— Попав! — закричав Бац.

Він випустив магнум і, махаючи руками, заточився назад. Мимохідь він змахнув на потріскану дерев’яну підлогу картопляні чіпси, тако-чіпси та «Чіз дудлз».

— Ллойде, попав у мене! Стережись! Попав! Попав!

Він врізався в протимоскітні двері, вони грюкнули, розчахнувшись, і Бац гепнув задом на ґанок, по дорозі вирвавши зі старих дверей одну завісу.

Очманілий Ллойд почав стріляти радше інстинктивно, ніж для самозахисту. Приміщення виповнилося ревінням шмайсера. Полетіли бляшанки. Лускали пляшки, розбризкуючи кетчуп, мариновані огірки та оливки. Дзенькнули дверцята холодильника «Пепсі», засипавши напої склом. Пляшки «Доктора Пеппера», «Джолта» й «Оранж крашу» вибухали, наче глиняні мішені. Усе залило піною. Чоловік у ковбойському вбранні — спокійний та зібраний — знову натиснув на курок. Ллойд скоріше відчув, аніж почув, як поряд, черконувши його волоссям, пролетіла куля. Він вильнув шмайсером справа наліво, перекресливши все приміщення.

Касир у бейсболці «ШЕЛЛ» пірнув під прилавок так раптово, наче під ним відчинився люк. Розлетівся на шматки автомат із продажу кулькових гумок. Усюди розкотилися червоні, блакитні та зелені жуйки. На прилавку вибухали скляні пляшки. В одній із них були мариновані яйця, у другій — мариновані свинячі ратиці. У ту ж мить кімната сповнилася різким запахом оцту.

Кулі шмайсера пробили три діри в сорочці ковбоя, і більшість його нутрощів вилетіла через спину, заляпавши Спадза Маккензі[76]. Ковбой упав, досі стискаючи в одній руці револьвер, а в другій — пачку «Лакіз».

Мало не обісравшись від страху, Ллойд продовжував стріляти. Пістолет-кулемет почав припікати руки. Коробка з порожніми пляшками від газованок дзенькнула й перекинулася. Зображена на календарі дівчина в обтислих шортиках отримала кулю в чарівне персикове стегно. З гуркотом перекинулася розкладка з пейпербеками без обкладинок. А тоді шмайсерові набої скінчилися, і зависла оглушлива тиша. Запах пороху був важким та смердючим.

— Мамо рідна, — сказав Ллойд.

Він боязко глянув на ковбоя. Скидалося на те, що ковбой не завдасть їм клопоту ні в ближчому, ні в далекому майбутньому. Хитаючись, до крамниці зайшов Бац.

— Попав у мене, Ллойде! — ревів він на ходу.

Бац відштовхнув протимоскітні двері з дороги, та з такою силою, що друга завіса не витримала, і двері торохнулися на ґанок.

— Попав у мене, Ллойде, стережися!

— Я пристрелив його, Бац, — спробував заспокоїти товариша Ллойд.

Та Бац його ніби й не почув. Він мав кепський вигляд. Праве око палало зловісним сапфіром. Ліве витекло. Щока під ним зникла, і коли Бац говорив, з того боку виднілося, як працюють його щелепи. Більшості зубів також не стало. Сорочка просяклася кров’ю. Простіше кажучи, Бац виглядав як ходяча руїна.

— Тупий пиздюк мене продірявив! — горлав він. Бац нагнувся й підняв магнум. — Я тобі покажу, як по мені стріляти, хуйло тупе!

Бац рушив до ковбоя — сільська версія доктора Сардонікуса[77]. Він поставив одну ногу на дупу мужика, наче мисливець, який позує для фото з ведмедем, чия шкура скоро прикрашатиме стіну його лігва, і наготувався розрядити магнум у голову трупа. Ллойд дивився на цю сцену з відкритим ротом і намагався второпати, як так сталося. В одній руці в нього гойдався і димів шмайсер.

У ту ж мить, як чортик із табакерки, з-за прилавка вискочив чоловік у бейсболці «ШЕЛЛ». Його обличчя скрутилося від відчайдушної зосередженості; обома руками він стискав двоствольний дробовик.

— Га? — сказав Бац і повернувся якраз вчасно, щоб отримати заряд з обох стволів. Він полетів на підлогу — обличчя в нього геть зникло, та йому було вже байдуже.

Ллойд вирішив, що саме час іти. До сраки ті гроші. Гроші є всюди. Було зрозуміло, що час драпати. Він крутнувся навколо своєї осі й вискочив із крамниці, широко й незграбно вимахуючи ногами; його чоботи ледь торкалися долівки.

Він уже майже спустився зі сходів, коли на майданчик заправки залетіла автівка поліції штату Аризона. З пасажирського боку вигулькнув патрульний і дістав пістолет.

— Ані руш! Що там відбувається?

— Загинуло троє людей! — крикнув Ллойд. — Чортзна-що коїться! Той чувак вискочив через чорний хід! Я вшиваюся нахрін!

Він побіг до «конні», ковзнув на водійське сидіння та саме почав пригадувати, що ключі в Баца, коли закричав патрульний:

— Стій! Стій, а то стрілятиму!

Ллойд послухався. Після того, як він намилувався на радикальну хірургічну операцію на Бацовому обличчі, йому не треба було багато часу, аби вирішити, що він пас.

— Мамо рідна, — жалюгідно промимрив Ллойд, коли другий патрульний приставив до його тімені здоровенний кавалерійський пістоль. Перший скував його наручниками.

— У задню частину патрульної, Санні Джиме[78].

На ґанок вийшов чоловік у бейсболці «ШЕЛЛ». Він і досі стискав дробовик.

— Він пристрелив Білла Марксона! — крикнув продавець високим, гейським голосочком. — Другий пристрелив місіс Сторм! Ото діла! Я пристрелив другого! Сконав! Дохліший за твою шкапу! Дайте й цього пристрелю, хлопці, лиш одійдіть!

— Батя, заспокойся, — сказав один із патрульних. — Веселощі скінчилися.

— На місці його пристрелю! — горлав старий. — До труни вкладу!

А тоді він зігнувся, наче англійський дворецький, який кланяється гостям, і наригав на свої черевики.

— Хлопці, заберіть мене подалі від цього чувака, добре? — попросив Ллойд. — Здається, він самашедший.

— Ось тобі від нього передачка, Санні Джиме, — сказав патрульний, який першим помітив його.

Дуло пістолета злетіло вище, зблиснуло на сонці, а потім торохнуло Ллойда Генрейда по голові, і прийшов він до тями аж увечері у в’язничному лазареті округу Апачі.

Старкі стояв перед монітором № 2 та пильнував Френка Д. Брюса, техпрацівника другого класу. Коли він востаннє бачив Брюса, той лежав обличчям у тарілці з м’ясним супом від «Кемпбеллз». Нічого не змінилося, лише особу підтвердили. Ситуація в нормі: повна срака[79].

Склавши руки за спиною, Старкі замислено рушив до монітора № 4, наче генерал «Блек Джек» Першинг[80], кумир його дитинства, який оглядає свої війська, — там ситуація змінилася на краще. Труп доктора Еммануеля Езвіка й досі лежав на підлозі, однак центрифуга зупинилася. Минулого вечора о 19:40 центрифуга почала пускати цівки диму. О 19:55 звукоприймачі в лабораторії Езвіка вловили звук, схожий на вганга-вганга-вганга, який згодом знизився до соковитішого, багатшого й приємнішого на слух ронк-ронк-ронк. О 21:07 центрифуга ронкнула востаннє й поступово затихла. Чи не Ньютон сказав, що десь за найвіддаленішими зірками є абсолютно нерухоме тіло? Старкі подумалося, що Ньютон був правий у всьому, крім відстані. Зовсім не треба летіти так далеко. Проект «Синь» перебував у цілковитій нерухомості. Старкі дуже цьому радів. Центрифуга лишалась останньою ілюзією життя, і питанням, яке він попросив Стеффенса прогнати крізь головний комп’ютерний процесор (Стеффенс тоді поглянув на нього так, наче Старкі здурів, і цілком можливо, що не помилився) було «Скільки ще працюватиме центрифуга?». Відповідь надійшла за 6,6 секунд: ±3 РОКИ МОЖЛИВА НЕСПРАВНІСТЬ НАСТУПНІ ДВА ТИЖНІ. 009 % ДІЛЯНОК НЕСПРАВНОСТІ ПІДШИПНИКІВ 38 % ГОЛОВНИЙ ДВИГУН 16 % УСЕ ІНШЕ 54 %. Розумний комп’ютер. Після того як спрацювалася центрифуга в лабораторії Езвіка, Старкі наказав Стеффенсу подати повторний запит. Комп’ютер звірився з базою даних інженерних систем і підтвердив, що підшипники центрифуги дійсно спрацювалися.

«Пам’ятай про це, — подумав Старкі, коли за його спиною настирно загудів комунікатор. — Звук, з яким крутяться підшипники на останніх стадіях спрацьованості, — ронк-ронк-ронк».