Крістоферу Буну

Рендольф-стрит, 36

Свіндон

Вілтшир

Я побачив, що інших конвертів дуже багато й всі вони адресовані мені.

Далі я помітив, як були написані слова «Крістофер» і «Свіндон». Вони були написані ось так:

Я знаю лише трьох людей, які малюють невеликі кола замість крапок у літері «і». Одна з них — Шивон, другий — містер Локслі, який колись викладав у мене в школі, а третьою була Мати.

Потім я почув, як Батько відчиняє двері з парадного ходу, тож я дістав з-під книжки один конверт, опустив кришку на коробці для сорочок, поклав на неї зверху скриню для інструментів і дуже обережно причинив двері шафи.

— Крістофере? — гукнув Батько.

Я нічого не відповів, оскільки він міг розчути, звідки я до нього озиваюсь. Я встав, обійшов ліжко й зупинився біля виходу з кімнати, тримаючи в руці конверт і намагаючись поводитися якомога тихіше.

Батько стояв перед сходами на першому поверсі, і я подумав, що він неодмінно мене помітить, але він передивлявся ранкову пошту, і його голова була нахилена вниз. Потім він відійшов від сходів і попрямував на кухню, а я дуже тихо зачинив двері до його кімнати й пішов у свою спальню.

Мені хотілося роздивитися конверт, але не хотілося сердити Батька, тож я сховав конверт під матрац. Потім я спустився на перший поверх і привітався з Батьком.

— То чим ти сьогодні займався, юначе? — спитав він.

— Сьогодні ми проходили Життєві Навички з місіс Ґрей. А саме як користуватися Грошима й Громадським Транспортом. На ланч я з’їв томатний суп і 5 яблук. Після обіду я займався математикою, а потім ми пішли до парку з місіс Пітерс і збирали листя для колажів, — відповів я.

— Чудово, чудово. Що бажаєш погамати? — спитав тоді Батько.

«Погамати» — це «поїсти».

Я відповів, що хотів би печену квасолю й броколі.

— Гадаю, це можна легко організувати, — сказав Батько.

Я сів на диван і трохи почитав книжку, яку я тоді читав, під назвою «Хаос» Джеймса Ґлейка.

Потім я пішов на кухню й сів їсти свою печену квасолю й броколі, а Батько їв сосиски, яєчню й смажений хліб і запивав їх чашкою чаю.

— Я збираюся повісити полички у вітальні, якщо ти не заперечуєш. Боюся, доведеться трохи пошуміти, тому якщо ти захочеш подивитися телевізор, то треба буде переміститися нагору, — сказав він.

— Я піду й побуду сам у своїй спальні, — відповів я.

— От і молодець, — похвалив мене він.

— Дякую за вечерю, — промовив я, оскільки це називається «бути чемним».

— Без проблем, малий, — відповів він.

І я піднявся до себе в спальню.

Коли я зайшов у спальню, то зачинив двері й дістав з-під матраца конверт. Я підніс його до світла й спробував роздивитися, що було всередині, але папір конверта був надто щільним. Я замислився, чи слід мені розкривати конверт, оскільки це була річ, яку я взяв у кімнаті Батька. Але потім вирішив, що його адресовано мені, тож і належав він мені, і я мав право його розкрити.

І я розкрив конверт.

Усередині був лист.

І ось що було написано в тому листі:

Чаптер-роуд, 451, кв. С

Вілсден

Лондон NW2 5NG

0208 887 8907

Любий Крістофере,

Вибач що пройшло стільки часу відколи я тобі останнє писала. Я була дуже зайнята. Я знайшла нову роботу й тепер працюю секритарем на заводі що робить усякі штуки зі сталі. Тобі б там дуже сподобалось. Там на заводі повно здоровенних машин що роблять сталь, ріжуть і гнуть її на всякі кути, як їм заманеться. Цього тижня вони роблять дах для кафе в якомусь торговому центрі Бірмінгема. Він буде у формі здоровенної квітки, а ще поверх нього натягнуть тент і він буде схожий на велитенський намет.

А ще ми нарешті переїхали в нову квартиру, ти сам бачиш по адресі. Тут не так гарно як на старій і мені взагалі не дуже подобається у Вілсдені, але звідси Роджеру легше добиратися до роботи і він купив цю квартиру (а стару тільки знімав) і тепер ми можемо купити собі меблю й покрасити стіни в ті кольори які нам подобаються.

Ось чому пройшло стільки часу відколи я тобі останнє писала, бо дуже втомилася поки запакувала й розпакувала всі речі, а потім звикала до нової роботи.

Зараз я теж дуже втомлена й треба іти спати, а я хочу завтра відправити цього листа тому на цьому закінчую і скоро напишу ще.

Ти мені досі не написав, тому я знаю що ти мабуть досі сердишся на мене. Вибач Крістофере. Я тебе все одно дуже люблю. Сподіваюся ти не будеш на мене злитися вічно. І я була би дуже рада якби ти написав мені листа (але не забудь надсилати його на нову адресу!)

Я весь час про тебе думаю.

І дуже сильно тебе люблю,

Твоя Мама

Цьом-цьом-цьом!

Я був зовсім спантеличений, оскільки Мати ніколи не працювала секретарем у фірмі, яка виробляла речі зі сталі. Мати працювала секретарем у великому СТО в центрі міста. І Мати ніколи не жила в Лондоні. Мати завжди жила з нами. І Мати ніколи раніше не писала мені листів.

На листі не було дати, тож я не міг вирахувати, коли Мати його написала, і замислився над тим, чи не написав цього листа хтось інший, хто видавав себе за Матір.

А потім я подивився на конверт і побачив, що на ньому стояв поштовий штамп, а на штампі — дата, і, хоча було важко розібрати шрифт, там було зазначено:

А це означало, що лист відіслали 16 жовтня 1997 року, за 18 місяців після того, як Мати померла.

А потім двері в мою спальню відчинилися, і Батько спитав мене:

— Що ти робиш?

— Читаю лист, — відповів я.

— Я закінчив свердлити. По телеку йде ота передача Девіда Аттенборо про природу, якщо тобі цікаво, — сказав він.

— Гаразд, — відповів я.

І він знову пішов на перший поверх.

Я дивився на лист і дуже напружено думав. Це була загадка, і я не міг її розв’язати. Можливо, лист потрапив не в той конверт і був написаний іще до того, як Мати померла. Але чому вона писала з Лондона? Вона ніколи не їхала з дому більше ніж на тиждень, наприклад коли гостювала у своєї кузини Рут, хворої на рак, але вона жила в Манчестері.

А потім я подумав, що, може, це був лист не від Матері. Може, це був лист до іншої людини на ім’я Крістофер, від матері того Крістофера.

Я відчув хвилювання й радість. Коли я починав писати свою книжку, то мені треба було розв’язати лише одну загадку. А тепер їх було дві.

Я вирішив того вечора більше про це не думати, оскільки в мене не було достатньо інформації і я легко міг Дійти Хибних Висновків, як містер Атенлі Джоунс зі Скотленд-Ярда, а це було небезпечно, тому що завжди треба збирати всі доступні докази до того, як починати робити висновки. Так у вас буде менше шансів припуститися помилки.

Треба було дочекатися, поки Батька не буде вдома. Тоді я піду до шафи в його спальні, подивлюся на інші листи й побачу, звідки вони та що в них написано.

Я склав лист і сховав його під матрац, аби Батько не знайшов його й не розсердився. Потім я пішов униз дивитися телевізор.

У світі існує багато загадок. Але це не означає, що їх не можна розв’язати. Просто вчені ще не знайшли відповіді.

Наприклад, деякі люди вірять у привидів людей, які повернулися зі світу мертвих. Дядько Террі казав, що йому зустрівся привид у магазині взуття, що в торговому центрі Нортгемптона, оскільки коли він спускався в підвал, то побачив силует у сірих одежах, що пройшов повз нижні сходинки. А коли він спустився, то підвал був порожній і дверей там не було.

Коли він розказав про це пані, яка сиділа нагорі на касі, то йому сказали, що це був Тук, привид монаха-францисканця, який колись жив у монастирі, що стояв на цьому місці сотні років тому, і саме тому торговий центр називався «Торговий центр Сірого Монаха», і вони вже до нього звикли й зовсім не боялися.