Найменше мені подобалося прибирати своє робоче місце, готувати столики для нових відвідувачів, досипати солі, перцю та інших приправ, витирати пляшечки з кетчупом, розстеляти скатертини та розкладати столові прибори. Тому я вирішила доручити цю справу Саллі. Після того як обміняла готівку за чеками, дістала свої чайові та задля безпеки сховала їх у бюстгальтер, я звільнила місце.

Вийшла Саллі геть зачумлена. Все, що вона пам’ятала, це те, як сиділа у кріслі у барі та розпитувала Тодда Крамера про роботу. Вона глянула на годинник. Шість годин п’ятдесят хвилин зникло з її життя. Була вже десята вечора, а вона сиділа зодягнена в блискучий короткий топ і дуже коротку спідницю. В приміщенні було вже майже порожньо, але столи вгиналися під брудними тарілками, на підлозі в проходах лежали розкидані папірці та серветки, а інші офіціантки сиділи за баром та рахували свої чайові.

— Гей, маленька, мо’, ше один скотч із содовою?

Саллі почула голос, краєм ока побачила низького огрядного відвідувача, та не була впевнена, що то звертаються до неї. Вона підвелась не в змозі поворухнутись, бо розум не контролював її тіло.

— Щось не так? — пролунав м’який низький голос.

Вона підвела голову й побачила стурбоване обличчя Тодда. Він гриз зубочистку та розглядав Саллі.

— Ні. Тільки трохи голова болить. Я… Я… — Тоді вона побачила блокнот із замовленнями у себе в руці. — Не можу згадати, куди поділа олівець.

— Він у тебе в волоссі. — Тодд простягнув руку, витягнув його та подав їй. І заспокійливо торкнувся її руки. — Ти сьогодні добре попрацювала. Ти хороша офіціантка. Думаю, той клієнт хоче привернути твою увагу.

Саллі нарешті змогла поворухнутися та підійшла до товстого чоловіка, який махав склянкою в її бік. Вона прийняла його замовлення, скотч із содовою, але коли відвернулася, відчула, як його рука ковзнула її задком та стиснула його.

Вона зойкнула та впустила склянку. Та розбилася, а Саллі вибігла з залу до дамської кімнати і спробувала впоратися з собою.

Ось те, про що я й говорила. Їй не варто було так хвилюватися і сприймати його серйозно. Треба було пожартувати з ним, підіграти йому. Чоловікам це подобається. І тоді все відбувається без проблем, а ти отримуєш хороші щедрі чайові. То й що, що він тебе помацав? Легенький доторк для тебе нічого не вартий. Але не для Саллі. У неї все йде шкереберть, варто якомусь хлопцеві хоч мізинцем торкнутись її грудей. Вона сиділа у вбиральні, повторюючи собі, що треба триматися. Такі речі вже траплялися раніше, але тепер лікар Еш допоможе їй зрозуміти причину. Він має їй допомогти контролювати власний розум.

Саллі відчула якусь ґулю в своєму ліфчику, полізла туди і витягла скручену пачку банкнот. Сорок три долари. Що ж, подумала вона, що вона сьогодні не робила б, це в неї вийшло непогано. Тодд Крамер сказав, що вона хороша офіціантка, а чайові це підтверджували.

Коли вона вийшла з дамської кімнати, то відчула, що тримає ситуацію під контролем, одначе ще трохи нервувала. Вона аж підскочила, коли Еліот запитав, чи в неї все добре. Вона не знала, хто це, але він виглядав, як один із тих типових «Ромео середніх років», які вешталися по танцювальних залах.

— Просто трішки втомилася, — стримано сказала вона.

Еліот усміхнувся.

— Тоді вперед, збирайся і додому, — сказав він. — Я попрошу якусь іншу дівчину замінити тебе. Перша ніч буває найважчою. Але ми з Тоддом хочемо, щоб ти знала, що тобі немає за що турбуватися. Робота — твоя.

Отже, то був партнер, який її найняв. Вона б нізащо не здогадалася.

Саллі подякувала йому, а коли побачила двох інших офіціанток, що прямували до дверей з табличкою «Тільки для персоналу», то пішла за ними до кімнати, у якій спочатку розгубилася, бо не бачила сукні, яку одягала зранку. Вона трохи постовбичила там, чекаючи, доки інші одягнуться, й коли вони забрали свій одяг та повісили уніформу, залишилися тільки три речі — зелений брючний костюм, синя сукня та червона спідниця зі светром. Вона повернулася до туалету та просиділа там доки інші дві офіціантки не закінчили. Залишилася тільки синя сукня, тож вона вдягнула її. Трішки затісна, але вона сподівалася, що то її, бо в іншому випадку їй доведеться багато пояснювати.

Коли вона вийшла, Еліот підморгнув їй.

— Побачимося завтра ввечері.

Вона кивнула, але подумала, що не має наміру більше повертатися сюди. Вони всі були дуже приємними людьми, але тут надто неспокійно та швидко для неї.

Наступного дня Саллі пішла до клініки Мідтауна на розі вулиць Лексінґтон та П’ятдесят п’ятої. Зовні крило Центру психічного здоров’я мало вигляд, як і будь-яка інша офісна будівля зі скла та хрому. Меґґі Голстон, худенька, зі щічками, як у бурундука, медсестра лікаря Еша повела її в кімнату огляду та залишилася, щоб занотовувати.

— Зараз я залюбки пояснюю своїм пацієнтам все, що можу, якомога більше, — сказав Роджер. — Амобарбітал допоможе нам подолати перешкоди у вашому розумі, допоможе пригадати речі, які ви забули. Щойно ви отримаєте препарат, я застосую процес, що називається вікова регресія, відправлюся з вами у ваше дитинство, щоб допомогти дізнатися про певних людей чи події, які могли б пояснити ваші проблеми.

Саллі дуже налякалась. Я відчувала, як вона дрижить. Він вколов їй препарат, тоді попросив порахувати у зворотному порядку від ста. Поки вона дісталася до вісімдесяти восьми, то почала пропускати цифри, плутатися в них, язик заплітався. Її рот ніби набили ватою.

— Тепер, Саллі, — сказав він. — Не засинайте. Залишайтеся при тямі та зосередьтеся. Повернімося до вашого дитинства. Коли я полічу до п’яти, ви опинитеся в періоді, коли ще не було жодних втрат свідомості та провалів у пам’яті. Ви розплющите очі та побачите все перед собою, ніби воно на екрані телевізора, відбувається з кимсь іншим. І ви опишете все, що побачите, почуєте та відчуватимете. Ви мене розумієте?

Вона кивнула.

— Що ж, тоді добре, — сказав він. — Один-два-три… чотири… п’ять!

Вона розплющує очі, дивиться на телеекран у голові та розповідає йому, що бачить.

Вона дуже маленька. Її батько, Оскар, худорлявий сутулий чоловік із тоненькими вусиками та сонними очима, бере її з собою на свій короткий шлях доставки пошти, дозволяє нести листи до поштових скриньок чи передавати їх леді, які стоять біля вхідних дверей та гладять її по голові за те, що вона така гарна дівчинка. Одна жінка пригощає її шматком пирога, і вона вимащує свою зелену сукню гарячою яблучною начинкою. Але Оскар цього не помічає. Він іде далі, усміхається сам до себе, ніби сміється крізь сон. Коли його шкіряна поштова сумка стає порожньою, він садить у неї Саллі та несе додому. Вона неймовірно щаслива. Вона знає, як сильно він її любить, і вона любить, коли він щоночі перед сном розповідає їй казки, які дістає зі своєї бездонної магічної поштової сумки. Та одного дня, коли їй було чотири роки, він заходить у «Трилисник», щоб перехилити кілька чарочок, підносить її в сумці та садить на бар, а вона лякається, бо вже двічі він раніше сильно напивався і йшов кудись, залишивши її. Одного разу він загубив її в цирку на Медісон-сквер-ґарден[26], після того, як випив зі своєї металевої фляги, а ще одного разу в метро він сів у поїзд без неї. Вона пробивалася крізь натовп, плакала та верещала, а коли поліцейський підхопив її, то закричала: «Мій татко загубився! Мені треба знайти свого татка!»

Якогось дня, після того, як він загубив повну торбу пошти, Оскар зник назавжди. Її мама сказала, що він, мабуть, так напився, що впав у Гудзон[27] і втопився, але Саллі ніколи в це не вірила. Й до сьогодні, коли б вона не побачила уніформу поштаря, вона вдивляється, чи це не стомлений чоловік із сумними заспаними очима та тонкими вусиками, який іде й сміється сам до себе. Вона впевнена, що він думає, ніби загубив її десь і дотепер шукає.