- "Небреха!" - вигукнув я, вражений до краю.

- Що? - не зрозумiв вiн мене.

- Тут написано "Небреха", - схвильовано пояснив я. - Але чому...

- У цiй хатi, - урочисто зупинив мене мiжзоряний вовк, - ви знайдете десятки, якщо не бiльше, рiзних "чому". Але iсторiя цiсу люльки i справдi може здатися цiкавою. Ви не повiрите, що через цю непоказну на перший погляд люльку мало не наклали головою двi з половиною сотнi найхоробрiших у галактицi Мисливцiв, кожен з яких був членом Всесвiтнього об'сднання планетних Товариств Мисливцiв та Рибалок. Якби я запiзнився ще на хвилину...

Вiн пiдвiвся i, кульгаючи на лiву ногу, пошкандибав до кiмнати. Секунд iз тридцять вiн рипiв там протезом i шарудiв на полицях, коли нарештi повернувся з пляшкою, припорошеною густим космiчним пилом. У пляшцi була ота кавказька рiдина, яку медичнi свiтила ще на свiтанку космiчних польотiв визнали антиречовиною. Та Небреху нiколи не лякала страхiтлива перспектива анiгiлювати. З кишенi капiтан добув двi склянки. Вiн перехилив стандартну дозу антиречовини, хукнув, набив люльку медовим тютюном i розтанув у вулканiчних хмарах диму.

- Авжеж, ще хвилина - i вiд членiв Всесвiтнього об'сднання Мисливцiв та Рибалок залишилися б самi скафандри з потрощеними кiстками, - почув я з хмари спокiйний, як завше, голос капiтана Небрехи.

- Загалом, це мала бути лише весела прогулянка, товариський пiкнiк на однiй планетi в сузiр'у Дракона, - почав вiн свою розповiдь. - ргерi правлiння вистежили там прекрасну потвору. Уявiть собi гiгантську крокодилячу морду на змiуному тiлi завтовшки з ракету. Додайте до цiсу химери велетенськi крила птеродактиля, причепiть довжелезний хвiст, засiяний гостряками, що надто нагадували старовиннi палi, поставте усю цю надбудову на двiстi п'ятдесят товщенних лап, з яких навсебiч стирчать жахливi пазури, i матимете повний портрет. Принаймнi копiю.

Цей казковий монстр перетравлював навiть камiння i вже встиг зжерти половину власноу планети. Не було нiяких сумнiвiв, що коли потвора житиме i далi, вона поглине усю планету. Про наслiдки такоу зажерливостi не хотiлося й думати. Зрозумiло, зникнення цiлоу планети порушило б закон всесвiтнього тяжiння, що, безперечно, спричинилося б до безпрецедентноу космiчноу катастрофи в сузiр'у Дракона. Усi цивiлiзацiу сузiр'я благали нас прийти негайно на помiч.

Я одержав запрошення на цi видатнi лови за номером 251 i одразу почав готуватися до старту. До мосу староу коробки летiли набоу, запаснi скафандри, медичнi пакети, десятистволки, паки тютюну, балони з рiдким киснем, консерви, ящики "Мисливськоу"... Словом, я не мав вiльноу анi хвилинки, щоб ще раз перевiрити маршрут. А штурман Азимут був тодi у вiдпустцi.

Очевидно, це й призвело до мiзерноу помилки, а найдрiбнiшi помилки, треба вам сказати, набувають у космосi воiстину космiчних масштабiв.

Азимут потiм довiв менi, що пiд час старту я схибив на якусь пiвмiльйонну частку секунди.

Як я лишився живий, менi й досi незрозумiле. Коробка ковтала мiльярди кiлометрiв непередбаченого маршруту з швидкiстю свiтла. А коли поглинасш Всесвiт iз швидкiстю свiтла, перед твоуми очима стоуть одна й та ж незмiнна картина. I стоуть, аж поки почнеш гальмувати. Рiч у тому, що новi свiтловi хвилi не встигають тебе наздогнати, а давнi - од тебе втекти, i ти бачиш лише ту свiтлову картину, з якою нiздря у нiздрю летиш у просторi. Коротко кажучи, бачиш заспокiйливу порожнечу i раптом вганясшся в якесь небесне тiло завбiльшки з наш Юпiтер... Ось що таке мандрувати у Всесвiтi навмання.

Але я, видно, народився у зорянiй сорочцi або просто пiд щасливою зорею. Найменший метеорит не перетяв мою незаплановану трасу. Тiльки коли ходики показали, що вже пора стишуватися, i я натиснув на гальма, то побачив, на яку небезпеку наражався.

За усiма розрахунками я вже мав бути в сузiр'у Дракона, а раптом опинився зовсiм в iншому мiсцi, на маловiдомiй стежцi Чумацького Шляху. Великий i Малий Вози ледве бовванiли у зорянiй курявi.

Я зупинив коробку, аби роздивитися серед зiрок, i раптом помiтив, що поруч мене завис зорелiт точнiсiнько такоу ж конструкцiу, як i мiй. Навiть латки були однаковiсiнькi. Космiчнi мiкролiтражки стояли нiс у нiс, як собаки, коли знайомляться.

Менi фантастично щастило! Отак - нi сiло нi впало - зустрiтися з братом по розуму в глухому закутку Всесвiту! Тепер я вигадаю час хоча принаймнi б на орiснтацiу, бо знати не знав, куди залетiв.

Я миттю вискочив з коробки, а далi...

А далi, якщо ви хоч раз посмiхнетеся, я не розповiдатиму!

З чужого зорельота теж вискочив космонавт, i тiсу ж митi вiн закляк так само, як закляк я: вiн i я бачили перед собою копiю один одного!

Якби я мав брата-близнюка, то й тодi б ми не були такi подiбнi. Я бачив попереду самого себе, вiд вусiв до протеза! Я бачив себе з усiма подробицями! Одне тiльки вiдрiзняло нас: там, де в нього було праве око, у мене було лiве, а де у нього було лiве, у мене праве. У мене протез замiсть лiвоу ноги, а в нього - замiсть правоу...

Коли б не цi дрiбницi, нiхто б не розiбрав, де вiн, а де я.

Я ступив крок уперед з правоу ноги, а вiн ступив з лiвоу. Ми простягли один до одного руки, але потиснути ух нам не вдалося. Менi здалося, нiби я торкнувся дзеркала. Вiн теж здивовано звiв брови. I взагалi ми дiяли напрочуд синхронно.

Ми одночасно роззявили рота i в один голос привiталися:

- Привiт!

- Привiт!

А потiм в унiсон вiдрекомендувалися:

- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.

- Капiтан далекого мiжзоряного плавання Небреха.

З подиву у мене замакiтрилося в головi. Та я не розгубився. За усiма ознаками, передi мною стояв непiдробний капiтан Небреха.

Але ж я теж капiтан Небреха! Цю неймовiрну крутиголовку слiд було негайно розв'язати.

- Звiдки ви прилетiли? - спитав я його.

- Звiдки ви прилетiли? - спитав вiн мене.

- Iз Землi, - вiдповiв я.

- Iз Землi, - вiдповiв вiн.

От вам це важко навiть збагнути, а нам ще важче було порозумiтися! Ми говорили таким собi дуетом. Що я казав, теж саме тiсу ж митi казав вiн, а що казав вiн, тiсу ж митi повторював я. Випередити його я не здолав i на пiвслова. Так само, як i вiн мене. З однаковим успiхом ми могли б втекти вiд власноу тiнi. Якщо хочете хоч трошки уявити, спробуйте у порожнiй кiмнатi гомонiти з дзеркалом. Iнодi менi навiть моторошно ставало.