_Еврика._ Ну й дурна!..

_Лада._ Костю!

_Еврика_ (поглядає на дверi). Припини нарештi цю мелодраму! Не мiсце i не час. Зайде хто-небудь. Бачиш, он Бiлий теж тут. (Тихо). А я не хочу, щоб вони пронюхали про наш зв'язок.

_Лада._ Бiлий п'яний i непритомний. Вiн нiчого не чує. Та й плювати на нього, шмаркача! Це iще не людина - так собi, напiвфабрикат, недоважок...

_Еврика_ (насмiшкувато). А вiн, цей "напiвфабрикат", до вуха закоханий у тебе! От бачиш, не цiнуєш ти справжньої любовi.

_Лада._ Нащо ти мене принижуєш! Уже забув свої обiцянки?..

_Еврика._ Вiдчепись! Я нiчого не пам'ятаю.

_Лада_ (зiтхнувши). Нехай не пам'ятаєш, що обiцяв минулого року, але невже не встиг забути, що говорив цiєї суботи, коли ночував у мене... Ну, добре. Не хочеш женитися - не женись, але хоч стався до мене, як до людини. Адже я жiнка, Костю...

_Еврика._ У нас з тобою виникла психологiчна несумiснiсть.

_Лада._ Чого ж ти ходиш до мене, Костенько?!

_Еврика_ (роздратовано). За iнерцiєю. Можу не ходити... Та йди ти собi!

_Лада._ Значить, забув! Отак, значить?! Так?!

_Еврика._ Забув. Вiд цiєї хвилини, вважай, нiчого не пам'ятаю. I тобi раджу!

Еврика йде до дверей, але раптом Санько-Бiлий пiдхоплюється з розкладушки.

_Санько-Бiлий_ (кричить). Зате я пам'ятаю, Еврико!..

_Еврика._ Заткни пельку!

Входять галасливо _Санько-Чорний,_ _Магнiтофон,_ _Денис,_ _Майя,_ _Таня._ Санько-Бiлий знову лягає.

_Магнiтофон._ Вуха попухли без курива (Порпається у столi). Хоч би недопалка знайти! I немає... Що ж робити?

_Денис._ Без хлiба можна хоч цiлий день, а без курива i години не витримаєш.

_Магнiтофон._ Гастроном ще вiдкрито - можна збiгати. А в крайньому разi - настрiляти у перехожих.

_Еврика_ (зло). Сам казав: нiхто звiдси не вийде. От i сиди.

_Денис._ Недавно ж була цiла пачка "Столичних". Невже викурили?

Усi хлопцi, крiм Санька-Чорного, шукають недопалки по всiй кiмнатi.

_Еврика_ (раптом). Чорний, iди сюди! (Манить пальцем). Iди, йди!.. У тебе випадком не завалялося сигаретки?

_Санько-Чорний._ Чого це в мене?!

_Еврика_ (спокiйно). Сам вiддаси чи будемо витрушувати?

_Санько-Чорний_ (обурено). Чому?! Навiщо витрушувати?!. (Жалiсно). Я випадково... Слово честi... Я не хотiв... Я знайшов...

_Еврика._ Коротше!

Санько-Чорний мовчки задирає холошу штанiв i витягає засунуту за резинку шкарпетки пачку сигарет "Столичнi". Всi накидаються на неї.

_Еврика._ Отже, i цей злочин розкрито.

Чути дзвiнок у передпокої. Пауза.

_Магнiтофон._ А тепер i слiдчий прийшов.

Чути вдруге настiйливий дзвiнок.

Санько-Чорний. Вiдчиняй же, Денисе!

Денис натискає на кнопку на дошцi.

_Лада_ (зiтхнувши). Зараз усе почнеться спочатку.

Входить _Єдиний_ з чемоданом i великим iграшковим ведмедиком у руках.

_Санько-Чорний_ (здивовано). Оце так!.. Диви - Єдиний...

_Єдиний._ Салют, браття!

_Магнiтофон._ Здоров, Єдиний. Є така картина "Не чекали".

_Єдиний._ Я прямо з аеропорту. (До Дениса). Новонародженому довгих лiт, мiцного здоров'я i лудженої горлянки! Прийми мiй скромний дар. (Подає Денису ведмедика). Вiд самої Риги вiз. (Роззирається). А де Оля?

Мовчанка.

_Єдиний_ (до Дениса). Я думав вона тут... А Бiлий уже, я бачу, набрався, кайф ловить?..

Мовчанка.

_Єдиний._ Так що, Олi немає?.. I не було?.. Може, вона захворiла?.. Якого бiса ви мовчите?! Ну, кретини очманiлi. (Пiдходить до телефону, набирає номер). Зайнято. Хотiв з аеропорту подзвонити, монети не знайшов. (Знову набирає номер). Знову зайнято!.. В Олi така балакуча сусiдка, що не переждеш... Швидше доїду. Ну, чао... (Затримується бiля столу, пiднiмає чарку). За тебе, Денисе!.. (До всiх). Запрошую всiх у недiлю на весiлля! Подробицi телеграфом. (Швидко виходить).

Мовчанка

_Таня_ (неголосно). Боже мiй! Крiзь землю провалитися!

В передпокої знову чути дзвiнок. Денис натискає на кнопку. Входить _Геннадiй._

_Геннадiй._ Що це за хлопець вiд вас вискочив - мало з нiг не збив.

_Денис._ Наш Єдиний.

_Геннадiй._ А-а... Я трохи затримався. З'явилися деякi новi обставини (нахиляється, пiднiмає з пiдлоги одну карту). Чого це ви насмiтили?.. (Роздивляється карту). Ага, рання дорога... А де ж казенний дiм?

_Магнiтофон_ (теж нахиляється до розкиданих карт). Тут все є... (Збирає карти). Це поки вас не було, товаришу слiдчий, я пасьянс розкладав. Вiд нудьги.

_Геннадiй._ А я подумав - ворожили. (Глянувши у куток). А що то з вашим Бiлим? Захворiв?

_Лада_ (зло). Перечiкує, доки стихнуть овацiї.

_Санько-Бiлий_ (раптом пiдхоплюється з розкладушки). Я все знаю, товаришу слiдчий! Я все пам'ятаю!.. Я все скажу!.. Менi дали нiж!..

_Геннадий._ Хто?

_Санько-Бiлий._ Еврика!

Нiма сцена.

_Лада_ (до Санька-Бiлого). Брешеш! Брешеш! Брешеш!.. Ти йому заздриш, ти його ненавидиш!

_Геннадiй._ Вiн не бреше. Нiж йому дав Еврика...

_Санько-Бiлий._ I сказав. "Рятуй Ладу..."

_Геннадiй._ Зараз я сам розповiм, що сталося в цiй квартирi у суботу.

_Лада_ (до Еврики). Нiчого не розумiю!

_Геннадiй_ (до всiх). Сiдайте. Коли ви грали у фанти, Вiктор вийшов на кухню - чи не сподобалася хлопцевi ця гра, чи вашi погляди у його бiк. Але залишався у цiй квартирi, певно, з принципу. Через кiлька хвилин до ванної кiмнати заглянули (показує на Еврику) ви i дiвчина Оля. У ваннiй спали (показує на Санька-Чорного), ви, п'яний... Вас витягли з ванни...

_Санько-Чорний._ Неймовiрно!..

_Денис_ (до Геннадiя). Ти що, Гено, пiдслуховував зараз пiд дверима!..

_Геннадiй_ (до Санька-Чорного). Отже, вас витягли з ванни i виштовхнули на сходи. Так?

_Еврика._ Але я його виштовхав, щоб вiн прочумався на свiжому повiтрi...

_Санько-Чорний._ Неймовiрно! Вам, мабуть, усе вiдомо.

_Геннадiй._ Так.

_Лада._ А коли Еврика повернувся, то почув крик у ваннiй кiмнатi. Вiн зiрвав гачок на дверях i вирвав iз рук цього вашого Вiктора бiдолашну Олю!.. Це вам теж вiдомо?!!

У поривi обурення Лада не помiчає, як Таня смикає її за плаття.

_Геннадiй._ Нi, було не так... Поки ваш Чорний дихав свiжим повiтрям, а у вас тут гримiла музика, Еврика, тобто громадянин Костянтин Тригуб, замкнув Олю у ваннiй кiмнатi.

_Денис._ У них фант був такий - поцiлуватися!..

_Геннадiй._ Вiктор, який, на щастя, ще курив на кухнi, раптом почув з ванної кiмнати крик. (До Еврики). Ви нещадно били Олю (до всiх), а в кiмнатi гримiла музика... (До Еврики). Вiктор зiрвав гачок i вирвав бiдолашну дiвчину з ваших рук. Плаття на нiй було подерте, i вона ледве трималася на ногах... Вiктор вивiв її на вулицю, посадовив у таксi, а сам повернувся сюди, в кiмнату...