- Террi, послухай... Я розумiю твiй настрiй, але ж i ти мене зрозумiй. Постарайся, люба... - Террi не обiзвалася, вiн трохи помовчав, поглядаючи на її золотаву голову, потiм продовжував: - Не думай, що я отак живу для власної приємностi, мiщанської втiхи, насолоди. Коли б у мене була така життєва фiлософiя, я був би схожий на слiпого, котрий у темнiй кiмнатi ловить чорного кота, якого там немає. Незабаром ти дiзнаєшся про все чуєш? - про все. В життi кожної людини бувають критичнi моменти. Ось такий настає i для нас... Скоро звiльнимось, вийдемо на волю! А зараз... ну, скажи, що ти не гнiваєшся на мене, скажи...
Террi мовчки дивилась на стелю.
- Ну, тодi давай зiграємо! Ти ж любиш... Моцарта.
Як вiн зрадiв, коли Террi, накинувши халат, пiшла до рояля! Аж усмiхнувся. Взяв свою легеньку скрипочку, притиснув пiдборiддя до деки. Вже першi акорди, що зазвучали вiд доторку її пальцiв,- нiжнi, прозорi, дзвiнкi, озвалися хвилею щастя. Вона почала його улюблену "Фантазiю".
Ще мить, i смичок рушив у свою чарiвливу подорож, i вже їх огорнуло якесь трепетне, прекрасне почуття. Обоє опинилися у фантастичному свiтi, а навколо - барвисте сяйво, що поєднало землю i небо. То щемливе, то солодке вiдчуття стискувало серце - Террi нiколи ще не грала з таким натхненням. Наче передчувала, що це востаннє...
Перед свiтанком, саме в той час, коли темрява ще не поступається свiтлу нового дня, острiв Сирен прокинувся вiд реву моторiв. Дрижали шибки у вiкнах, хиталися, вiбрували люстри, наче вiд землетрусу.
Девiд миттю вискочив на веранду. Роззирнувся ще сонними очима - у передсвiтанковому небi бовванiли грудомахи вертольотiв. Десант!
Метнувся у спальню - Террi схопилась у самiй сорочцi, - загукав:
- Нарештi сталося!
- Нар-рештi, нар-рештi, - обiзвався з клiтки Ара.
- Що сталося? - скрикнула Террi.
- Те, на що я сподiвався. Десант! Ох, i молодчина Вiра! Бачиш - на машинах знак ООН!..
- А до чого тут Вiра?
- Вiр-ра, Вiр-ра, - повторив папуга.
- Вона таки дотримала слова. З неї буде хороший фiзик, а полiтична дiячка вже є... Ох, i ревище!
- Р-ревище... - встрявав у розмову Ара.
Обличчя Террi яснiшало, очi зблискували радiстю. Аж тепер Девiд розповiв їй усе: з самого початку вiн зрозумiв, що погарячився, пiдписавши контракт з расистською клiкою, яка плекає далекосяжнi агресивнi плани. Вiра теж була такої думки i не приховувала цього. Почали разом шукати виходу. I знайшли. Оту "легенду" з нещасним випадком вифантазувала Вiра - недаремно ж ще в школi брала участь у самодiяльностi, батьки вже думали, що з неї буде артистка, та любов до фiзики перемогла. Ну, i вся ота кампанiя в пресi - це те, про що її просив сам Девiд, бо нащо йому озброювати горил? А пiрамiди пристрої для добування гiгантської енергiї - йому потрiбнi для космiчного експерименту.
- Чому ж ти менi зразу...
Ох, ця Террi, наївна, як дитина! Неначе не знає, як за ними стежили...
- Вони нiколи повнiстю не довiряли менi. Був момент, коли я подумав, що провалився. Довелося б зiрвати острiв...
- Зiр-рвати остр-рiв, - повторив Ара.
А вертольоти все спускалися й спускалися з неба - певне, кiлька авiаматок направило сюди об'єднане людство. З машин вискакували озброєнi солдати i швидко займали позицiї. Високо в небi кружляли винищувачi, там уже свiтило сонце, i вони здавалися золотими стрiлами.
Операцiя завершилася менш як за годину. Гарнiзон острова склав зброю чи то з наказу його командування, чи тому, що опiр був би цiлком безнадiйний. Солдати ООН - з-пiд касок виднiлися чорнi, бiлi, жовтi обличчя - зайняли вежу, стали на вартi коло арсеналу i лабораторiї. Увесь персонал Пiвденної Республiки - як вiйськовий, так i цивiльний, негайно почали перевозити на пасажирський теплохiд, що бiлiв на рейдi.
Девiд i Террi стояли на верандi, коли побачили в кiнцi алеї джип iз прапором ООН. Здогадалися: то їде командувач. Террi сяяла, мов iменинниця.адже здiйснилась її мрiя, расистськi авантюристи зазнали краху!
Машина пiд'їхала так близько, що вже видно було обличчя людей, якi сидiли в нiй, - три ряди по троє.
- Вiра! - вигукнула Террi. - Бачиш - там Вiра, це вона, правда?
- Вiр-ра, Вiр-ра, - обiзвався з клiтки стривожений птах.
Девiдовi також здалося, що в машинi сидить Вiра, але вiн не встиг вимовити й слова, як гримнув пострiл, i побiля вуха йому цьвохнула куля. На веранду посипались осколки пластикових плиток.
Террi миттю помiтила, звiдки стрiляли.
- Онде вiн, на пальмi, негiдник! - Ставши поперед Девiда, вона вказувала рукою на високу пальму лiвiше алеї.
- Назад, назад, Террi! - Девiд ухопив її за талiю, але не встиг вiдтягнути. На тiй пальмi знову зблиснуло, гримнув пострiл. Террi здригнулася, одразу обм'якла, стала неймовiрно важкою. - Террi...
Прострочила автоматна черга i, обламуючи зеленi вiяла, на землю гупнув той, що стрiляв у Девiда й Террi. Згодом труп упiзнали. То був Дафф.
Але Девiд не чув нi стрiлянини, нi гамору й крику. Його наче оглушило, нiчого не чув i не бачив, окрiм Террi. Понiс її в кiмнату, поклав на канапу, тремтячими пальцями хапав якесь шмаття, тулив їй до грудей, намагаючись зупинити кров. Очi йому застилала сiра пелена, а в головi наче молотом гупало: "Загинула... загинула Террi..."
VI. ВIСТI З IО
Кожен, хто працював на островi Сирен, очiкував на цю космiчну передачу з особливим почуттям i настроєм. А надто Вiра Малахова. Задовго до початку сеансу зв'язку дiвчина позирала на годинника i вийшла з лабораторiї, не дiждавшись закiнчення робочого дня. Ходила попiд пальмами, зовнi спокiйна, безжурна, а насправдi - як на голках. Дивилась на морську синяву, що широкою смугою обрамляла острiв, а уява малювала давно зниклi образи, витворювала їх зримо, чiтко, хоч Вiра зовсiм i не бажала цього. Там он була красива гора, яка зникла пiд час пробного вибуху, а там Вiра впала, натираючи собi очi перцем...
Три довгих роки промайнуло з того часу, а вона й зараз чує пострiли i зойки, бачить смертельно-блiде обличчя Террi, страшнi, наче божевiльнi, очi Девiда...
Ясна рiч, переживши таку трагедiю, вiн не мiг залишатися тут i почав кампанiю за органiзацiю експедицiї до Юпiтера.
Вiра зiтхає й мимоволi дивиться на вечiрнє небо - нi, ще не зiйшов. Кортiло ж i їй полетiти разом з Девiдом, ой, як же кортiло! Один з кiлькох найвiдомiших фiзикiв планети! Але, мабуть, не лише це вабило Вiру до нього... Який вiн красивий був у хвилину прощання! Красивий i нiжний... Але несхитний у здiйсненнi своїх намiрiв. Боже, як вона хотiла, щоб вiн лишився тут, як тiльки не вмовляла! Справдi, хiба екiпажi двох космiчних кораблiв не доставили б тi пiрамiди в космос без нього? Так нi, вiн конче мусить бути там - а раптом доведеться мiняти параметри експерименту. I не тiльки сам полетiв, але ще взяв i Натанiела. "Попрацюйте, Вiро, кiлька рокiв без нас. Ось вам чорновий начерк проекту, i, поки ми повернемось, ви сконструюєте експериментальну модель. Умови для працi тут iдеальнi, острiв Сирен переходить пiд егiду ООН, бо був незаконно загарбаний Пiвденною Республiкою, так що нiякi воєннi аномалiї вам не заважатимуть..."
Сумовитi тони позначали його слова, помiтно було, що йому й самому хотiлося б лишитися та збудувати ним же задуманий анiгiляцiйний реактор, але проект С-2 все-таки переважив. Вiра дивується: хiба зробити керованою, приручити анiгiляцiю - це менше, анiж бомбувати Юпiтер? Фiзики, запрошенi сюди, на острiв Сирен, мало не остовпiли, такi були враженi, дiзнавшись про тему роботи. Анiгiляцiйний реактор? Неймовiрно! Фантастично! А Девiд вважає це епiзодом у своїх наукових пошуках. "Юпiтер - ось найголовнiша моя тема,сказав у вiдповiдь на її умовляння лишитись. - Принципи побудови анiгiляцiйного реактора менi яснi, сподiваюся, що ваша потужна група здiйснить цей проект. А от Юпiтер... Моя мрiя, моє життя. Справдi велетенське завдання, яке будь-коли випадало на долю людини".
Авжеж, гiгантське. Вiра прекрасно усвiдомлює, що в сьогоденнi криються зерна майбутнього, i треба думати, дбати про це майбутнє.