Вулиці примружили єхидні очі

І вийшов вчорашній жужу

З приватною ініціативою в кишені.

М. Хвильовий

Третій рядок дає враження випадкового прозаїзму, відповідно прозаїчній постаті «вчорашнього жужу» з його комерційними планами, отже, в цьому разі прозаїзм виправдовується самою темою і без сумніву ужитий автором умисне.

Легкість оцих безритмових прозаїзмів може спокусити на уживання їх і там, де вони, власне, не є до речі — так було б смішно уживати прозаїзма в хвилю ліричного піднесення — ми би ризикували викликати в слухача почуття цілком протилежне тому, яке мали на меті, і навпаки в прозаїків хвилі ліричного піднесення часто одмічаються ритмічністю: досить пригадати Гоголя і відповідні місця «Страшної Помсти» (Чудовий Дніпро та ин.) і ще більше нас здивувало б, якби хтось, малюючи якісь ритмічні процеси — як то водограй, або музику, або морські хвилі став би уживати прозаїзмів — це значило б зовсім не розуміти ритму як художній засіб.

І рівна переливчаста мелодія

смичка, що зомліваючи ще тягне

голосом передостаннім благання:

турбото дня розтань...

Як поділити ці слова на рядки? Їхній цілком прозаїчний лад не дає ніяких указівок на те, як повинен початись або кінчатись рядок, можна тільки здогадуватись, що слово «передостаннім» повинно замикать собою рядок або дати риму до «благання» і асонанс до «розтань». Пробуємо ділити, керуючись тим принципом, щоб павзи поміж рядками замінювали нестачу складів по змозі.

І рівна

Переливчаста

Мелодія смичка

Що зомліваючи ще тягне

Передостаннім

Голосом

благання.

Ціною перестановки слів «Передостаннім» і «голосом» можна осягнути хоч деякої ритмічности, але подивіться, як слова розставлено автором.

І рівна переливчаста мелодія смичка,

що зомліваючи ще тягне голосом

передостаннім

Благання etc.

і ви переконаєтесь, що вони нічим не відрізняються від простисінької прози за винятком останньої рими. Отже, автор (В. Поліщук) зловживав прозаїзмами — мало в якому віршеві його їх нема, і часто подибуємо їх там, де якраз тема вимагає якоїсь навіть одноманітної ритмічности. Цей самий автор іноді чудово використовує прозаїзм, але загалом прозаїзм став у нього «манерою», якої він позбутися не в силах:

І час новий прийшов

Хоч зваленим струхлілим стовбуром

нас трохи притиснуло

Проте революційний рух рециною

проніс

Думки загнившого намулу!

В. Поліщук

Другий прозаїчний рядок дає враження задержки ритму, а третя ритмічна навпаки раптово змальовує революційну повідь, що змиває цю задержку. По цьому досить про розмір, додамо ще, що вільний розмір вимагає від поета ще більшої уважности й технічної умілости і до того попереднього вивчення простих розмірів та їхньої малюючої і темпової сили, бо інакше загрожує авторові небезпека залишитись в прозі.

Аби покінчити з зовнішніми, чисто технічними засобами віршування розглянемо ще питання милозвучности вірша і алітерації.

Милозвучність залежить найбільше від музикальної здібности автора, отже, спробуємо вказати головні гріхи проти милозвучности, полишаючи обов'язок ознайомитись докладно з досягненнями в цій галузі, для кожного читача зокрема. Українська мова не терпить збігу голосівок, отже, чуже слово «буржуазія» вона переробляє народними вустами в «буржувазію» або «буржуйазія» Значить, без особої потреби не уживатимем таких скупчень слів, де одно кінчається голосозвуком, а друге голосозвуком починається.

Так само без нагальної потреби стережімося того, аби стикалися кілька шелестозвуків, бо це спиняє вірша, отже, вчиняє в ритмові павзу — ясно по тому, що було сказано вище, — і така павза може бути потрібною, отже, власне річ у тому, щоб користатися таким скупченням шелестівок і притягати його на поміч, а не йти за випадковими комбінаціями — словом опанувати матеріялом, а не коритися йому.

Хоч звалениМ СТРухлілиМ СТовбуром

нас трохи притиснуло.

Підкреслені місця дають чотири й три шелестозвуки і таким чином чималу задержку, але вона (див. вище) якраз є бажаною: потрібною в цьому разі — тій же меті служить і розмір.

ПРоте РЕволюційний Рух РЕциною пРоніс.

Вірш ніде не спиняється, що якраз і є в ладу з тим образом який він дає.

В звязку з цим — подивіться — в кожнім слові цього вірша є звук «р», який теж яскраво звуками підкреслює образ бігунки; такий образ поета (наперекір міщанському жаху й інститутській соромливости). Такий прийом зветься алітерацією.

Алітерація є могутнім засобом для звукових ефектів. Відчуваючи характер окремих звуків, знаючи лагідність «л», бурхливість «р», сичання «с», дзюрчання «дз», бубон «б», закляклість «к», мелодійність «м», знаючи безмежну здатність звуків і їх комбінацій одбивати звуки життя, поет в силі утворити справжній звукопис. Питання звукопису вимагають багатьох теоретичних праць — є ціла низка російських поетів, що вони майже виключно дають звукопис у своїх творах, такі Хлєбников, Пєтніков, Асеєв, Чічерін і вивчення їх (яким ні в якім разі не можна гребувати) дає до рук могутню зброю, якої ці самі поети не зуміли вжити, бавлячись «мистецтвом для мистецтва».

З українських поетів найбільшим майстром звукопису є П. Тичина особливо в «Соняшних кларнетах», але й кожен, хто претендує на панування душами силою вірша, має з'ясувати собі значення окремих звуків і їх співжиття.

Швидкуйте ж розперезані товариші

БАБАхкайте БИЙте в БАБУхатий БУБон

РУБАЙте, РУБАЙте прокльонів гуджі

Ну-БО!

М. Хвильовий

Де останнє слово останнього рядка звучить як луна ударів в бубон, як стихаюча хвиля бурхливої стихії.

Дам деякі найзагальніші вказівки за нерозробленістю теми. «А» — звук радости й сили, найповнішій звук, «У» — навпаки найглухіший, «О» — типовий звук української мелодії з її величним сумом, «І» — квиління, «Е» — найбільш нейтральний голосозвук. (Ці приблизні вказівки не претендують ні в якім разі на непохибність і абсолютність — в якому контексті вони придбавають ріжних значінь — хочу вказати тільки на увагу, що її треба звертати на наголошений, головний звук слова і рядка). Наведу кілька прикладів:

Холодно...

Мерзнуть ноги

З СТРіхи Сипеться Сніг.

В. Сосюра

«З», «с», «х» малюють, як сипеться сніг.

Віють вітри, віють буйні

в, і, й (в звукові ю – йу) дають враження вітру, наголошені голосозвуки «і» та «у» надають рядкові характер сумного квиління.

Ой що бо то тай за ВОРон,

Що по МОРю КРАкає?

«р» малює кракання круку («крук» — слово споріднене зі звуком вороння).

Такий народний вираз, як «шовкова трава», крім того, що ховає в собі певний образ, є одночасно звукописом шелесту трави (ш, в).

Обмежуюсь цими натяками. Звертаю при цій нагоді увагу читача на відомий йому, може, ще один засіб збільшення враження — це повторення слів, закінчень, звуків.

Вітер.

Птах, ріКА, зелена виКА

Ритми соняшнИКА

День біЖИТЬ дзвеНИТЬ сміється

ПерегулюЄТЬСЯ

Над жиТАМИ йде з МЕДАМИ