— Знову залип у свої стрілялки? — вдавано сердито мовив Арсен.

Марк відірвався від монітора, повернув голову.

— Це не стрілялка, діду!

— А матері хто допомагати буде?

— Але…

— Піди викинь сміття.

Хлопець гукнув достатньо голосно, щоб його було чути на кухні.

— Ма-а, що це за незнайомий мужик у нашій квартирі?

Яна не відповіла, Арсен стримав посмішку.

— Не намагайся викликати підмогу.

— У мене сьогодні день народження! — в голосі проступили нотки образи.

— Марш викидати сміття!

— Ну, діду, хоча б сьогодні…

— Не хочу нічого чути!

«Та що з тобою таке?» — Марк поставив «Героїв» на паузу та неохоче сповз із крісла.

Яна Грозан працювала вчителем української мови в одній із загальноосвітніх шкіл мікрорайону Північний і того дня мала лише три уроки.

Ще до Маркового повернення зі школи жінка почала готувати страви для завтрашньої вечірки. У коридорі, перед вхідними дверима, на хлопця чекав великий чорний пакет зі сміттям.

Демонстративно суплячись, Марк узяв пакет у праву руку, взув капці, відчинив двері й переступив поріг. Наступної миті пакет зі сміттям вислизнув з руки. На бетонну підлогу посипалися яєчна шкаралупа, картопляне лушпиння, блискуча від жиру кришка консервної бляшанки, проте хлопець нічого цього не помічав — немов заворожений він дивився просто перед себе.

— Що це? — Марк обернувся.

Двері розчахнуто навстіж. Дід — у проході. Мама, витираючи руки рушником, визирає з-за одвірка.

— Телескоп, — награно буденним тоном проказала Яна. — Такий, як ти хотів? Чи ні?

Хлопець уже встиг зрозуміти, що перед ним. Він давно просив у батьків телескоп. Крім того, достатньо добре орієнтувався в різних моделях, щоби збагнути: перед ним не той телескоп, який він хотів. Прилад здіймався над підлогою на півтора метра, майже повністю перегороджував сходовий майданчик і на вигляд важив не менше як п’ятнадцять кілограмів. Марк ковзнув поглядом по блискучій стійці й зупинив його на чорній оптичній трубі. Вона була короткою та дуже товстою. Схема Шмідта-Кассеґрена[8]. Місяців зо три тому дід пояснював йому її дію. Хлопчак спробував на око — з того місця, де стояв, бо підходити не наважувався, так ніби телескоп міг зникнути від необережного поруху, — визначити діаметр. Сантиметрів двадцять, не менше, тобто апертура[9] більша, ніж потрібно для спостереження за планетами Сонячної системи. Марк не міг повірити у те, що бачить: телескоп був крутішим, потужнішим і дорожчим за будь-що, про що він міг тільки мріяти.

— «Celestron». — Від тихого дідового голосу спиною Марка пробіглися мурашки.

— Це… ми… — Хлопчак різко крутнув головою та подивився на діда, наче на оповите іскристою аурою божество. Він знав, що це Арсен постарався. Віктор навряд чи купив би такий дорогий (і, на його думку, безглуздий) подарунок без тривалих умовлянь.

— Крізь нього можна спостерігати за об’єктами віддаленого космосу.

— За галактиками?

— Галактиками, туманностями, масивними зірками. За тепла виберемося за місто, можливо, навіть із наметами. Кудись, де не таке засвічене небо. Якщо пощастить, розгледимо рештки якої-небудь наднової.

— Нереально круто! — прошепотів хлопець. На очі мимоволі наверталися сльози.

— Так і будеш тут стояти? — підсміюючись, поцікавився дід.

Марк нарешті наважився підійти й обережно провів рукою по металевій U-подібній стійці, чиї масивні «лапи» втримували трубу.

— Але ж ми можемо щось роздивитися крізь нього навіть у місті? — йому кортіло якнайшвидше випробувати телескоп у дії.

— У ньому є комп’ютерне наведення. Ось контрóлер збоку. Треба розібратися. Думаю, за ясної погоди навіть із нашого даху можна буде спостерігати за планетами.

— Кла-а-а-с!

Арсен розплився в задоволеній посмішці.

— Я хотів, щоб ти побачив його вже складеним, — прогудів він. — Вирішив, це ефектніше, ніж дарувати в коробці. — Старий моряк поклав руку на товсту оптичну трубу. — Зараз треба занести до квартири. Я тобі допоможу. — І враз посерйознішав: — Але спершу — прибери цей срач, який розвів тут на палубі, й викинь нарешті сміття!

У суботу Марк прокинувся за чверть до сьомої. Попри те що просидів за «Героями» майже до першої ночі, вискочив із ліжка, ледве встигнувши продерти очі. Березень нетерпляче стукав у груди землі: за ніч температура піднялася до +10 °C, а небо за вікном затягнув одноманітний сірий серпанок. Марк похнюпився: про спостереження за зоряним небом не могло навіть ітися.

Після сніданку хмари стали легшими, на сході в молочно-сірій товщі з’явилися перші блідо-блакитні прогалини. Оскільки вікна Маркової квартири виходили винятково на захід, хлопчак щогодини вибігав на дах багатоповерхівки та промацував очима східний горизонт, неначе сподівався, що від його сердитого погляду хмари розбігатимуться швидше.

Після полудня з півдня подув теплий вітер, помалу розчищаючи небо.

По четвертій почали сходитися гості. Першими прийшли Маркові хрещені батьки, за ними — Янині колеги зі школи, трохи пізніше підтягнулися Вікторові друзі з попередньої роботи. Дітей не було, лише дорослі. По суті, Марковий день народження був тільки приводом зібратися. Хоча сам хлопець анітрохи не переймався відсутністю однолітків. Він чемно вислуховував привітання, дякував за подарунки, посміхався, проте думками перебував на даху, добираючи місце для подарованого Celestron’а.

Сонце зайшло відразу після шостої. Хмари все ще затуляли північну частину неба, що, втім, Марка не зупинило. Одягнувшись, він захопив із собою потужний ліхтар, ковдру, планшет, щоб підглядати в інструкцію, карти зоряного неба, затиснув під пахвою важенну коробку з телескопом і поволік усе на дах.

Багатоповерхівка, в якій оселилися Грозани, якщо дивитися на неї згори, мала форму перекинутої та злегка нахиленої на захід літери Г: коротше крило витягнулося в напрямку захід-південь-захід, довше — на північ-північ-захід. На даху, приблизно посередині довшого крила та ближче до західного краю коротшого, височіли дві однакові цегляні надбудови. У тій, що на довшому, була котельня, до іншої бігли якісь кабелі.

Марк довго не міг вибрати місце для телескопа. Спочатку вирішив поставити його відразу біля виходу на дах, посередині між надбудовами, проте швидко зрозумів, що це не найкраща ідея. За сотню метрів на південь від багатоповерхівки сяяла вогнями Соборна — головна вулиця Рівного. Кав’ярня «Шоколад», 39-те відділення Ощадбанку, піцерія «Сієста», якісь магазини — що більше темряви наповзало зі сходу, то яскравішою здавалася вулиця. Зрештою хлопець розмістився на північному краї довшого крила. Надбудова захищала його від вітру та світла із Соборної, крім того, на північному сході, враз за багатоповерхівкою, починався приватний сектор, який пролягав практично до Північного. Майже всі будинки були одноповерховими, тож світла видавали мало.

Хлопець розстелив ковдру та встановив телескоп. Хмари час від часу пролітали над головою, та не затримувалися надовго, і зорі щохвилини проступали чіткіше. Марк увімкнув контролер, розкрив планшет і поринув у читання інструкції.

5 березня було не найкращим днем для спостереження. Ще вчора ввечері Марк відшукав сайт, який моделював зоряне небо залежно від розташування та вибраного часу, й роздрукував карти нічного неба над Рівним з інтервалом у годину, починаючи з 19:00. О сьомій ще можна було побачити Венеру та Марс — обидві планети знаходилися в сузір’ї Діви на заході, — та вони швидко прямували до горизонту й невдовзі після 21-ї мали зникнути. Марк міг би спробувати навести на них телескоп, одначе поки що в тій частині неба громадилися хмари. Юпітер, який хлопцеві страшенно кортіло роздивитися, мав з’явитися на південному сході лише після 22-ї. Навряд чи батьки дозволять йому сидіти на даху так довго. Залишалися зорі.