І завмер. Обіч стежки хтось сидів на старому пні. Під моєю ногою нараз тріснула гілка, той «хтось» озирнувся і кивнув мені. Це був офіцер Головного управління міліції.

— Добридень, — привітався я. — Чув, що ви знайшли вбивцю. Начебто арештували Кондраса.

— Арештували? — здивувався офіцер. — Півгодини тому я провів Кондраса майже до самої його хати. Допит тривав довго, бо Кондрас мав показати нам острів та будку на ньому, але про арешт я нічого не знаю.

Я полегшено зітхнув.

— Тоді, — сказав я, — чого ви прогулюєтеся лісом, а не шукаєте справжнього вбивцю? Сподіваєтесь його тут здибати?

— Я дихаю свіжим повітрям, — засміявся офіцер. Нараз він споважнів.

— Чи ви вчора теж ловили браконьєрів?

— Та це ж я захопив їхнього човна, — гордо відказав я.

— А-а, так, — мовив він трохи розчаровано. — п гадав,

ви гналися за тим, що зник у лісі. Я вдарив себе по лобі. — Розумію, все розумію. Вас теж зацікавило, куди зник браконьєр.

— Як гадаєте, чи є хоч крихта правди в тому, що подейкують люди про два підземні поверхи давніх бункерів?

— У такому підземеллі ми знайшли зв'язаного Скалбану.

— Кого? Скалбану? Хто це? Де це було?

— Скалбана — рибалка, живе на тім боці Вісли. Чому його зв'язали, невідомо, він не хотів нам нічого пояснити. А зв'язав його, мабуть, Гертель, власник чорного лімузина.

— Пане! — заволав міліціонер. — Кажіть якось зрозуміліше, бо я нічого не можу збагнути.

І я розказав йому про чорну машину, що вночі кружляла лісом, про гонитву за паном Гертелем, про допомогу спостережливого ласуна Пальки і, нарешті, як ми знайшли підземелля, а в ньому зв'язаного Скалбану.

Офіцер міліції аж за голову схопився:

— Боже ж ти мій, чом ви все це розповідаєте мені тільки тепер? Та ж це дуже важливі деталі.

— А сьогодні я дізнався, — вів я далі, — що та дівчина з автостопом, Тереза, знову прийшла сюди й «позичила» Кондрасового човна.

— Човна? — замислився він.

— Так. Мабуть, вона хотіла дістатися на той бік Вісли. Знаєте, мені спало на думку, чи це не зв'язано якось із Скалбаною… Він живе на тім боці.

Офіцер схопив мене за руку.

— Я мушу негайно їхати до Скалбани. Чи ви не знаєте, де тут можна дістати човна?

— Не знаю. Але я можу перевезти вас через Віслу.

— То ви маєте в своєму розпорядженні якогось човна?

— Ні, я перевезу вас на автомобілі.

— На чому? — здивувався офіцер. — Ви знову відволікаєте мене від діла?

— Прошу здатися на мене. Мій автомобіль любісінько перевезе нас через річку.