Скеляста гірська пустеля. Три божества - Гефест з молотом і ланцюгом в руках, Влада і Сила - підводять в'язня Прометея до скелі.

ВЛАДА

От і прийшли ми аж на самий край землі,

В безлюдну далеч Скіфії пустельної.

Пора, Гефесте, повеління виконать

Отцеве і до кручі стрімковерхої

5]

Оцього міцно прикувать зухвалого

Нерозривними ковами залізними.

Твій квіт укравши, на усе придатного

Вогню він сяйво смертним дав,- за гріх оцей

Повинен кари від богів зазнати він,

10]

Щоб научився Зевсові коритися

І так прихильно до людей не ставився.

О Владо й Сило, волю вже ви Зевсову

Вчинили,- більше вам робити нічого.

А я прикути бога чи наважуся

15]

Родимого до кручі буревійної?

Та зважитись повинен неминуче я,-

Отцевим страшно повелінням нехтувать…

(До Прометея).

Високодумний сину велемудрої

Феміди! Хоч недоброхіть, кайданами

20]

Тебе припну я до бескету голого,

Де ти людського не почуєш голосу

Й обличчя не побачиш; сонцем палений,

Увесь ти почорнієш і радітимеш,

Що світло дня барвистошатна вкрила ніч…

25]

Та знову сонце ранню росу висушить,

І знов тебе ця вічна мука гризтиме -

Бо ще й не народився визволитель твій.

Ось плід твоєї до людей прихильності.

Ти богом бувши, гніву не боявсь богів

30]

І понад міру смертним ти пошану дав -

Отож ці кручі завжди стерегтимеш ти

Без сну й спочинку, ніг не розгинаючи,

І марні будуть скарги всі і лементи,

Бо невблаганне серце у Кропіона,-

35]

Жорстокі завжди ці нові велителі!

ВЛАДА (до Гефеста)

Для чого час на марні жалі гаєш ти

І бога не сахаєшся, ворожого

Богам, що видав людям твій почесний дар?

ГЕФЕСТ

Покровенство і приязнь - то велика річ!

ВЛАДА

40]

Звичайно. А наказу не послухати

Отцевого - ще більше слід боятися?

ГЕФЕСТ

Жорстокий завжди і завзяття повен ти.

ВЛАДА

А сльози проливати - це не ліки теж,

І не трудися марно, не поможе це.

ГЕФЕСТ

45]

Ох, та яке ж огидне ремесло моє!

ВЛАДА

Чого ти нарікаєш? Щиро кажучи,

Причина мук цих - не в твоїй умілості.

ГЕФЕСТ

Хай нею краще інший володітиме.

ВЛАДА

Все можуть боги, тільки не владарити.

50]

Нікому не підлеглий тільки Зевс один.

ГЕФЕСТ

Я знаю це й не буду сперечатися.

ВЛАДА

Ти ланцюгами швидше прив'яжи його,

Щоб батько твого не побачив гаяння.

ГЕФЕСТ

Поглянь-бо, ось готові ланцюги йому.

ВЛАДА

55]

Вклади злочинця руки в них і, молотом

їх заклепавши, міцно до скали прикуй.

ГЕФЕСТ

Готово,- недаремно потрудився я.

ВЛАДА

Міцніше вдар, притисни, не ослаблюй пут,

Він і з кута тісного вміє вимкнути.

ГЕФЕСТ

60]

Одна рука прибита невідривано.

ВЛАДА

Припни ж тепер і другу, щоб мудрій оцей

Дізнався, що від нього не дурніший Зевс.

ГЕФЕСТ

Чи зможе хто, крім в'язня, докорить мені!

ВЛАДА

Тепер ці груди простроми загостреним

65]

Клином залізним і прибий міцніше їх.

ГЕФЕСТ

Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих!

ВЛАДА

То ти над ворогом ридаєш Зевсовим?

Не довелось би й над тобою плакати.

ГЕФЕСТ

Очам нестерпне бачиш ти видовище.

ВЛАДА

70]

Я бачу, що приймає він заслужене.

Та ланцюгами й ребра обв'яжи йому.

ГЕФЕСТ

Я знаю й сам, що треба,- не наказуй-бо.

ВЛАДА

Наказувати буду, ще й покрикну я.

Схилися вниз і в кільця гомілки закуй.

ГЕФЕСТ

75]

Готово! Це зробити - невелика річ.

ВЛАДА

Прикуй тепер і ноги процвяховані,-

Суддю в цій справі матимеш суворого.

ГЕФЕСТ

Із постаттю твоєю схожа й мова ця.

ВЛАДА

Сам - будь ласкавий, а моєю гнівністю

80]

І вдачею твердою не кори мене.

ГЕФЕСТ

Ходімо звідси,- тож увесь у путах він.

ВЛАДА (до Прометея)

Тепер зухвальствуй і кради богів дари

Для тих недовгоденних! З тяжких мук твоїх

Здолають, може, смертні увільнить тебе?

85]

Даремно Прометея прозорливого

Ім'я ти маєш - сам-бо потребуєш ти

В недолі Прометея-визволителя.

Гефест, Влада й Сила відходять .

ПРОМЕТЕЙ (сам)

Ефіре божественний! О джерела рік!

О бистрокрилі вітри й незліченної

90]

Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,

І всевидющий сонця круг,- вас кличу я,

Погляньте, що - сам бог - я від богів терплю!

Подивіться, ганебне яке

Мордування довгі тисячі літ

95]

Терпітиму я!

Безчесні які мені вигадав пута

Блаженних богів новий володар.

Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх

Я ридаю… Коли ж буде край

Безбережному цьому стражданню?

100]

Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я

Передбачаю завжди, й несподіваних

Нещасть нема для мене,- отже, легко

Повинен долю зносити присуджену:

105]

То - нездоланна сила Неминучості.

Та як мені мовчати й як повідати

Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я

Почесний дар - за це мене й засуджено:

В сухім стеблі сховавши, джерело вогню

110]

Я переніс таємно, й людям сталося

Воно на всі мистецтва їх навчителем.

Оцей-бо злочин я тепер покутую,

В кайданах лютих просто неба висячи.

Чути шелест у повітрі.

А! а! а!

Наближається хор Океанід.

ПРОМЕТЕЙ

115]

Але що то за шелест і подих незримий?

Чи то боги? чи смертні? чи інше то щось?

Хто до бескетів цих на край світу прийшов

Видивлятись на муки безмежні мої?

Погляньте ж па в'язня, бездольного бога,

120]

На отцевого ворога, всім божествам,

Що входжають до Зевса в покої,

Осоружного тим, що не в міру

До смертних прихильності мав.

Ой, шелест я знову чую пташиний,

125]

І ефір навколо дзвенить

Від помахів крил легковійних.

Та страшить мене все, що надходить.

На крилатій колісниці з'являється хор Океанід.