Тільки пусто, пусто було на подвір’ї та на ґанку палацу! Назустріч Андрієві поспішали лише служники. Вони з щирою радістю віталися, складаючи руки долонями перед грудьми в традиційному “намасті”, і вважали за свій обов’язок сказати російському лікареві що-небудь приємне.

Йому одразу ж доповіли, що рані Марія та раджа Сатіапал довго чекали на сагіба і тільки нещодавно виїхали в справах до сусіднього селища Молода господиня пробачається, що не може зустріти гостя, і просить його розташовуватися в тій кімнаті, де він жив раніше. До послуг сагіба перукар та кухарі, ванна й чиста білизна.

Тепла зустріч індійців розвіяла Андрійові почуття невдоволеності та неспокою. А коли він зайшов до знайомої кімнатки, у нього на душі стало ясно й тепло.

Все в цьому приміщенні лишилося таким, як було в день від’їзду Андрія, — навіть не дочитана ним монографія з патологічної анатомії лежала розгорнута на розділі “Експериментальні карциноми”, — зате скрізь стояли квіти; багато червоних квітів. Але найбільше вразив Андрія його власний портрет над столом.

Хто малював цю картину? Коли?

Мабуть, художникові забракло часу чи терпіння відшліфувати її деталі: тіні були ще надто різкими, далина не набула прозорої просторовості, а другорядні предмети проступали нечіткими контурами. І все одно це був справжній мистецький твір. Андрій замилувався, — не собою, ні: він бачив, що художник надав персонажеві надто багато привабливого. Вражало вміння вибрати несподівані сполучення кольорів, здатність схопити й відобразити найголовніше.

Людина і пес стояли на високому пагорку напружені й урочисті. Собака нашорошив вуха і придивляється пильно до чогось.

— Самум… — тихо промовив Лаптєв уголос. Одверто кажучи, він тільки тепер згадав, що має пса.

І немов у відповідь на його заклик почулося легеньке шкрябання, двері одчинилися, і до кімнати зайшов Самум. У нього був зосереджений, діловий вигляд, і позирав пес на Андрія так, ніби сумнівався, чи це справді той, хто потрібний.

— Ну, здрастуй! — Лаптєв нахилився і серйозно простягнув руку. — Як себе почуваєш, друже?

Самум промовчав і тернувся шиєю об ногу господаря, привертаючи до себе увагу. З шкіряної торбинки на його ошийнику виднівся папірець. Андрій взяв записку.

“Друже мій! — читав він пошепки. — Пробачте, що я Вас не зустріла. На це є важливі причини, я розповім Вам пізніше Ми зустрінемось тільки ввечері. Не дивуйтесь ні з чого і не заперечуйте, якщо почуєте з моїх уст щось неприємне. Так потрібно!.. І знайте: я буду в червоному челі.

М.”.

Чи хоч знав Андрій Лаптєв, що означає для молодої індійки надіти на себе легке й красиве червоне шовкове челі?.. Чи хоч догадувався він, який глибокий, повний скорботи зміст вклала Майя в останній рядок своєї записки?

Дівчина вдягала пишний одяг, а з її очей мимохіть котилися сльози.

Червоне челі, весільне вбрання нареченої, — хіба личить надівати тебе з смутком на серці, з гіркою свідомістю того, що обдурюєш людей і саму себе?.. Червоне челі, — символ першого й останнього кохання, бо індійська жінка не може вийти заміж вдруге, — навіщо тебе шили-вишивали дбайливі руки?.. Тільки один-єдиний раз ти покрасуєшся на плечах дівчини, а завтра вона спалить тебе, як спалює все, що було досі, і ти обернешся на сірий, безрадісний попіл…

Андрій Лаптєв вірно зрозумів душевний стан Майї, хоч і не знав її нинішніх намірів.

Після всього, що скоїлось, дівчина повернулась додому сумною, непривітною. Протягом довгих годин вона сиділа біля вікна і мовчки дивилась у просторінь, байдужа до навколишнього. її нервова система й справді не витримала різкої зміни умов, повернення від повноводого й тривожного життя до остогидлого існування обмеженої в прагненнях і можливостях людини.

Майя зненавиділа рідний маєток, відгороджувалась від батькових турбот та материнської ніжності, сахалась набридливого залицяння Чарлі Бертона. її не розумів і не зрозумів би ніхто, бо вона жила не тут, а далеко-далеко звідси.

Кілька разів Майя поривалась написати Андрієві, але зупиняла себе. Так, він би її зрозумів! Тільки хто знає, чи не зародиться в ньому почуття зневаги та образливої жалості до тієї, яка не може дати собі ради?.. Це було б для Майї жахливим ударом. Андрій досі не сказав їй жодного слова кохання, його увага та щирість могли бути тільки виявом звичайних хороших людських якостей, але вона сподівалась на взаємну любов і свято оберігала її.

Збігали дні за днями, а Майя не могла позбутися тупого одчаю. Треба було б розрубати вузол суперечностей, докорінно зламати життя — і одразу б прояснився небосхил. Однак у Майї невистачало на це сили.

І ось позавчора вона раптом ніби прокинулась від важкого сну. Цьому посприяв, сам того не знаючи, Чарлі Бертон.

Останнім часом Чарлі зовсім знахабнів. Він, мабуть, вирішив, ідо позбувся суперника, і, вже не криючись, висміював Лаптєва. Майї урвався терпець, і вона порадила Бертонові не марнувати запасів жовчі: Андрій Лаптєв — її наречений, а незабаром зона стане його дружиною!

— Дружиною?! — зловтішно перепитав Чарлі. -В кращому разі — коханкою. Ви не знаєте специфіки радянського життя. Якщо містер Лаптєв одружиться з вами, він назавжди зіпсує собі кар’єру і зможе працювати хіба фельдшером десь у Сибіру, на засланні. Класова боротьба, хіба не знаєте?.. Містер Лаптєв безкарно одружився б з вами в тому разі, коли б ви були якоюсь задрипаною робітницею або селянкою з порепаними п’ятами!

Майя вигнала геть зарозумілого нахабу, але його остання фраза врізалась в її мозок, як щойно відкрита істина, спалахнула яскравим дороговказом.

Чарлі повторював газетні вигадки, це ясно. Але ефемерний титул дочки раджі і справді відштовхуватиме від Майї радянських людей. То значить, треба порвати з минулим, виїхати до Росії, стати на якийсь завод хай навіть прибиральницею. І аж тоді, коли руки вкриються мозолями і розвіються спогади про безтурботне життя, вона буде гідною Андрія Лаптєва.

Любе, наївне дівчисько! Воно розуміло все надто примітивно, бо не знало життя взагалі, а життя радянських людей — тим більш. І саме з книжок запозичила вона ідею фіктивно одружитися з Лаптєвим, щоб здобути право в’їзду в Радянський Союз, а потім до часу покинути того, хто найдорожчий у світі.

Нікому — ні матері, ні навіть Андрієві — Майя вирішила не розкривати свій план завчасно. Почнуть відмовляти, радити щось інше, краще та й зіб’ють на гірше. Ні, відтепер вона сама господар своєї долі!

В стародавній Індії існувало вісім форм шлюбу, і один з них, вільний, називався “шлюбом гандгарвів” — “шлюбом небесних музикантів”. В правилах Ашвалаяни говориться, що варто промовити: “будь мені за чоловіка” та “будь мені за дружину” — і цього досить. Хай, крім двох закоханих, нема нікого довкола — в ту ж мить пролунає чарівна музика повітряних божеств — гандгарвів, музика щастя, чутна тільки молодому подружжю, і цим буде назавжди освячений шлюб.

Майя вимовить ці слова через кілька хвилин. Вимовить перед усіма, в присутності батька й матері. Невже ж не відповість на них Андрій?! Він мусить, мусить відповісти! Вона потім розповість йому все, благатиме пробачення!..

В двері постукали. То Енні, вірна Енні, яка гадає, що її господиня й справді виходить заміж. Просять іти?.. Гаразд, зараз.

— Енні, ти з’ясувала сагібові, що він повинен надіти мені на шию вінок з квітів?

— Так, пані. Він запитав: “Навіщо”? Я йому відповіла, що так годиться.

— Гаразд, іди.

Посутеніло. Спалахнули гірлянди ліхтариків. Загомоніли веселі голоси. Ось вже й батько з матір’ю пішли до “пуджа барі” — до будиночка, де святкується за староіндійським звичаєм Каліпуджа, свято богині кохання Калі. Майя востаннє глянула на себе в дзеркало, поправила волосся, взяла в руки весільний вінок квітів і вийшла з кімнати. Вона йшла святковою алеєю — мовчазна й велична, гордо несучи голову. Ось на неї впало світло, і враз почувся схвильований шепіт: