програм про недоумство. Ну ок, тепер ми знаємо. Це не так вже і складно: вам ставлять діагноз недоумство — і вже через деякий час ваша свідомість стає повністю чистою, така собі табула раса, і ви не впізнаєте навіть власного відображення в дзеркалі. Потім приходить час замкненої палати.

Здійнявся неабиякий галас через прогнози, що половина з нині народжених немовлят-дівчаток доживе до ста років. Я ще не чув, аби хтось задав найдоречніше питання: це має бути хороша новина чи погана? З-поміж людей у цьому будинку, які вже близькі до ста, щонайменше половина прагне якомога швидше померти.

Субота, 28 вересня

Коли двері ліфта розчинилися, там вже було два ролятори та мобільний скутер, але пані Грунтеман здалося, що місця стане ще на неї та на її скутер. Та вона трохи забагато газонула, змівши інших у велику купу. Щоб вивільнити весь понівечений метал і роздратованих старих, пішло десь півгодини. Стогін стояв несусвітній, хоча й неозброєним оком пошкодження були ледь помітні.

Директорка дала мені зрозуміти, звісно, дуже опосередковано, що, на її думку, Анья передавала конфіденційну інформацію саме мені. Учора директорка особисто запросила мене на прощальну коктейльну вечірку для Аньї, яка відбудеться в понеділок, 7 жовтня. Мабуть, я мав дещо пригнічений вигляд, бо вона додала: «Ви друг пані Епельбом, хіба ж ні? Я мала на увазі, що розумію, що ви часто заходили в офіс випити разом чашку кави. Мені лише прикро, що це траплялося саме тоді, коли мене тут не було».

Я, мабуть, таки почервонів. Стояв там і не знав, що й сказати. Почувався загнаним у глухий кут.

«Загнаний у глухий кут» — це оксиморон.

Стельваген всміхнулася, побажала мені гарного дня й пішла.

Уже тільки те, що прощальна вечірка відбудеться в понеділок, демонструє, як сильно поважали Анью її колеги.

У будь-якому разі, тепер вона відчуває радше полегшення, аніж злість від свого раптового звільнення.

Неділя, 29 вересня

Тільки-но поширилися новини про учорашню приключку у ліфті, як коридор перетворився на море допитливих роззяв.

«О, о, о!» Прикриті руками роззявлені роти, хитання головою та безглузді роздуми про причини і наслідки.

«Ні, це тому, що люди в ліфті займали забагато місця».

З віком ми втрачаємо деякі риси, та надмірна допитливість точно не одна з них.

У нас бабине літо. Хоча погода трохи й зрадлива. Сьогодні рано-вранці я виїхав скутером на прогулянку й ледь не відморозив собі пальців. Треба купити якусь відповідну штукенція на зиму, інакше однієї гарної днини мене найдуть замерзлим на світлофорі.