— Ось тобі ще один доказ для твого колективного підсвідомого,— сказав я Райхові.

Райх відповів, що це, мабуть, простий збіг. Аббаддон — це ангел—руйнівник давньоєврейської легенди; "хот" — єгипетське закінчення. Бог Абаот згадується в деяких вавілонських текстах, які міг бачити Лавкрафт. Що ж до "Старих", то ця назва могла спасти на думку будь-якому фантастові.

— Колективне несвідоме тут ні до чого,—сказав Райх, і я з ним погодився.

Однак через кілька днів ми змінили нашу думку. Книги, що їх надіслав Дерлет, нарешті прибули.

Я розкрив одну з них і відразу ж натрапив на оповідання під назвою "Неритмічна тінь", у якому автор описував величезні кам'яні блоки, поховані під пісками австралійської пустелі. Ту ж мить Райх, який сидів у сусідньому кріслі, скрикнув від здивування і прочитав уголос таке речення: "Мешканець у темряві відомий також під іменем Ніогта". Лише напередодні ввечері ми здогадно переклали напис на блоці Абхота: "А коней приведуть два рази по два до Ніогти".

Далі я прочитав Райхові опис підземних міст з "Неритмічної тіні" — "могутні базальтові міста з баштами без вікон", що їх збудувала "давня раса напівполіпів".

Сумнів стосовно того, що Лавкрафт якимось дивним чином передбачив наші відкриття, більше не могло бути. Ми не витрачали часу на здогади, як це могло статися: чи Лавкрафт якось зазирнув у майбутнє (так як описав Джон Данн у своєму творі "Експеримент із часом") і побачив наслідки наших досліджень, чи його розум уві сні якимось чином прозирнув таємниці, поховані під землею в Малій Азії. В даному разі це не мало значення. Насамперед нас цікавило таке питання: що у творах Лавкрафта було чистим літературним домислом, а що — так званим другим баченням?

Можна було лише дивуватися, що ми, археологи, нехтуючи свої професійні обов'язки, почали вивчати твори письменника, який здебільшого публікував їх у журналі "Дивні історії".

Свою роботу з книжками Лавкрафта ми тримали в таємниці, удаючи, що цілими днями вивчаємо клиноподібні написи. Замкнувшись у Райховій кімнаті (більшій, ніж моя) ми кілька днів ретельно студіювали всі твори Лавкрафта.

Коли нам приносили їсти, ми ховали книжки під подушки і схилялися "над фотознімками написів. Ми знали, що могло б статися, якби котрийсь із газетярів дізнався, як ми проводили цілі дні.

Ми зв'язалися по відеотелефону з Дарлетом, який виявився дружнім і люб'язним чоловіком похилого віку з довгим сивим волоссям, і попросили його нікому не казати про своє відкриття. Він радо погодився, але зауважив, що багато хто ще читає Лавкрафта і теж може узріти зв'язок між його творами і повідомленнями про результати нашої роботи на Чорній горі.

Вивчення творчості Лавкрафта, само по собі, було цікавим і приємним заняттям. Читаючи його твори в хронологічній послідовності, ми помітили поступову зміну в його поглядах . У його ранніх оповіданнях виразно проступає тло Нової Англії, а сама дія відбувається у вигаданому графстві Архам з дикими горами й зловісними долинами. Населяють Архам здебільшого якісь виродки, схильні до заборонених утіх та чаклувань. Зрештою багато з них помирають насильницькою смертю. Але поступово стиль та емоційне забарвлення його творів міняються. Його уява відходить від жорстокого і повертає до святобливого, до видінь, пов'язаних з безмежністю часу, величезними містами, конфліктами між расами велетнів і надлюдей. І хоч він і далі пише тією самою мовою, якою пишуться оповідання жахів (без сумніву, беручи до уваги вимоги книжкового ринку), його, незважаючи на це, можна вважати одним з найперших і найкращих письменників-фантастів. Саме цей останній "період наукової фантастики" в творчості Лавкрафта цікавив нас найбільше (звичайно, не треба розуміти це буквально; ім'я Абхота Нечистого згадується в одному з ранніх архамських оповідань).

Найбільше вражало те, що ці "циклопічні міста" "Старих" (не раси поліпів, яку вони змінили) дуже нагадували наше підземне місто. Згідно з описами Лавкрафта, у тих містах не було сходів, а були тільки похилості, бо населяли ті міста конусуваті істоти із щупальцями; основа конуса була "заторочена гумоподібною сірою речовиною, яка, то розтягуючись, то скорочуючись, уможливлювала рух уперед".

За допомогою зонда ми виявили, що в місті під Каратепе багато похилостей і немає сходів. Що ж до розмірів міста, то вони повністю відповідали визначенню "циклопічне". Проблема, що стояла перед Лаярдом, — розкопати величезний німрудський курган, не витримувала ніякого порівняння з нашими проблемами. Райх підрахував, що для того аби розкопати руїни міста, треба було вийняти сорок мільярдів тонн землі. Здійснити це було неможливо. Альтернативне розв'язання проблеми полягало в тому, щоб прокопати низку широких тунелів до самого міста, а наприкінці тих тунелів поробити великі порожнини. Повністю місто не могло бути розкопане, але за допомогою зонда ми могли визначити, які його частини найбільше заслуговують на те, щоб стати перед людським поглядом.

Навіть для того, щоб викопати один тунель, треба було вийняти сто тисяч тонн землі. Але це вже було в межах можливого.

Рівно через тиждень газетярі "відкрили" Лавкрафта. Це була, мабуть, найбільша сенсація після власне нашого відкриття. Доти в суперечках брали участь археологи-аматори, пірамідні маніяки та представники теорії зледеніння світу. Тепер настала черга спіритуалістів, окультистів тощо. Хтось написав статтю, в якій доводилось, що Лавкрафт запозичив свою міфологію у пані Блаватської. Ще хтось оголосив, що міфологія Лавкрафта — це частина кабалістичної традиції. Лавкрафт несподівано став найпопулярнішим у світі письменником. Його книжки різними мовами видавалися мільйонними тиражами. Читачі жахалися, гадаючи, що ми можемо потурбувати "Старих" у їхніх підземеллях і тоді станеться катастрофа, яку так яскраво описав Лавкрафт у "Поклику Цтгульгу".

Місто в "Неритмічній тіні" не мало назви, але в одному з ранніх Лавкрафтових романів воно згадувалось під назвою "Невідомий Кадат". Газетярі охрестили наше підземне місто Кадатом, і назва прижилася.

Майже в той самий час якийсь божевільний на ім'я Делглайш Фуллер оголосив у Нью-Йорку про створення Анти-Кадатського товариства, яке поставило собі за мету не дати нам можливості розкопати Кадат і потривожити "Старих". Півмільйона чоловік вступило до товариства відразу, а через дуже короткий час число його членів виросло до трьох мільйонів. Вони висунули гасло: "Здоровий глузд — у майбутньому; забудьмо минуле". Вони купували рекламний час на телебаченні і запрошували виступати відомих психологів, а ті заявляли, що видіння Лавкрафта — це наочний приклад екстрасенсорного сприймання, яке Райх і його співробітники так переконливо продемонстрували в Дюкському університеті. Отже треба, мовляв, уважно поставитись до осторог Лавкрафта, бо якщо "Старих" розтривожити, то це може привести до загибелі всього людства.