Приїхав. Куди-ж його? Ну, звичайно, передусім до сельбуду!

Стрів дядька Максима в сельбуді Ігнатій Васильович. Стрів дуже привітно, навіть сісти попросив і цигарку запропонував. (На жаль дядько Максим тютюном не «занімався»).

Вислухав дядька Максима Ігнатій Васильович уважно, встромив у ручку нове блискуче перо і... заскрипіло воно!..

Ну й писав же Ігнатій Васильович!

Оце правою рукою тільки — чирк, чирк та чирк. А лівою рукою дебеленьку книжечку гортає та так швидко, швидко. А до того ще й під ніс щось мимрить.

Ігнатій Васильович на укркурси не ходив і ставився до них з призирством. Він звичайно казав:

— Надо себя уважать! У меня у самого мать козачка, а отец хоча і не козак, но кобзаря вашого чітивал і даже хваліл... Шевченковській язик мне в савершенстві знаком. Ну, а єжалі для глазной пилі нужно галіцизму пустіть, то на єтот прідмет со времьон гетьмана словарь Дубровського храню... Курси? Нє-е-е! Не подвідьотє. Надо себя уважать!..

Сьогодні Ігнатій Васильович прокинувся в доброму гуморі й рішив день трудовий почати відразу з «глазної пилі»...

Він навіть посміхається у свої руді вуса від задоволення, що воно так добре йде:

— Сучасним облічаю необхідним звернутися з питанням до Хвін хвілії. Позаяк я займаюся...

Скрипіло, скрипіло перо та й стало...

— Ну, а как же, «кустарное производство» по «нашому» буде? Га, товаришу Дубровський?

— К, к, к... ка, ке, ки, ко, ку... кусковой, кусок, кустарний. Во! — Чагар, чагарник; чагарняк.

— Так! Бері любоє! Что і говоріть, обільний язик... Ну, єжелі «куст» будєт «чагар», значит «кустарний» будєт... «Чагаровий!» — випалив Ігнатій Васильович і аж підскочив, не на жарт перелякавши дядька Максима.

Так і катанув:

«Займаюся чагаровим робливом ліжок»... Далі все пішло прекрасно. Закінчення було навіть урочисте: «Вищевикладене та підпис свідкуються притулком печатки сільбуду»...

— Каті, дорогой до Хвін-хвілії!.. Ха-ха! Не лякайся — це по-«нашому», а по руському — це фінотдел.

Пішов дядько до Хвінхвілії.

Даремно напудрена панночка намагалася за допомогою Дубровського знайти зміст у цій «писульці». Але на щастя їй раптом спала на думку геніяльна ідея: треба з кінця починати довгі листи.

І натрапила: «свідкуються притулком»... Дубровський?

— Пріг, при, прис, прит, притулок! — Убежище, приют!

— А-а-а! — протягла ліниво, — це-ж ти, дядю, не туди попав. Вон, іді напротив — там дефектівній дом, там раскажут...

Пішов дядько «напротив»...

Стрів його завдомом, проглянув, але не второпав і на краєчку надрапав:

— Окроно. Надсилаю цю писульку на... — Дубровськнй — 3, за, заключение? — результат, сильогізм, ув’язнення!

— ... на ваше ув’язнення...

— Каті в Окроно!

— Ну, це вже «воно»! — зрадів Максим.

А у «воно» прочитали й за тим таки Дубровським рішили:

— Ув’язнення — заключеніе в тюрьму!

— Це, товаришу, ви до нарсуду зверніться, — порадили, — там у цих справах.

І пішов Максим, чухаючи потилицю та з жахом поглядаючи на сонце, що вже здорово до заходу нахилилося.

А коли стрів його на дорозі якийсь знайомий крамар та прочитав йому всі резолюції, то так тікав дядько Максим до своєї Дримайлівки, що й бублика онукові забувся купити...

— Ну його з їхніми хвінами, з їхніми хвилями — ще й справді до суду попадеш...

Бульба.

ПРИМАРИ УКРАЇНІЗАЦІЇ

Мал. І. Падалки, «Черв. Перець»

Отже про українізацію. Українізація — це, як у Васильченковій «Мужицькій аритметиці» — лямпи. Вона — річ тендітна: торохнеш возом — наробиш шкла. Отож треба, щоб українізаторський віз їхав помалу, обережно, легше на зворотах. А українізуватися треба. Це, хоч круть-верть, хоч верть-круть, а не викрутишся. Я вже не говоритиму за наші установи та їхніх нещасних службовців: з українською мовою у наших службовців виходить, як ото в приказці — казала бабуся до самої смерти, та все казна-що. Хай уже вони дадуть відповідь за свої гріхи на страшному суді.

Я — за иншу українізацію, глибшу й ґрунтовнішу. За українізацію наших клубів.

Як їх українізувати?

А ось вам кільки практичних порад.

Насамперед зовнішній вигляд. То не українізований клуб, коли там не висить на стінах та по кутках принаймні з 30 вишиваних рушників та плахт. Тепер написи й плакати. Тут поморочиш голову, поки добереш. А все-ж таки добрати можна. Ось, наприклад — замість «курить запрещается» ви пишете: Заборонено курити... а далі додайте — Цигарки. Не шкодить під низом написати: — курити люльки — дозволено. Це одразу-ж надасть нашому клубові українізованого вигляду. Ви уявіть собі — всі курять люльки, куди не глянеш — скрізь люлька, просто тобі — Січ, а не клуб. Незручно, правда, щоб і в юнсекції смоктали підлітки люльку, а проте тут можна, замість люльки, дати кізяка. Кізяк — українського походження й за русифікацію його боятися нема чого.

Плакати. Тут треба давитись в обидва — якій профспілці належить клуб, а тоді вже вибирати відповідні гасла та заклики. Ось, наприклад, клуб «Медсантруд». Сюди треба на плакат дещо з медицини. Це легко зробити. Ось вам українізований (і головне, що з «народньої мови» — ніякий українознавець не причепиться) плакат для «Медсантруд».

Чарка все на світі робить,

З нею добре жити —

Від усякої хвороби

Може відлічити.

В цьому плакаті, як бачимо, поєднано в одне ціле і виробничий момент, і розумна розвага для членів клубу, і українізація. Та й Укрдержспирт буде радіти з того: все-ж таки — підтримка, пропаганда, живий і міцний звязок.

Ось вам плакат для клубу «Народнього звязку»:

Через річеньку, через биструю

Подай рученьку, подай другую.

Для залізничого:

Подай, подай перевозу,

Та подай перевозу —

Я перевезуся.

Таких плакатів можна багато підібрати для кожного клубу.

Коли ваш клуб неустаткований, тісний, холодний, а поруч з вами стоїть зразковий, освітлений, гарний, ви пишіть допис до стінгазети, починаючи його приблизно так: — У сусіда хата біла, у сусіда жінка мила; а у мене сиротини... то-що.

Добре, коли в клубі буде буфет, тільки-ж його теж треба українізувати. Всякі лімонади, зельтерські, плюшки та бутерброди одкиньте, то — джерела чужої культури. А нам — української. Насамперед, на видному місці поставте батарею зеленуватих пляшечок. Тільки виправте написи на ярличках. Там хоч і по українському написано, а проте помилка — «очищене хлібне вино», — яке там «вино» — скаже вам кожний український дядько: — сама що ні є горілка. Так отож виправте, а потім поставте на стіл вареники, ковбаси, сало, борщ. Ковбасу та борщ українізуйте теж, а то в нас, бува, на вивісках та меню ще й досі подекуди пишуть «малоросійський борщ». Брешуть — наш, український. Репертуар п’єс для вистави вам відомий уже давно, ви його й самі виставляєте: «Кум мірошник», «Наталка Полтавка», «Москаль чарівник» то-що.