— Сядь! — закричав Елдер. — Не…

Стілець урізався в його правицю. Револьвер вистрелив, пошматувавши пакетик, і куля з виском відскочила від підлоги. Зброя впала на килим і знову вистрелила.

Стю боявся, що має час лише на один удар: іще хвилька — і Елдер повністю отямиться. Тож він вирішив гепнути як слід. Стю махнув стільцем по широкій дузі — коли так замахувався Генрі Аарон, удар означав стовідсотковий хоумран. Елдер спробував підняти зламану руку, та не зміг. Дерев’яні ніжки вдарили в білу відлогу комбінезона. Скалки пластику врізалися Елдерові в очі й ніс. Він закричав і заточився назад.

Елдер перекотився, став рачки й поповз до револьвера. Стю востаннє махнув стільцем, врізавши Елдера по потилиці, і той упав. Важко дихаючи, Стю нагнувся по револьвер. Він відійшов, націлився на Елдера, та той лежав долілиць і не ворушився.

На мить його скрутила жахлива думка: а що, коли Елдерові наказали не вбити, а відпустити його? Та це повне безглуздя, хіба ні? Якщо Елдерові наказали його відпустити, до чого всі ті балачки про скигліїв із плаксіями? Чому він сказав, що наказ «не те щоб супер»?

Ні. Елдера прислали його вбити.

Стю дивився на тіло, і його всього трусило. Якби Елдер надумав зараз підвестися, він міг би й упритул промазати. Та Стю не думав, що «доктор» підведеться. Ні тепер, ні будь-коли.

Зненацька потреба забратися звідти стала такою сильною, що він мало не наосліп вискочив у двері тамбура — у цілковиту невідомість, що чигала за ними. Стю сидів під замком понад тиждень, і йому хотілося лише вдихнути свіжого повітря й забратися якнайдалі від цього жахливого місця.

Та діяти треба було обережно.

Стю підійшов до тамбуру, переступив через поріг і натиснув на кнопку з написом «ЦИКЛ». Запрацював повітряний насос, і двері відчинилися. За ними була маленька кімната, умебльована тільки одним столом. На стільниці лежав тоненький стос медичних графіків і… його одяг. Той, у якому Стю летів із Брейнтрі до Атланти. Страх знову полоскотав його своїми холодними пальцями. Поза сумнівом, ці речі мали кинути до печі слідом за ним. І одяг, і графіки. Бувай, Стю Редман. Стю Редман перестав би існувати. Насправді…

Ззаду почулося якесь шарудіння, і Стю рвучко крутнувся в той бік. До нього згорблено шкутильгав Елдер. Руки обвисли. З однієї очниці стікав слиз і стирчала зазубрена пластикова скалка. Елдер посміхався.

— Не рухатися, — сказав Стю.

Він наставив на Елдера револьвер, ухопившись за нього обома руками, та дуло все одно трусилося.

Елдер ніяк не показав, що почув його. Він підступав дедалі ближче.

Скривившись, Стю натиснув на гачок. Пістолет сіпнуло віддачею, і Елдер спинився. Посмішка стала гримасою, немов Елдера штрикнула раптова колька. На грудях його білого комбінезона з’явилася чорна дірочка. Він погойдався кілька секунд, а тоді впав на живіт. Стю прикипів до місця. Деякий час він просто бездумно дивився на труп, а тоді вилетів до кімнати, де лежали його речі.

Він спробував повернути ручку дверей в іншому кінці приміщення, і вони відчинилися. За дверима тягся коридор, освітлений безшумними флуоресцентними лампами. На півдорозі до ліфта Стю побачив самотні ноші — вони стояли біля кімнати для медсестер. Чувся слабкий стогін. Хтось без кінця заходився грубим, тріскучим кашлем.

Стю повернувся, зібрав свій одяг та взяв його під пахву. Потім вийшов із кімнати, зачинив за собою двері та пішов коридором. Долоня пітніла від рукоятки Елдерового револьвера. Стю підійшов до нош і озирнувся. Порожнеча з тишею діяли на нерви. Ніхто вже не кашляв. Він очікував побачити за спиною Елдера — повзе чи крадеться, щоб виконати свою останню директиву. Стю зловив себе на тому, що починає сумувати за замкненим, однак знайомим простором своєї палати.

Знову почувся стогін, цього разу гучніший. Біля ліфтів коридор розгалужувався під прямим кутом і тягся в обидва боки. Притулившись до стіни, там стояв чоловік, у якому Стю впізнав одного із санітарів. Його обличчя роздулось і почорніло, а груди рвучко здіймались і опускались. Він знову застогнав. Біля санітара в позі ембріона лежав мрець. За ними в коридорі — ще три тіла: два чоловічі, одне жіноче. Хворий чоловік («Вік, — згадав Стю, — його звати Вік») знову розкашлявся.

— Господи, — мовив Вік. — Господи, що ти тут робиш? Ти ж маєш сидіти в себе в кімнаті.

— Приходив Елдер, хотів зі мною розібратись, а натомість я розібрався з ним, — відповів Стю. — Мені пощастило, що він був хворий.

— Господи милосердний, ще й як пощастило, — сказав Вік, і його груди струсив новий напад кашлю, цього разу слабший. — Ох, мужик, так болить, ти й не повіриш. Ну й пиздець вийшов. Господи милосердний.

— Слухай, я можу тобі якось допомогти? — розгублено спитав Стю.

— Якщо ти серйозно, то пристав пушку до мого вуха й натисни на гачок. Воно шматує мене зсередини.

Санітар знову закашлявся, а тоді безпорадно застогнав.

Та Стю не міг цього зробити. Безживний стогін Віка діяв йому на нерви, і терпець урвався. Стю кинувся до ліфтів, далі від обличчя, схожого на напівзатемнений місяць, очікуючи почути, як Вік гукає до нього різким і водночас безпорадно праведним голосом, яким хворі зверталися до здорових, коли чогось хотіли. Та Вік лише стогнав собі, і в чомусь це було навіть гірше.

Двері ліфта стулилися, і кабіна вже почала рухатися, коли до Стю дійшло, що в ній може бути кілька сюрпризів. Це було б якраз у їхньому стилі. Пустять отруйний газ або ж знеструмлять, відчеплять кабелі, і ліфт полетить у шахту та розіб’ється. Стю вийшов на середину й нервово озирнувся, видивляючись приховані люки та ляди. Клаустрофобія попестила його гумовою рукою, і зненацька ліфт зменшився — спершу він видався Стю не більшим од телефонної будки, а тоді стиснувся до розміру труни. Поховання живцем, є охочі?

Він потягся пальцем до кнопки «СТОП», а тоді подумав: що робитиме, якщо застрягне між поверхами? Перш ніж він здобувся на відповідь, ліфт зупинився — плавно, як завжди.

А що, як за дверима озброєні військові?

Та коли ліфт відчинився, єдиним його вартовим виявилася мертва жінка в уніформі медсестри. Вона скрутилася в позу ембріона біля дверей із табличкою «ЖІН».

Стю так довго дивився на неї, що ліфтові двері почали зачинятися. Він виставив руку, і двері слухняно роз’їхалися. Стю вийшов із ліфта. Коридор вів до Т-подібного розгалуження, тож він рушив до нього, обійшовши мертву медсестру широким півколом.

Ззаду почувся шум, і Стю крутнувся до нього, вихопивши револьвер, та то лише зачинилися ліфтові двері. Він подивився на них, глитнув і пішов далі. Гумова рука повернулася й почала вигравати мелодії на його хребті, нашіптувати, що досить уже походжати — час забиратися, доки хтось… або щось не схопило його. Луна його кроків у півтемних коридорах адміністративного крила була аж надто моторошна. «Хочеш погратися, Стюарте? Чудово». Повз нього миготіли двері з матовим склом, і кожні прагнули розповісти свою історію: ДОКТОР СЛОУН. ЗАПИСИ Й РОЗШИФРОВКИ. МІСТЕР БЕЛЛІНҐЕР. МІКРОПЛІВКА. КОПІЇ ФАЙЛІВ. МІСІС ВІҐҐЗ. «Мабуть, та, що з капустяної грядки»[158], — подумав Стю.

На розгалуженні стояв питний фонтанчик, та від теплої хлорованої води його шлунок аж підскочив. Ліворуч виходу не було — на вимощеній кахлями стіні висіла табличка з помаранчевою стрілкою та написом «БІБЛІОТЕКА». Здавалося, коридор тягся в тому напрямку на кілька миль. За п’ятдесят ярдів лежав труп чоловіка в білому комбінезоні — він скидався на чудернацьку тварину, яку викинуло на стерильний пляж.

Самовладання почало кульгати. Ця установа виявилася значно, значно більшою, ніж він собі уявляв. Не те щоб він мав підстави для ґрунтовних припущень: коли Стю сюди привезли, його провели двома коридорами, підняли ліфтом і посадили до кімнати. Але тепер йому вже здавалося, що будівля мала розмір центральних лікарень у великих містах. Тут можна було протинятися з кілька годин — дослухаєшся до луни власних кроків, подеколи наштовхуєшся на трупи… Тіла валялися всюди, наче трофеї в якійсь страховинній грі в пошуки скарбів. Стю пригадав, як відвозив свою дружину Норму до лікарні в Х’юстоні, де їй діагностували рак. Куди б ти не пішов, десь поблизу висіла мапа зі стрілкою, що вказувала на яскраву цятку. «ВИ ТУТ» — було написано на кожній із тих стрілок. Такі мапи розвішували в лікарнях, щоб відвідувачі не губилися. Як от він. Загубився. Ох, малий, кепські справи. Дуже кепські.