— Прошу, — сказала Коля не цілком доречно.

Професор так само незґрабно вклонився і, ще більш непевний себе, ніби потрапивши в мішок власного одягу, трохи задом, а трохи боком проліз у двері.

— Я принагідно подарую вам свою монографію про поета Антонича, — запевнив її вже з коридору.

— Подаруй своїй теті, Плейшнер нещасний! — відказала на це Коля і їй зробилося настільки весело, що вона знову потяглася до слоїка з медом. — Ходять тут усякі пришелепки, — додала вона незлостиво.

Після чого з неї вирвалося щось уже цілком неочікуване:

— А третій обруч — це обійми мого далекого милого…

Аж після цього вона почула на ґанку важку саламандрову ходу переповненого весною і крокусами Цумбруннена.