Ми з Нейтаном попрямували кам’яною доріжкою. Акуратно вистрижений газон прикрашали численні декоративні насадження. Оновлення, що з’явилось за часу моєї відсутності. Я йшла сповнена впевненості, Нейтан ніс наші речі. Його хода уповільнювалась, погляд зупинявся на численних деталях інтер’єру. Я вирішила пожартувати, сказати щось дотепне наприклад, як тобі будинок світлих відьмаків, надто вже світлий. Слова застрягли десь всередині, болісні спогади викликали апатію. Спокійним рухом я постукала у двері. Сподіваючись, на появу батька. Можливо вдома тільки мої батьки, Аманди, Стівена та Дон не має.

Сподівання виявились марними. Двері відчинила Аманда. Вона трішки вкоротила власне волосся. Така зміна зачіски відразу кинулась мені в очі. ЇЇ сяюча посмішка з’явилась в ту мить, коли вона помітила Нейта, що стояв поряд, тримаючи наші речі. Сестричка, оцінюючи глянула спочатку на мене, потім на нього. Одягнута я була в подарунок Айрін. Темно сині джинси, світлу блузу того ж кольору. Нейтан також одягнутий в джинси (та сама марка, Айрін постаралась забезпечити нас схожим одягом), коричнева футболка, спортивна кофта.

Аманда закінчила оглядини, повертаючись до коридору. Широко відчинені настіж двері говорили замість неї, проходьте в дім. Наступне звернення трішки роздратувало мене: мам, вгадай хто нарешті завершив магічний пошук?

Я різко відповіла: хто тобі сказав, що я завершила магічний пошук. Можливо чергова невдача настигла бідолашну Меган. Аманда нічого не сказала, грайлива посмішка осяяла її обличчя, і вона потягнула нас прямо у вітальню.

Аманда ось так просто заговорила про магію в присутності незнайомця. Вона повинна була відчути його енергетику. Я перестала думати про сестру, побачивши маму. Вона не змінилась зовнішньо. Легке хвилювання охопило мене при вигляді найдорожчої людини для мене.

Мама підійшла привітатись до нас. Доволі стримане привітання переросло у розмову, що стосувалась Нейта. Вони з мамою швидко знайшли спільну мову. Аманда тим часом вислизнула з кімнати. Поглядом простеживши її маршрут, зрозуміла порається на кухні. Невеличка бесіда між Нейтом та мамою завершилась словами: ви голодні? Напевно стомились, поки дістались сюди?

Я хотіла заперечити, запитання які давно ставила собі потребували відповіді. Проігнорувати ввічливість пов’язану з гостинністю, моя родина не хотіла. Довелось відмовитись від пропозиції попоїсти, відпочити. Ми з Нейтом поїли в одному з кафе та домашні страви ні з чим незрівняні.

— Мам, Стівен також вдома? Дон, тато, де вони?

— В саду, — зніяковіло відповіла мама. — Невже ти не відчуваєш їх енергетику?

Мої почуття змінились, я не можу адекватно реагувати на багато звичайних речей, тому магічне відчуття дуже часто дає збій. Я намагалась ігнорувати запитання. — Вони граються в саду. Можеш піти туди, побачиш, яку красу твій батько збудував для Дон. Справжній дитячий майданчик. Заодно познайомиш Нейта.

Пройшовши через вітальню, я відчинила скляні двері, що ведуть до саду. Перше враження склалось казкове. Невеличка дерев’яна башта, гірка з численними східцями, канатна дорога, маленька пісочниця. Будиночок на дереві, поряд годівничка для птахів. Нові насадження квітів та карликові дерева. Справжній дитячий світ. Дон радісно гасала посеред дерев, хапаючи руками мильні бульбашки, коли її маленькі рученята торкались бодай кінчиками пальців тонкої плівки, відразу ставало ясно, що у моєї племінниці магічна забава. Мильні бульбашки ляскали, перетворюючись на різнокольорові об’єкти. Пісок в пісочниці міняв колір. Квіти при попаданні води перетворювались на льодяники. Канатна дорога обростала ліанами, а верхівка башти вкривалась прапором. Магія, світла магія мого батька наповнила сад. Атмосфера від цього стала дещо розрядженою. Скоро має піти дощ. Магічні закляття дозволили перетворити звичайні речі. Тепер просто дитячий майданчик став осередком різних чудес.

Стівен перший помітив мою присутність. Він продовжував слідкувати за дочкою, та все ж почав дивитись на мене. Ми з Нейтаном попрямували до них. Маленька Дон помітила погляд свого татуся. Вона перестала бути для нього в центрі уваги, тому така зміна відразу добре помітна. Дон перебирала своїми ніжками так швидко, що я побоялась за неї. Не вистачало, щоб моя племінниця впала через появу своєї тітки. Я нахилилась до неї та обняла дуже міцно. Дон єдина з усієї родини на кого я не серджусь. Стівен підійшов до мене з обіймами, потім тато. На мить здалось, що нічого не сталось, жодного пошуку не було, я вдома там, де повинна бути. Потім, я повернулась до реальності. Я зовсім забула про присутність Нейта.

— Знайомтесь це Нейтан, мій друг, — друг надто голосно сказано. Ми явно не друзі. Особливо, враховуючи його почуття до мене.

Тато потиснув руку моєму «другу», Стівен також пішов на контакт з ним. Дон взагалі зраділа появі нової людини, перед якою не потрібно приховувати магію. Стівен постійно пояснює дочці складні правила. Чому не можна користуватися магією перед іншими людьми, тими хто не володіє жодними магічними здібностями.

Мама підійшла непомітно. Непомітно для мене. Я не відчула її енергетики. Вона запропонувала піти в дім. Аманда вже приготувала кімнату для гостей, туди помістили речі Нейта, а мої давно чекають у кімнаті. До того ж відмова поїсти, перетворилась на пропозицію випити чаю та поближче познайомитись.

Я зітхнула, розуміючи, що маю піти на поступки. Нейт не виглядає втомленим, але позбавити його комфортного перебування у моєму домі із-за власної нетерплячості є верхівкою невдячності. Він врятував моє життя. Керол та Айрін піклувалась про мене, оточивши усім необхідним. Тому настав час відповісти люб’язністю на люб’язність.

Звичайне чаювання перетворилось в дещо грандіозніше. Мама, Аманда накрили стіл повний десертів. Магія суцільна магія допомогла створити подібний стіл. Почну перераховувати десерти від найулюбленіших: груші в шоколаді, медово-яблучні млинці, паннакотта з полуницею, сирний чізкейк, шарлотка з яблуками, мигдалево-сливовий пиріг «догори дригом» зі спеціями, маффіни з ягодами, алжирське печиво з мигдальною начинкою і апельсиновою водою.

Декілька сортів чаю знаходилось в заварничках. Кава по-віденськи, тато обожнює цей напій. Скатертина тітки Агнес, я її могла бачити тільки за особливої нагоди. Ось перше, що я помітила. Далі пішли нескінчені розмови. Стівен розповідав магічні особливості полірування авто. Магія без порушення правил. Нейт навпаки згадав сестру. Особливий метод шопінгу якої надто вже грандіозний. Чай нагадав мені про Пінс, взагалі я ненавиджу чаювання. Мої думки штовхали мене поговорити, з’ясувати більш важливіші питання.

Аманда прошепотіла мамі: а він симпатичний, та хитро посміхнулась. Чаювання ніяк не завершувалось, триваючи досить довго. Моя родина вдавала, ніби нічого не сталося. Мама поводилась звичайнісінько. Уникаючи зорового контакту зі мною, вона постійно перешіптувалась з Амандою. Їх розмова, завдяки окремо почутим фрагментам нагадувала спілкування пліткарок. Тато розважав Дон, розповідаючи казки, головними персонажами яких виступали десерти. Королівство солодощів так називається ця історія. В дитинстві вона була моєю найулюбленішою серед усіх. Мені подобалось слухати казку, сидячи за святково вбраним столом, численні десерти робили оповідь більш цікавішою та додавали апетиту. З яким захопленням я насолоджувалась після почутого вершковим кремом (він слугував одним з інгредієнтів для будівництва замку, або плитами шоколаду. Вони зажди вкривали дороги, які ведуть до замку). Стівен охоче ділився магічними секретами, темна магія слугувала основною темою розмови між ним та Нейтом. Нарешті я вирішила порушити таку ідилію, заговоривши про пошук.

Невже, ніхто не хоче побачити знайдену мною магічну реліквію? — всі погляди сфокусувались на мені.

— Мила, ми знаємо що ти повинна була знайти, — спокійно промовив тато.

— Дійсно знаєте, одна я не знала, може хтось пояснить мені…

— Охолонь, та почекай до завтра. Важливіше, те що у нас зараз гість. — Аманда невдоволена моєю поведінкою. Вона ще не знає про продаж маєтку.