— Знаю, тобі не дає спокою думка про Клер. Вона жорстоко з тобою вчинила, і це показало яким світ магії був раніше. Коли не діяло стільки обмежень і повним ходом йшла боротьба за владу.

— Людське життя дорожче будь-якої влади.

— Не для темної магії, — посміхнувся Стівен. — Відьмаки здатні вчиняти жахливі речі, і темний напрямок цьому лише сприяє.

Моторошно усвідомлювати прості речі. Стівен добре знає небезпеку магії. Цікаво як би не наш родинний зв'язок, чим би закінчилась подібна зустріч між нами?

Стівен посміхнувся та повернувся до Аманди, що занепокоєно розмовляла з Леслі. Вона доволі мила жінка, не дивлячись на усю темну магію всередині неї. Точніше якщо відкинути темну магію всередині неї. Невеличкого зросту з кучерявим чорнявим волоссям. Стівен в багатьох рисах схожий на неї. Вона постійно жваво і багато говорить. Розмовляючи з нею необхідно звертати не на кількість слів, а на якість і інтонацію якою сказано. Інтонація дуже важлива. Пам’ятаю, коли ця мила жіночка репетувала на власного сина. З боку виглядало доволі дивно, ніби матуся вичитує синочка. З іншого охоплює жах. Леслі дуже просто може перейти з розмови і сказати закляття, що не встигнеш і оком кліпнути. Дивовижна річ, ця жінка одружена не з відьмаком. Чарльз не є відьмаком, звичайнісінький чоловік без жодних магічних здібностей. Мабуть, аргументів обрати саме його було вдосталь. Чоловік у свої 43 виглядає дуже добре. Волосся без сивини, обличчя позбавлене зморшок, з невеличкою борідкою, такою як у Стівена. Син багато чого взяв і від батька. Чарльз за приязною зовнішністю має непростий характер. Він здатний м’яко реагувати на багато речей, і приховувати власну думку, точніше тримати її при собі до кінця. Чоловік знає яким чином необхідно вчинити. Кожного разу за нагоди він охоче спостерігає за помилками оточуючих, знаючи правильний вихід. Інколи важко зрозуміти. Стівен характером не нагадує ні батька, ні матір. Це велика перевага мого родича. Я б не змогла довго спілкуватись з людьми схожими на Леслі та Чарльза. Вони завжди заодно, і їх родина обмежується Дон і Амандою, нас з батьками сприймають, як вимушений додаток. Добре, що зі Стівеном у мене кращі стосунки. Він нагадує брата, якого у мене не було. Постійно хочеться, черговий раз побачити невдоволення Аманди. Що ж з нею не так? Чому вона реагує таким чином на мене?

Решту вечора я провела у власній кімнаті під приводом, ніби погано почуваюсь. Останнім часом я багато часу провожу на самоті. Необхідно з усім розібратись, школа постійно забирає купу часу. На навчання я приділяю багацько уваги. Додатково заняття з магії. За цим усім необхідно просто зупинитись і подумати про різні речі. Головне навіть подумки не повертатись до Пінсу. Подібні роздуми рідко вдається провести. Неодмінно хтось втручається. Мама, що покличе позайматись з татом, або маленька Дон, що обожнює загальну увагу. Ще ж Рейчел. Ця дівчина твердо вирішила для себе зробити з Ліси, Аніти та мене найкращих подруг. Частенько Рейч (так вона просить нас себе називати) дзвонить пізно, запрошує на усілякі вечірки, обіцяє познайомити хлопцями. Я намагаюсь відмовитись від подібних заходів. Проте відмова від походу на вечірку не означає втратити прихильність Рейч. Вона не здається. Телефонує поспілкуватись по навчанні і проcто так поговорити. За її настирливістю важко не відповісти людині взаємністю. Все ж Рейч дуже мила.

Проте ніхто не Рейч, ні мама, ні тато, ні Аманда, ніхто не допоможе мені. Кожного разу на самоті доводиться залишатись з власними почуттями. Я вдаю, ніби нічого не сталось. Не хочу щоб батьки хвилювались, намагаюсь жити як жила до того, бути звичайною Меган. Ходити кожного дня до школи, старанно вчитись. Бути простою дівчиною. Вдома ж намагатись стати кращою відьмою, вчити нові закляття. Ніхто ж не знає моїх справжніх почуттів. Пінс дійсно вплинув якимсь чином на моє життя. Зараз я почуваюсь у відносній безпеці, знаходячись якомога далі від цього містечка. У світі часто труяться усілякою гидотою, скажемо так неправильно приготовані страви, непридатні до реалізації продукти харчування. Що ж тут такого. Напевно до власного отруєння необхідно відноситись так само. Можна уявити на мить, що Клер не бажала мені зла, і випадково подала непридатний чай. Тільки одна думка постійно не дає мені спокою, втрати свідомість дещо інше по відчуттям, ніж смерть. Щось схоже, але все одно дещо інше. Я не можу сказати та чомусь здається, що я тоді померла. Не зважаючи на те, що сказав Стівен. Знаю, божевільна думка, вона зведе мене з розуму. Та все ж не можу від неї відсторонитись. Весь час здається, а якщо це правда? Чи можливо, що дзвіночок діє на відьму з білою магією короткочасно?

Мої невеличкі роздуми у власній кімнаті нічого путнього не дають лише більше усе заплутують. Я ж маю впоратись самотужки з Пісном. Вдаючи, надалі що все гаразд. Добре, що в критичні моменти розмірковування хтось втручається в маленьке божевілля. От зараз сховавшись від вечері у сімейному колі, я знову занурилась в численні роздуми. Рятівним став дзвінок від Рейчел. Завтра вона не зустрічається зі своїм хлопцем. (Рідкісна подія, здається ці двоє дуже нерозривно пов’язані один з одним. Часом споглядаючи їх, я намагаюсь пригадати кого вони мені нагадують. Звичайно не нагадують, і навіть не схожі, та образи Нейта з Клер частенько випливають в моїй голові. Скільки це може тривати, досить побачити закохану парочку згадую Кейт і Нейтана.)

Рейч продовжує говорити в телефон і частину слів довелось пропустити, збрехати про поганий зв’язок. Відігнавши спогади Пінсу, намагаюсь сконцентруватись на розмові. У моєї подруги є невеличкий план, прогулятись в торгівельний центр. Заодно обговорити стосунки з протилежною статтю. З усієї компанії я єдина не маю хлопця. Аніта зустрічається з Ральфом. Ліса взагалі змінює хлопців, її стосунки не тривають довше тижня. За таких обставин моя самотність бентежить Рейч. Вона, як дійсно хороша подруга намагається підшукати вартого бойфренда. Тільки для мене стосунки не мають місця у житті. Я здається зачинила двері до власного серця. Досить вже, бачила яким чином кохання змінює людей. Знову повертаюсь думками до Пінсу і Кейт, все ж вирішує погодитись на зустріч. 2 місяці школи пройшли в постійних відмовках Рейч. Можливо, не кращий момент та потрібно щось змінювати. Вдома я постійно думаю про магічний пошук, якого не має у звичайнісіньких школах. На канікулах звичайних учнів не змусять покинути домівку і летіти у непривітний Пінс.

В кімнату постукали, знаю хто це, довелось завершити розмову. Відчуваю темну енергетику. Дон разом зі Стівеном, ось справжня несподіванка.

— Прийшли побажати солодких снів? — іронічно запитую я.

Стівен знову посміхнувся і поцілував доньку на ніч.

— Взагалі Дон хотіла залишитись з тобою.

— Справді, а як же Чарльз та Леслі?

— Ні, я хочу залишитись з тобою, — неможливо опиратись такому янголу. Дон дуже гарна навіть коли сердиться, і надмірно схрещує руки.

Сьогодні моя племінниця вирішила навчити свою тітку деяким простим закляттям. Вона показувала як змусити квіти засохнути. Шкода червоні троянди, що знаходяться в моїй кімнаті. (Невдале знайомство з другом Рейч, на згадок про яке залишився милий букет, допоки нього не добралась Дон). Я її похвалила володіти магією в 4 роки дуже добре для будь-якої відьми. Дон намагалась повернути квітам колишній вигляд, але в неї не вийшло. Тоді до справи взялась я. Простеньке закляття повернуло непоганий вигляд квітам. Не скажу, що ідеальний, все ж краще, ніж було. Дон попросила показати ще раз адже намагалась повторити моє закляття. На жаль, це неможливо, вона успадкувала темний напрямок магії і подібне закляття недоступне для неї. Я ж наприклад, не можу виконати її закляття.

— Дон не засмучуйся, я не можу виконати твоє закляття, що ти вправно демонструєш.

У відповідь вона лише посміхнулась, в такий момент її посмішка нагадує міміку Стівена. Трішки загадкову, мабуть дещо сімейне. Часом, коли хтось з них посміхається важко розібрати, чи дійсно вони радіють.