Дійсно такі неприпустимі думки, байдуже. Єдине, що має значення втеча, порятунок від цього.

Порятунком стала магія. Не знаю, такого закляття явно не проходять ні в я якій книзі, щоб воно відразу вирішило багато проблем.

Потужний потік енергії утворився після пронесеного закляття. Воно подіяло дуже сильно, надто сильно.

Я натягнула чорну мантію, що висіла на вішаку. Накинула каптур і покинула шатер. Вечірня пора, змусила небо забарвитись червоним, рожевим, та помаранчевими кольорами. Погода на диво виявилась тихою. Жодного подуву вітру. Примарний спокій.

Я йшла, мов тінь у чорній мантії. На зустріч до мене підійшла Саманта. В її руках одяг призначений для мене миттєво розтанув. Через декілька хвилин підійшов Ріхард, і звернувся радже не до мене, а до Саманти. Вони схоже не помічали мене. І дивились один на одного скляним поглядом.

— Ми впорались з похованням тіла, — одночасно сказали ці двоє.

Їх погляд спрямований у бік кладовища. Я також поглянула в той же бік. Старі могили нічим не примітні, тіснилися один навпроти одної. Серед цих могил з’явився свіжий насип. Величезне поховання з дерев’яним хрестом. На хресті жодної таблички, будь-яких позначень чия це могила. Я ж добре знала кому вона повинна належати, і яким чином мешканці Пінсу будуть сприймати цей новий насип, що виник не звідки за досить короткий час завдяки закляттю.

Я поспішила геть, покидаючи Саманту і Ріхарда наодинці з власним думками.

Втекти ось головне. Швидко минаючи звивисту стежку, я побачила якусь фігуру в далечині. Знайома постать наближалась все ближче і ближче. Моє серце застигло на місці, коли я мала змогу розгледіти обличчя фігури — Клер.

Страх паралізував на мить моє тіло, довелось витратити декілька секунд та зупинитись. Найбільше здивування проявилось, тоді коли Клер також виявилась спантеличена. На її обличчі читався не малий подив, що раптово доповнився страхом.

— Нейт, що ти тут робиш? Невже ти слідкував за мною? — наче насторожилась дівчина, та швиденько забралась геть не наважуючись поглянути в мої очі.

Нейт! Нейт! Нейт! — лунало постійно ім’я в голові. — Невже Клер прийняла мене за Нейта? Неймовірна, дійсно дивовижна ситуація. Я йшла немов п’яна, сконфужена у власних відчуттях, думках. Страх же керував мною, і вказував на один напрямок вперед, без жодних зупинок чи поворотів назад.

Майже спотикаючись, я дійшла до більш населеного району, вулиці Ламбера. Цей художник був улюбленцем одного із старовинних меценатів містечка, тому на його честь названа вулиця. Виконана в досить старовинному стилі. Вимощенні кам’яні дорогі, суворі будиночки з підвісними квітами. Зелень, що майорить на підвіконнях. Невеличкі двоповерхові будівлі, дуже тісно притискались одна до одної, зберігаючи певний відтінок романтичності мецената. Подробиці щодо цієї вулиці розповідав Тед Барнерсом, вишуканий знавець найкращих і цінних будівель. Він точно розповідав про це місце, згадуючи детальний опис, використовуючи численні історичні данні. Моя ж увага в той момент була прикута пошуком реліквії, тому з розмови вдалось винести певні загальні факти. Обривки інформації, не більше. Як виявилось ця інформація стала в нагоді, з’явився певний орієнтир.

Проминаючи крізь один з будинків, я помітила жінку, що вороже витріщалась на мене. Її темні очі свердлили моє обличчя. Певний докір читався на обличчі. Віком вона була не старша моєї матері. Тому подібний вираз незнайомки здивував мене. Невдоволення, обурення, гнів чим саме я заслуговую на подібне відношення? Особливо від людини, яку бачу вперше. Жінка продовжувала витріщатись, через декілька хвилин до неї підійшла молода дівчина. Років 15, не більше. В неї такі ж самі виразні темні очі, продовгуватий ніс, тоненькі брови, смугами викладені губи. Досить мила дівчина з стриженим вище плечей чорним волоссям. Незнайомка також поглянула на мене. ЇЇ погляд був трішечки іншим, сповненим недовіри та образи. Я нічого поганого не могла вдіяти цим двом. Вони стали перешіптуватись. Поки, йшов швидкий обмін думками між ними, з’явилась нагоди забратись подалі з вулиці Ламбре. Пришвидшивши ходу, я почула декілька слів: Клер навіщо ти це зробила? Ти не мала права чинити так з Нейтаном.

— Кошмар, вони подумали, що я Клер. Ці дві незнайомки, з таким схожим одна на одну рисами. Деякі з них зустрічаються в обличчі Нейта. Не помилюсь, якщо назву тих кого побачила: мама і сестра Нейтана. Що ж вони мали на увазі, важко зрозуміти. Є одне припущення досить дивне, якимсь чином пов’язане з моєю смертю. Залишаю власне припущення позаду, попереду мене знаходиться невідомість. Я дію надто імпульсивно, розуміючи, що хочу втекти. Зникнути, сховатись від зайвих очей. Схоже план втечі вдався, лише сховатись не можу від власних почуттів. Темрява вона така реальна. Навіть поза межами неї, я і досі відчуваю її важкість.

Ранок Теда Барнерсома розпочався як звичайно. В 6:00 він прокидався кожного дня. Приймав душ, одягав білу сорочку, чорні брюки, та краватку. Обережно займався волоссям, чистив зуби, і нарешті приступав до сніданку. Одяг повинен показувати обличчя господаря з найкращої сторони. За ним у Теда слідкувала спеціально найнята служниця Нора. Сніданок готував кухар на ім’я Люк, а для решти є служниця, що відповідала за життя будинку Барнерсома і по сумісництвом заміняла його господиню, звуть Олівія. Жінка поважного віку з вишуканими манерами. Вона в жодному разі не посягала на місце дружини ріелтора. Навпаки вона якось по особливому, наче по-материнськи піклувалась про свого господаря.

Не зважаючи на велику кількість персоналу у будинку, постійно присутніх клієнтів чи знайомих Барнерсома, дім пустував. В ньому не вистачало того домашнього затишку, який зазвичай може дати лише родина. Надто акуратно складені речі, класична гарнітура і тиха атмосфера. Завжди тиха. Усі балачки колись закінчувались, справи також небезкінечні і врешті-решт тиша охоплювала будинок.

Здається всі працівники містера Барнерсома звикли до манер свого начальника, особливостями його характеру. Вони погоджувались з одним раніше, це була зовсім інша людина. Люблячий батько і чоловік, що потроху розпочинав кар’єру ріелтора. Родина раділа першим успіхам. Саме успіхи заворожили Теда і змінили до невпізнанності. Йому хотілось більших досягнень і звершень. Родина поступово почала відходити на другий план, поки дружина не покинула чоловіка. З того часу колишній Тед остаточно перестав існувати. Він перетворився на ріелтора, що досягає поставленої мети.

Служниця принесла запашну каву. Сьогодні Тед добряче поснідав, привід для такого свята шлунку знайшовся. Чоловік залишив місце для невеличкої порції бурбону та особливо дорогої кубинської сигари. Палити він не любив, та в особливі митті успіху ейфорія так захоплювала його, що лише паління цигарок повертало з небес на землю.

Поглянувши на годинник, він з радістю покликав Олівію.

— Сподіваюсь, ви не забули важливе доручення, про яке ми говорили з вами вчора, — дим повільно вийшов через його ніздрі.

— Так, сер я все пам’ятаю.

Через декілька хвилин в кабінет увійшов Майкл Треас. Тед з усією щирістю піднявся та потиснув руку своєму другу.

— Вітаю, друже. Нарешті маєток буде належати гідній людині. — На цих словах, я ладна була провалитись крізь землю. Підлий, лицемір. Він так радів з моєї смерті, що не приховував власного піднесення від найкращого друга.

Сівши у крісло, на яке вказав Тед, я почула чимало цікавих подробиць. Дізнатись про раптову і таку дивну смерть бідолашної сирітки Меган довелось через Саманту. Жінка давня знайома Барнерсома. Вона ніколи в житті не могла уникнути розмови з ним. Подібні балачки завжди тримали його в курсі життя Клер. Вчора ж розмова з Самантою принесла надзвичайно хорошу новину.