- Держіть! Давайте ключа! В'яжіть мотузком! З коридора почало щось дьоргати, та було вже пізно: хтось із школярів витяг з-під парти якогось патика й засунув за дверну клямку:
- Так оце ви такі до мене? Ну добре ж! Прийдете в театр - ні одного не пущу…
Погомоніла за дверима, пішла ніби.
Діти не одходять од дверей, поприхиляли уші, дослухаються.
Один підняв пучку вгору, повертає шустре личко, нишком, таємниче:
- Вони ще тут…
Справді, одчувається, що у цій тиші є ще хтось задуманий, молодий.
Хвилинка. Чуємо - так: луною пішло по коридору, мов там десь у кінці заговорила тиха-тихенька струна:
Чого вода каламутна,
Чи не хвиля збила?…
Порвалось…
Притаїли дух, заніміли…
Так хочеться, щоб іще бриніла ця дивна струна, аж серце б'ється. Дожидаємо - нема. І відразу чогось од-чулося, що тиша за дверима спорожніла.
Хтось визирнув у вікно:
- Пішли! Он-он пішли поза повіткою…
Подивився: тільки-тільки майнула синенька блузка поза шкільним садом.
Визирнули сумні стіни в класі, свінули такою нудьгою, що не знаю, куди подів би очі. Жаль, досада, злість, а чого, на кого, того до ладу і сам не скажеш. Пориває порозкидати книжки, порозчиняти всі вікна й двері… Ні, діла не буде, день мусить пропащий бути…
Пускаю діти додому.
Дотягнули до іспитів; школа спорожніла. Надійшов час, коли ми, ще по давній нашій умові, мусили щиро взятися до своєї підготовки. Згадали про Тетяну: давно вже вона очей не показувала. Переказували - не прийшла.
Зрештою Андрій довідався:
- Ну, тепер нашої Тетяни й на налигачі сюди не затягнеш.
Розповідає: справа з виставами стала на певний шлях: у панський маєток наїхали із Києва гості, між ними - небіж пані, студент… Збирає парубки й дівчата, лагодить хор, будує на панському подвір'ї театр для народних вистав, Тетяна там днює й ночує.
Додає смутно:
- Шкода дівчини, я все ж таки думав, що з неї щось буде…
Трохи згодом:
- А студента того я знаю…
Поговорили, посумували.
Далі:
- Ну що ж,- шкода не шкода - ми вже тому не зарадимо. Треба до своєї роботи братися.
Стрепенулися, мов живою водою окропило: де та й сила взялася, бадьорість.
Постановили: не збочувати, не давати собі волі, гонити без жалю весняні спокуси, молоді принади, каменем на все літо сісти за книжки.