_Таня_ (не сiдаючи за стiл, раптом). Нiж був з рiзьбленою ручкою!

Гнiтюча пауза.

_Санько-Чорний._ Ну й що?

_Таня._ З рiзь-бле-но-ю!

_Денис._ Ти що, з тину впала?!

_Магнiтофон_ (сам до себе). Нi! Це неможливо...

_Денис_ (розгублено). Мої ножi усi на мiсцi. На ременi.

_Геннадiй_ (тихо). Одного не вистачає.

_Денис_ (пiдхоплюється i бiгає по кiмнатi, шукаючи нiж). Може, вiн у столi...

Усi мовчки стежать за ним.

_Геннадiй._ Не шукай. Його в квартирi немає.

_Магнiтофон_ (до Танi). Звiдки ти взяла, що iз рiзьбленою ручкою?!

_Таня._ Медсестра сказала.

_Денис_ (кричить). Хто брав нiж?!

Усi мовчать.

_Геннадiй._ Сiдай, Денисе... Ти добре знав цього Вiктора?

_Денис_ (сiдає). Вiн повз мiй будинок ходив, в одному автобусi їздили...

_Геннадiй._ Не сварилися?

_Денис._ Що ти?! Нам з ним нiчого було дiлити. (Раптом знову пiдхоплюється). Хлопцi, ви що, й справдi мене пiдозрюєте?!

_Еврика._ Ми всi тодi добре винили, а п'яний мало що пам'ятає. За Фрейдом, кожна людина потенцiйно здатна на все. В нiй дрiмає звiр, який легко прокидається. Ти от, наприклад, нiби лагiдний, а сам розповiдав, що колись вiкна бив...

_Геннадiй._ Я його характер краще знаю. З шостого класу. Такий випадок i справдi був. Кинули йому на голову гниле яблуко, i вiн кiлька днiв ходив по всiх поверхах, поки докопався, з якої квартири, i побив там шибки. Але тiльки в iм'я справедливостi.

_Лада_ (захоплено). Денисе, ти менi вiдкриваєшся з цiкавого боку. Хто б мiг подумати!..

_Денис._ Причому тут якесь яблуко! Я до Вiктора i пальцем не доторкнувся. Зрештою, я був господар у хатi, сам запросив до столу, як же я мiг!

_Геннадiй._ А на танцях?

_Денис._ Я танцював i нiчого не бачив. Коли вже зчепилися, кинувся розбороняти... (Раптом). Так хто ж узяв мiй нiж?!

_Магнiтофон_ (пiдвiвшись). От що, хлопцi. Хто завгодно мiг це зробити, тiльки не Денис.

_Геннадiй._ Зараз ми i встановимо iстину. Ми зупинилися на тому...

_Майя._ Пробачте, Геннадiю. (До Дениса). Денисе, я гадаю... менi, певно, краще пiти? Вам зараз не до святкування. У вас тут свої справи, i я невчасно... Пробачте, я краще iншим разом... (Пiдводиться, щоб пiти).

_Денис._ Нi, нi, Майє, залиштеся. Це ви нам пробачте. Зараз усе швидко з'ясується, усе буде гаразд, я певен. Залишайтеся, прошу вас!

_Геннадiй._ Ви нам не заважаєте... (До всiх). Значить, зупинилися на тому, що Вiктор прийшов. У суботу. Сiв на цей гарний стiлець (показує на стiлець, на якому сидить) i сказав: "Зручний..." Так?

Усi мовчать.

_Геннадiй._ А що вiн далi сказав?

_Магнiтофон._ Вiн замовк. Зайшла Лада, i у нього очi повилазили на неї...

_Еврика._ Ти помиляєшся. Вiн не зводив млосних очей з Ольки.

_Геннадiй._ А, до речi, де ж вона?

_Еврика._ Може, захворiла?

_Геннадiй._ Вiктор вперше потрапив до вашої компанiї?

_Денис._ Так. Якраз зайшов за поличкою для книжок. Я обiцяв зробити йому.

_Геннадiй._ I зробив?

_Денис._ Не встиг... Хотiв її iнкрустувати... Щоб не просто деревина...

_Геннадiй._ Ви всi чим займалися, коли вiн прийшов?

_Магнiтофон._ Хто чим. Я, наприклад, шукав музику пiд ямайський ром.

_Геннадiй._ I знайшли?

_Магнiтофон._ Так. Весiльний марш Мендельсона.

_Геннадiй_ (до Еврики). А ви що робили?

Еврика у вiдповiдь тiльки знизує плечима, бере тюльку i вiдправляє її в рот.

_Денис._ Я розливав ром... Але чого ти допитуєшся, як слiдчий!

Пауза.

_Геннадiй._ А я i є слiдчий.

_Денис._ Не час жартувати, Гено!

_Геннадiй._ Я не жартую.

_Еврика._ Ну що ж. Аби не страховий агент. Я, наприклад, їх найбiльше боюся. Як причепиться, то й сам починаєш вiрити, що ногу зламаєш або й зовсiм дуба врiжеш.

_Денис._ Покинь, Гено... Мої друзi не всякi хохми сприймають.

_Санько-Чорний._ I ви теж можете випасти з нашого комплекту.

_Геннадiй._ Як Вiктор?

Усi мовчать.

_Геннадiй._ Але саме цього я й хочу.

_Еврика._ Товариш слiдчий входить у роль покiйника. (До Саньки-Бiлого). Зараз же постав чарку назад!

_Денис_ (до Геннадiя). Ти ж працював шофером. Стiльки рокiв у Сибiру.

_Геннадiй._ I вчився. Заочно.

_Санько-Чорний_ (до Геннадiя). Я, здається, дурницю сказав. Пробачте менi.

_Денис_ (до Геннадiя, похмуро). Вам папiр i ручку?

_Геннадiй._ Ручка у мене є. Паперу поки що не треба. Поговоримо без протоколу. I можеш називати мене на "ти". Як i ранiше... Тепер пiдемо далi. Вiктор вам заважав чимось?

_Магнiтофон._ Кого ви питаєте?

_Геннадiй._ Того, хто захоче вiдповiсти.

_Лада._ Це нагадує вiкторину.

_Денис._ Ладо, помовчи хоч зараз. (До Геннадiя). Справа в тому, що Вiктор, я вже говорив, вперше потрапив до нашого товариства i не знав, як триматися. Менi це, звичайно, було прикро, i, зрештою, ображало. Я навiть пошкодував, що запросив його до столу.

_Магнiтофон._ Але все це нiчого не значить. Вiн i менi не сподобався.

_Денис._ Звичайно, не тiльки я образився. Якби мої стiльцi вмiли говорити, вони теж образилися б. Вiн i для них був чужий. Вiн не розумiв краси... Говорить, нащо менi iнкрустацiя...

_Геннадiй_ (до Танi). А вам?

_Таня._ Менi страшно, Денисе...

_Денис_ (до Танi). Що з тобою?

Таня мовчить.

_Геннадiй._ Вiн що, - робив зауваження кому-небудь?..

_Еврика._ Хвилиночку, товаришу слiдчий. Дозвольте запитання Танi.

_Геннадiй._ Будь ласка.

_Еврика._ Скажи, Таню, чому тiльки тобi стало вiдомо, що Вiктора ударили ножем? I ти навiть знаєш, яким саме!

_Таня._ (розгублено). Я ж сказала... Я була в лiкарнi...

_Еврика._ А чому саме ти бiгала у лiкарню?

Таня мовчить.

_Еврика._ Не скажеш зараз, скажеш на допитi.

Таня продовжує мовчати.

_Еврика_ (до Геннадiя). Я правильно кажу, товаришу слiдчий?

_Геннадiй._ Залишимо ваше питання поки що вiдкритим... Отже, я запитую. Вiктор чимось заважав вам? Робив зауваження?..

_Магнiтофон._ Робив.

_Геннадiй._ Якi?

_Магнiтофон._ Мовчки. Очима.

_Геннадiй._ Погляд можна було б i пробачити. От i у мене, сказали, очi неприємнi, алюмiнiєвi.

_Санько-Чорний._ Ви - слiдчий. Вам i з такими очима можна ходити. А вiн - що?!

_Геннадiй._ Кожна людина трохи слiдчий. Природна цiкавiсть робить людину дослiдником, можна сказати - слiдчим... Це - людська властивiсть.

_Магнiтофон._ Товаришу слiдчий, ви самi - молода людина, зрозумiйте... Як це вам пояснити?.. У життi iнодi настає такий антракт, коли замовкають баси i валторни, вимикається свiтло, i люди танцюють, прислухаючись лише до ритмiв своєї душi... А цей, вперше допущений у товариство, двiчi вмикав нам свiтло... Ви розумiєте двiчi!