— А що?.. Що таке?

Божко гикнув.

— Не дрейф, це я жартую. У нас до тебе справа є.

— Ага, — підтакнув Єгор.

— Ми хочемо звалити з геометрії, — пояснив Олег.

Марк тупився не на хлопців, а кудись ніби повз їхні голови. Подумав, що поводиться поруч із ними достоту, як в оточенні напівздичавілих дворняг: не дивиться у вічі, взагалі уникає прямого погляду, щоб ніхто не сприйняв його за виклик.

— О’кей… — невиразно промимрив він.

— Усім класом, — підморгнув Єгор. — Ти з нами, чувак?

Марк згадав про залишену в роздягальні дідову установку й тонким, зривистим голосом спробував заперечити:

— Але ж у нас урок однієї задачі.

З-за спин Єгора й Олега пролунали смішки. Хтось пирхнув: «Я ж казав!» З іншого боку долетіло зневажливе: «Гандон!» Марк упізнав деренчливий голос Ореста Мрозовича. Єгор рвучко обернувся та шикнув на однокласників.

— Ну, так і я про те, — ретельно відполірованим голосом продовжив Лямчик. — Сам подумай: канікули за два дні, це урок однієї задачі, і це Натянута. Якщо звалимо всі разом, нам нічого не буде.

Натянутою у 8-А — через в’язкувату, протяжливу манеру розмовляти й незмінно стягнуте в тугу гульку на тім’ї рудувате волосся — називали Валентину Іванівну Бортник, учительку алгебри й геометрії. Натянуту можна було б вважати хорошою вчителькою, якби не надмірна м’якість та апатія. На її уроках учням 8-А сходило з рук багато такого, за що інші вчителі поволокли б за шкірку до директора.

— Ну чого ти паришся, малий? — напосідався Олег. Його одяг відгонив дешевими цигарками. — Не сци: це факультатив, нічого нового там не взнаєш!

«Це не факультатив», — подумки заперечив Марк.

— Останнім уроком фізра, на неї і так ніхто не піде, — тим самим вихолощеним, приятельським тоном умовляв Єгор. — Ти ж не хочеш на фізру?

Марк не мав наміру відповідати, проте з вуст зірвалося тихе:

— Ні.

Лямчик широко всміхнувся.

— От бачиш! Ми просто звалимо на урок раніше. Із класу однаково ніхто не підготувався.

Марк опустив голову: «Я підготувався».

— То як? Ти з нами?

Божко поклав руку на Маркове плече, легенько поплескав нижчого за себе хлопчака.

— Усі вже погодилися, — то була неправда: ніхто з дівчат не погоджувався, з ними ще навіть не говорили, та Божко на це не зважав.

Марк, потупившись, міркував. Він уявив, як приходить додому, приносить виготовлений Арсеном круг і у відповідь на дідове запитання говорить, що нічого нікому не показував, бо хлопці вирішили прогуляти урок і він до них приєднався. Марк раптом збагнув, як він їх ненавидить. Якого біса він мусить засмучувати діда, який стільки часу вгатив на ту установку? Борючись із панікою, що кислотою пропалювала живіт, хлопчак підняв голову та насилу витиснув із себе:

— Я не піду.

Олег Божко неправильно зрозумів його слова й зраділо висолопив язика.

— Хе-е, свій чувак!

Марк знову подумав про собак і вивільнив плече з-під його руки.

— Я сказав, що не піду з вами.

— Не гони! — скривився Божко.

До Лямчика та Божка проштовхався Мрозович.

— Сука, який же він кончений!

— Що ти сказав? — перепитав у Марка Єгор.

Мрозович не вгавав.

— Урод, бля!

— Тихо, тихо. — Єгор притримав Ореста, а тоді наблизив голову майже впритул до Марка. Зовсім нещодавно від когось зі старших він перейняв паскудну звичку, навалюючись, заганяти співрозмовника в кут. — Я не зрозумів, що ти сказав.

Марк відступив на півкроку та глибоко вдихнув. Очі бігали, наче в зацькованого звіряти.

— Робіть, що хочете, я залишаюсь. Я підготувався до уроку й нікуди не піду.

На кілька секунд запала мовчанка. Хлопці витріщалися на Марка, а той, скулившись до поту під пахвами, тупився собі під ноги. Зрештою Єгор Лямчик презирливо пирхнув і закотив очі. Олег Божко чвиркнув:

— Мудак, — і штовхнув Марка долонею в обличчя.

— Ми тобі це згадаємо, — крижаним голосом пригрозив Єгор.

Потому вся ватага, обурено гудучи, посунула сходами на другий поверх.

Зрештою ніхто не наважився втекти, і весь 8-А з’явився на шостий урок.

Валентина Іванівна Бортник іще під час перерви зауважила установку — не помітити обмотаний прозорою плівкою півметровий фанерний круг, який займав половину третьої парти на центральному ряді, було неможливо, — і після дзвінка першим запросила Марка до дошки. Хлопець вийшов, але розвертатися до класу не став — зупинився впівоберту, обличчям до Натянутої. За спиною вчительки з вікна вистрибували сонячні зайчики. Марк кілька секунд стояв мовчки, мружачись і відгороджуючись фанерним кругом, як щитом, потім поклав свою фанерину на край учительського стола й узявся знімати з неї плівку.

Арсенова ідея була простою. Він вирізав із фанери круг, по центру якого накреслив прямокутний трикутник зі сторонами 12, 16 і 20 сантиметрів. До кожної зі сторін старий моряк прималював квадрат і отримав так звані Піфагорові штани: три квадрати, що прилягають до прямокутного трикутника. У будівельному магазині чоловік купив кілька листів прозорого листового пластику завтовшки 0,8 міліметра, з них канцелярським ножем нарізав дванадцять продовгуватих пластинок (чотири розміром 12 × 3 сантиметри, чотири по 16 × 3 сантиметри та ще чотири по 20 × 3 сантиметри) і три квадрати зі сторонами 12, 16 та 20 сантиметрів. Пластинки приклеїв перпендикулярно до фанери до відповідних за довжиною сторін квадратів — з’єднання між ними обробив герметиком, щоб не пропускали воду, — а на них зверху наклеїв квадратні пластикові шматки. Так на фанері утворилися три плоскі герметичні контейнери. Стики між ними Арсен також обробив герметиком. У пластинках на сторонах трикутника він проробив круглі отвори: по два в «катетах» і чотири в «гіпотенузі». Отвори «катетів» з отворами «гіпотенузи» дід з’єднав гофрованими трубками. Далі найбільший контейнер через окремий отвір із гумовою затичкою (взятої з флакончика з-під ліків) за допомогою шприца наповнив підсиненою водою. Насамкінець Арсен вирізав із пластику прямокутний трикутник, пофарбував оранжевим — не до непрозорості, а просто для контрасту з водою, — і приклеїв акурат поміж квадратними контейнерами. Тепер установка була герметичною, і вода могла через трубки вільно переливатися між великим і двома меншими контейнерами.

Упоравшись із плівкою, Марк підняв круг і повернув лицевим боком до класу. Потому поставив його на стіл і прокрутив так, щоб найбільша ємність — хлопець про себе називав її «контейнером-на-гіпотенузі», — опинилася внизу. Арсен позначив той контейнер старанно виведеною синім маркером римською цифрою І, два менші — синіми цифрами ІІ та ІІІ, а сторони трикутника маркером червоного кольору підписав a, b, c.

Валентина Іванівна Бортник зняла окуляри, як нібито чіткість зору заважала зрозуміти призначення химерної конструкції, яку невисокий восьмикласник розклав на її столі, й ледь відсунулася. Вода майже безшумно перетікала трубками з контейнерів ІІ та ІІІ до контейнера І.

— Що це? — Натянута промовляла таким тоном, наче остерігалася, що Марк затіяв якийсь божевільний розіграш і синя рідина в контейнерах от-от спалахне чи вибухне.

— Я хочу презентувати альтернативний експериментальний доказ теореми Піфагора, — пояснив хлопець.

Із глибини класу долинув приглушений театралізований стогін. Натянута ковзнула несфокусованим поглядом по знудьгованих учнях за партами, а потім, не дивлячись на Марка, зробила малозрозумілий жест рукою, ніби заохочувала хлопця бути лаконічним.

— Так, добре. Будь ласка, Марку, будь ласка, ми тебе слухаємо.

Хлопець, уникаючи опускати погляд до рівня голів своїх однокласників і спрямувавши його на мальовані портрети великих математиків (Декарт, Паскаль, Лаплас, Лагранж, Пуанкаре, Ейлер), що висіли над книжковими шафами на дальній стіні, почав:

— Як бачимо, у нас тут… е… прямокутний трикутник зі сторонами a, b і c, де c — гіпотенуза. Потрібно довести, що a2 + b2 = c2. Для цього ми з дідом придумали ось таку установку. Вона складається з трьох… е… з’єднаних між собою ємностей або контейнерів. Я позначив їх римськими цифрами І, ІІ та ІІІ. Основою кожної ємності є квадрат, побудований на одній зі сторін прямокутного трикутника. Тобто довжини сторін квадратів дорівнюють a, b і c. Ємності між собою з’єдна… Я вже це сказав, так? — Марк скоса повів очима на Натянуту. Вона кивнула. — Я просто хочу, щоб було зрозуміло, що там усередині є спеціальні трубки, крізь які вода переливається між контейнерами, причому контейнери-на-катетах сполучено лише з контейнером-на-гіпотенузі, а між собою не сполучено. Це зрозуміло?