Якщо я піду, то буду попереджена і матиму шанс уникнути нападу. Занадто висока перевага у боротьбі з темною відьмою. Особливо такою потужною і могутньою. Ризик також високий. Можливо, це пастка, і замість Саманти я зустрінусь з Клер. Хто поручиться, що листа писала її служниця, не господиня. Ризик досить значний, та відчуваю енергетику листа, він дійсно написаний рукою боязкої жінки. Саманта видається хорошою людиною, та все ж маю сумніви. Ця жінка вирішила ризикнути в цьому році, чого не зробила в тому. Напевно у неї нарешті з’явився шанс реабілітуватися після тогорічних подій. Сумніви не покидають мене, не знаю, яке рішення буде правильним. Враховувати ризик є життєво необхідно. Саманта також ризикує, посилаючи подібний лист з попередженням. Все ж я маю піти та дізнатися можливі плани Клер.

Час пролетів надто швидко за роздумами. Пора покинути маєток і вирушити в дорогу. Знайти шатер буде не так просто. Спочатку старовинне кладовище, потім каплиця, а за нею намет. В листі написано дуже чітко. Проходячи повз будинки звертаю увагу на місцевість. Рідше зустрічаю комфортні та нові будівлі, все більше старих і занедбаних. Місцевість не найкраща. Крок за кроком наближаюсь до кладовища. В далині вже видніються надгробки та хрести. Певна туга огортає серце. Кладовище не діє. Тут давно нікого не ховають. Тед часто розповідав мені про місцину. Мовляв ця частина Пінсу є пережитком минулого і потребує чималої реставрації. Сумно усвідомлювати, що померлих, які поховані на цьому кладовищі, вже не має кому доглянути. Їх могили так і залишаються без належного виду. Так ріелтор розповідав, що на кладовищі працює садівник та один доглядач. Проте вони використовують власні зусилля на підтримання загального стану місця. Ніхто ж не надає належної шани померлим. Ось видніється капличка. Така ж стара і трішки моторошна. Здається мешканці Пінсу можуть легко забувати дійсно цінні речі. Зберегти подібну будівлю був їх обов’язок.

Проходжу дуже швидко повз. Намет багряно червоний, чим надто привертає увагу до себе. Навколо намету нікого не має. Доводиться зайти всередину. Намет схожий чимось на шатер. Висотою не більше 2 м. Цікаво, яким чином він взявся неподалік каплиці? Можливо, намет і був неподалік ще давно. Чомусь ситуація насторожує, і сумніви підкрадаються звідусіль. В наметі вже є Саманта. Жінка виглядає дуже схвильованою. Одягнена вона як завжди, дуже скромно. Проста сіра сукня з рукавами 3\4, та кофта темно-фіолетового кольору. Обличчя ані трішки не змінилось, волосся заплетене і стягнуте позаду. Жінка з полегшенням зітхнула побачивши мене. В наметі знаходилось небагато речей. Декілька подушок темно багряного кольору, невеличкий дерев’яний столик, досить низенький. Двоє стільців темно багряного кольору. Неподалік розташований невеличкий чайний сервіс. Виготовлений зі срібла, поряд старенький чайник, вкритий темно коричневим накипом. Здається в ньому знаходиться чай, з м’ятним запахом. В наметі досить просторо, та є місце для декількох старовинних речей. Саманта швиденько проминула невеличку гарнітуру, та попрямувала до мене. Я опинилась в її обіймах. Відчуття сконфуженості охопило нас обох. Жінка сіла на один зі стільчиків, і мені довелось прослідувати її прикладу. Певне відчуття дискомфорту не покидає моє тіло. Намет не може з’явитись без зайвої допомоги так швидко.

Я набираюсь сміливості, адже від цього залежить моє життя.

— Намет з’явився віднедавна поряд каплиці?

Саманта почервоніла миттєво, та тяжко видихнула. Намет потрібен їй для відпочинку. Церква дає прихисток душі жінці, інколи ж цього замало. Необхідно усамітнитись, тому намет слугує своєрідним містечком відпочинку.

— Знаю, надто скромно всередині, — посміхнулась жінка — Більшого мені не потрібно. Найнеобхідніше для короткого усамітнення.

Певна знервованість спостерігається у моєї співрозмовниці.

— Саманата, розкажіть будь-ласка все що знаєте.

Жінка кивнула і жваво потягнулась до чайника. Вона налила дві чашки. Одну підсунула ближче до себе, іншу до мене.

— Важко розповідати на стільки моторошні речі. Не можу повірити, що зіштовхнусь з подібним у житті. Магія — це неприродна річ. Я знаю, та все ж вона має використовуватись з розумом і бути направленою на добро. Ні, в якому разі не використовуватись на зло, або шкоду людям.

Моя співрозмовниця, стала ще більш знервованою. Спогади змусили її тремтіти.

— Завжди п’ю чай з м’ятою. Мабуть, стільки скільки працюю в маєтку Рейнольдс.

Я намагалась зберігати ввічливість та не показувати власне занепокоєння. Не вистачало почати трястись від хвилювання. На чай я поглянула байдуже. Неприємні асоціації і досі залишили помітний відбиток у пам’яті. Не можу просто так вживати цей напій. Навіть сьогодні вранці за сніданком ледве зробила декілька ковтків. Поки Саманта пригадує початок роботи в маєтку Рейнольдс, моє серце шалено стукотить. Скромний чайний набір посуду нагадує дежавю, щось схоже з минулим роком, коли Клер сиділа навпроти. Я розглядую чашку і розумію безпідставність власних припущень. Клер не буде повторюватись. Впевнена ця відьма придумає щось особливе і жорстоке водночас. Навіщо використовувати метод, який не спрацював минулого разу. Ймовірність, що зілля спрацює цього разу мінімальна. Подібна думка викликала деяку радість. Нарешті я змогла сконцентруватись на розмові. Саманта нічого конкретного не розповідала. Лише недоліки своєї роботи і речі з якими їй довелось зіштовхнутись. Деякі досить моторошні в магічному відношенні. Закляття надто потужні, що направлені на шкоду здоров’ю. Саме в цьому місці мій слух став гострішим. Нарешті подумала я — вона дійшла до цілі. Саманта раптово зупинила розповідь і налила ще одну чашку чаю. Від хвилювання жінку мучила спрага. Я ж не доторкнулась до власної чашки. Хвилювання, що от-от маю дізнатись про плани Клер також викликало в мене відчуття спраги. Можливо чашка чаю, допоможе. Якщо зважати на те, що зілля не подіяло минулого разу, то можна не перейматись за цей напій. Я взяла чашку і зосередилась на запаху, нічого окрім м’яти не відчувається. Зілля на екстракті Дзвіночку має інший запах. Існує ж велика кількість отруйних зіль, та не думаю що в якесь із них додається м’ята або взагалі вона там присутня. Ця рослина здавна використовувалась тільки в якості лікарського засобу та деяких заспокійливих настоях. Чашку чаю я не поспішала випити, чомусь відчуття дежавю не покидало мене. Я вирішила його проігнорувати. Неприємні спогади, не більше. Вони цілий рік переслідували мій мозок. Досить. Я зробила декілька ковтків. Чай був теплим і приємним на смак. М’ята надавала досить оригінального присмаку. Ще якась гіркота, майже цілковито непомітна, швидко зникаюча. Я вирішила поставити чашку та зосередитись на розмові. Чаювання явно не буде улюбленою річчю для мене.

Саманта раптово стала блідою. Краплини поту виступили на її чолі. Жінка прошепотіла щось незрозуміле. Шепіт було важко розібрати.

Нарешті слова вже не нагадували шепіт. Вона чітко, хоч і тремтячим голосом, змогла говорити.

— Пробач, мені будь ласка. Меган, пробач.

За що пробачити хотіла запитати я. На жаль вже зрозуміла за що. Запаморочення хвилею підступило до мене. Шатер поплив перед очима. Всі відчуття стали притупленими. Минулого разу зілля подіяло значно повільніше. Цього разу йому знадобились лічені хвилини. Світ почав танути, наступна хвиля запаморочення накрила мене повністю. Я впала, занурюючись у цілковиту темряву. Темрява тепер вона оточувала все навколо, більше нічого. Клер виявилась послідовною у власних діях та намірах.

Важко повернутись до відчуття пустоти. Всередині, ніби не залишається нічого важливого. Темрява тисне на кожну клітину мого тіла. Безкінечна непроглядна, вона оточує мене і тримає у полоні. Час тягнеться повільно. Напевно відчуття часу взагалі не існує. Нічого не існує. Нічого окрім темряви. Я перетворилась на щось нереальне, майже невідчутне. Відчути можна тільки темряву. Вона густа і знаходиться усюди, ніби димка наповнює навколо можливе існування. Минулого разу мить перебування у темряві тягнулось довго. Скільки я знаходжусь в такому стані важко сказати. Схоже на повільні тортури…