— Якби ж учитель Ліу побачив мене в мить такого потьмарення! Мене чекало б щонайменше двадцять ударів канчуками, а потім іще довелося б двадцять разів пробігти вгору й вниз тисячею сходинок Кван Ші.

— І все ж, сподіваюся, ти будеш задоволена своїм партнером.

— Не дай Боже! Це було б найбільшою з-поміж усіх халеп!

Але коли знову оголосили танці й Дарсі наблизився до них, щоб подати Елізабет руку, Шарлотта не стрималась і пошепки застерегла подругу, аби та повелася мудро й через симпатію до Вікгема не принизила себе в очах особи, що в десять разів за нього достойніша. Елізабет нічого не відповіла й зайняла своє місце серед танцівників. Певний час вони обоє мовчали, і вона вже подумала, що ця тиша протриває обидва танці, й спершу навіть не хотіла її уривати. Але раптом їй спало на думку, що, змусивши його до розмови, вона покарає його тяжче, тож зрештою зробила якесь зауваження про танець. Він відповів і знову замовк. Після кількахвилинної паузи вона звернулася до нього вдруге:

— Містере Дарсі, тепер ваша черга щось казати. Я спитала вас про танець, а ви маєте щось зауважити з приводу розміру зали чи кількості танцювальних пар.

Він усміхнувся і запевнив її в своїй готовності сказати все, що вона хоче почути.

— От і чудово, — відповіла вона. — Поки цього досить. Може, трохи згодом я зауважу, що приватні бали значно приємніші за публічні.

— Так, а особливо приємні вони тоді, коли чарівні дами на них надають тобі приватні послуги.

Елізабет мимоволі зашарілася, але дала собі слово жодним чином не виказувати здивування. Натомість грайливо докинула:

— Я завжди знала, що ми мислимо подібно. Ми обоє такі нетовариські й мовчазні, з нас і слова не витягнеш, якщо ми тільки не сподіваємося вразити всіх присутніх або ж видатися неймовірно розумними.

— Здається, це не надто точний опис вашого характеру, — сказав він. — Не мені судити, чи точно ви змалювали мене. Але ви, без сумніву, вважаєте свій портрет дуже реалістичним.

— Не мені оцінювати власну майстерність.

Містер Дарсі не відповів, і вони знову замовкли, аж доки під час наступної танцювальної фігури він не спитав її, чи часто їм із сестрами дорогою до Меритона трапляються зомбі. Вона відповіла ствердно й, не стримавшись, додала:

— Коли ви зустріли нас там минулого разу, ми саме заводили нове знайомство.

Ефект від її слів був миттєвим. Тінь глибокого презирства спотворила обличчя Дарсі, але він не промовив ані слова. Елізабет же, хоч і докоряла собі за слабкість, не наважувалася продовжити тему. Нарешті Дарсі заговорив. Страшенно холодним тоном він зауважив:

— Містер Вікгем — щаслива людина, бо володіє манерами, які дають йому змогу легко здобувати друзів. Та його здатність зберігати цю дружбу викликає вже значно більше запитань.

— Вашу дружбу йому зберегти не пощастило, — багатозначно зауважила Елізабет. — А разом з нею, як я розумію, він на цілий рік втратив здатність ходити.

Дарсі не відповів, і здавалося, що йому страшенно кортить змінити тему. Тієї миті до них наблизився сер Вільям Лукас: він мав намір проминути танцівників і пройти в інший кінець зали. Але, помітивши містера Дарсі, зупинився, низько вклонився йому і взявся вихваляти його танцювальні здібності, а також чесноти його партнерки.

— Шановний пане, щойно я дістав надзвичайну втіху. Як же рідко випадає нагода споглядати такий вишуканий танець! Одразу помітно, що ви належите до вищого товариства. Але дозвольте зауважити, що й ваша мила обраниця нічим не поступається своєму партнерові, адже вона така ж чарівна, як і безжальна! І надалі я сподіваюся діставати таку приємність ще частіше. Звісно, після того, як станеться одна довгоочікувана подія, чи не так, люба моя Елізо? — На цих словах він звернув свій погляд на її сестру та Бінґлі. — Скільки ж буде привітань! Але не затримуватиму вас більше, сер. Ви не подаруєте мені, якщо я заважатиму вам спілкуватися з чарівною юною леді. О! Уявіть лише, як вона зможе застосувати свої численні вміння в любовних справах!

Дарсі дуже серйозно поглянув на Бінґлі та Джейн, які танцювали разом. Але, прийшовши до тями, знову обернувся до своєї дами і промовив:

— Через втручання сера Вільяма я вже й забув, про що ми розмовляли.

— Не думаю, що це була розмова. Сер Вільям навряд чи міг знайти в цій залі двох інших людей, яким іще менше хотілося б розмовляти між собою. Ми робили кілька безуспішних спроб розговоритися. І я й гадки не маю, які ще теми можуть нас поєднати.

— А що ви думаєте про азіатів? — спитав Дарсі, посміхаючись.

— О, ні, тільки не про азіатів. Я впевнена, що в нас немає спільних знайомих в Азії. І вже напевно в нас дуже різні почуття до тамтешніх людей.

— Але якщо це справді так, ми можемо порівняти наші погляди. Я, наприклад, уважаю азіатів доволі дивними — як зовні, так і в звичаях. Але оскільки я навчався лише в Японії, то визнаю, що моє уявлення про них може бути неповним. Особливо цікаво мені почути про той час, який ви провели з китайцями.

— Ні-ні, я не готова говорити про азіатів на балу. Надто багато тут речей, які заважають зосередитися.

— Ви завжди думаєте лише про те, що вас оточує в цей момент, чи не так?

— Так, саме так, — не замислюючись, відповіла Елізабет.

Але насправді тієї миті вона витала думками далеко від теми їхньої розмови: згадувала про біль від розпеченого тавра вчителя Ліу, що припалювало її плоть; про бої з сестрами на тонкій перекладині, завширшки заледве з два леза мечів, і гострі списи внизу — готове покарання за один хибний крок. Але, повернувшись думками в теперішнє, вона зауважила:

— Пам’ятаю, як ви казали, що не схильні пробачати. І якщо вашу прихильність утрачено, то це вже назавжди. Певно, ви постійно стежите, щоб не розсердитися без зайвого приводу?

— Саме так, — твердо відповів він.

— І ви ніколи не дозволите упередженню вас засліпити?

— Сподіваюся, що ні.

— Для осіб, які ніколи не змінюють своєї думки, особливо важливо скласти правильне перше враження.

— Чи можу я дізнатися, до чого всі ці запитання?

— Лише до того, щоб змалювати ваш характер, — відповіла вона, намагаючись зберегти невимушений вираз обличчя.

— І як, вам щось вдається?

Вона похитала головою:

— На жаль, ні. Я чула про вас такі різні думки, що зараз геть спантеличена.

— Охоче вірю, — серйозно відповів він, — що про мене можуть відгукуватися дуже по-різному. І мені щиро хотілося б, міс Беннет, щоб ви не намагалися в цей момент окреслити мій характер.

— Але якщо я не помічу зараз найважливішого, то іншої нагоди може й не трапитися.

— У такому разі не хотілося б позбавляти вас розваги, — холодно відказав Дарсі.

Вона нічого не відповіла, і, завершивши танець, обоє мовчки розпрощалися, взаємно невдоволені, але все ж різною мірою. На той час у серці містера Дарсі вже зародилися виразні почуття до міс Беннет, тож він доволі швидко знайшов їй виправдання, скерувавши свій гнів на іншу особу.

Згодом Елізабет відшукала старшу сестру.

— Мені цікаво, що ти дізналася про містера Вікгема. Хоч ти, найпев-ніше, була зайнята приємнішими речами, щоб думати ще про когось. Якщо так, я готова тобі пробачити.

— Ні, — відповіла Джейн, — я про нього не забула. Але, на жаль, не маю чим тебе втішити. Містер Бінґлі не знає всієї історії, і йому невідомі обставини, що спричинили таку сильну образу містера Дарсі. Але він не має сумніву в бездоганній поведінці, порядності та честі свого друга. Мені прикро це казати, але, на думку Бінґлі, містер Вікгем — аж ніяк не порядна особа.

— Містер Бінґлі не знайомий із Вікгемом особисто?

— Ні, того ранку в Меритоні він побачив його вперше.

— Не маю сумнівів у щирості містера Бінґлі, — м’яко відповіла Еліза-бет, — але, пробач мені, його аргументи на захист друга не здаються переконливими. І оскільки він не знає деяких епізодів цієї історії, то я не змінюватиму думки про обох джентльменів.

Після цього вони перевели розмову на приємнішу для обох тему. Елі-забет охоче послухала про щасливі, хоч і скромні, сподівання Джейн щодо містера Бінґлі і сказала все, що могла, аби підтримати її надії. Коли ж до них приєднався сам містер Бінґлі, Елізабет відійшла до міс Лукас. Та ще не встигла Луїза відповісти на її запитання, чи приємно їй було танцювати з Дарсі, як до них наблизився опецькуватий коротун містер Коллінз і збуджено повідомив, що йому пощастило зробити неймовірно важливе відкриття.