— Будь ти проклятий, Джареде Ґарланде, сучий ти сину! — імпровізував він.

Рорі відбіг з дороги, знімаючи чоловіка з пістолетом, і знову розвернув камеру на Ґарланда, який, здавалося, був наляканий і підвівся. Приголомшливий звук пострілу відбився від полірованих поверхонь, а коли з центру грудей Ґарланда бризнула кров, Андреа закричала. Коли Ґарланд відкинувся на спинку дивана, Бакстер збила Сема з ніг, однак потім з рани з’явилося сліпуче біле світло, розкидаючи іскри на чорній підлозі. Почувся свист, схожий на звук запаленого феєрверка, і Ґарланд почав кричати, сіпатися і дряпати пасок навколо грудей.

Впустивши камеру, Рорі підбіг до нього, щоб допомогти. Він почув дзенькіт скла і відчув сильний жар, що йшов від паска, який обперізував тіло Ґарланда. Рорі відчайдушно потягнув ремінь, однак більшість гуми вже прикипіла до шкіри. Знову пролунав звук розбитого скла, і Рорі впав на підлогу, коли якоюсь речовиною йому обпекло шкіру на руках.

Шокована, Бакстер підбігла до Ґарланда.

— Не треба! — в агонії закричав Рорі. — Це кислота!

— Викличте швидку! — наказала Бакстер працівникам у реєстратурі, які вже панікували.

Раптом, завершивши повне коло, білий спалах згас. Залишився лише звук важкого дихання Ґарланда. Бакстер підбігла до дивана й узяла його за руку.

— Усе буде добре, — пообіцяла вона йому. — Андреа… Андреа!

Андреа, паралізована від шоку, лише витріщалася на Ґарланда. Повільно вона перевела погляд на Бакстер.

— У реєстратурі має бути аптечка з пов’язками для опіків. Принеси, — наказала їй Бакстер, не впевнена, чи опіки у Ґарланда від кислоти, чи від жару, чи все разом.

Коли Андреа повернулася з аптечкою першої допомоги, до них уже наближалося кілька сирен. Було помітно, що кожний подих завдавав Ґарланду страждань. Він поклав голову на спинку дивана і спостерігав, як, прямуючи до світла в кінці тунелю, по стінах повзли медузи.

Коли Андреа передавала Бакстер аптечку, їхні погляди зустрілися.

— Що ти накоїла? — нажахано запитала Бакстер. — Усе буде добре, — заспокійливо повторила вона, хоча й знала, що це не так.

Шматок зітлілої сорочки злетів додолу, і поміж двох ребер вона побачила частину обгорілої легені, яка намагалася наповнитися повітрям. Бакстер навіть думати не хотіла про те, які пошкодження приховані від її зору.

— Ти одужаєш.

Вестибюль заповнили озброєні поліціянти й оточили Сема, який хоча б здогадався ще до їхнього приїзду викинути пістолет. Щойно вони переконалися, що це безпечно, за ними всередину зайшли парамедики й обережно переклали Ґарланда на ноші. Бакстер бачила, що перед тим, як кинутися до ліфтів, вони обмінялися скорботними поглядами. Ще одна команда перев’язувала опіки на скалічених руках Рорі.

Там, де сидів Ґарланд, розкидані друзки скла переливалися світлом. Найбільший шматок був схожий на товстий, надламаний згори стержень. Бакстер помітила на дивані кілька плям, де шкіру пропалило наскрізь. Вона підвелася і пішла за парамедиками до ліфтів. Вона залишатиметься біля Ґарланда так довго, як тільки він ще буде з ними.

Едмундс розгублено роззирався довкола. Він так занурився в роботу, що не помітив, як решта його колег покинули столи й зібралися навколо великого телевізора. У відділку запала напружена тиша, котру порушував лише безупинний дзвін телефону та приглушений голос Сіммонса, який долинав із його кабінету, коли, без сумніву, він розмовляв із комісаром.

Едмундс підвівся. Коли він підійшов до натовпу ззаду, то помітив на екрані Андреа. Попри незмінний вигляд під час телепрограм, Андреа точно була не там, де її звикли бачити Едмундс і решта країни. Тремтлива камера мобільного телефону зафільмувала, як вона, замість того, щоб сидіти за столом, бігла поруч із парамедиками. Він помітив на задньому фоні Бакстер, котра схилилася над кимось на ношах. Це міг бути лише Джаред Ґарланд.

Зрештою, вони знову перемкнулися на студію. Колеги Едмундса почали повертатися на місця, і поступово знову зав’язалася розмова. Усі знали, що захистом Ґарланда керувала Бакстер, і багато хто критикував її рішення дозволити чоловікові, котрий так публічно принижував їхню роботу, з’явитися у прямому ефірі на телебаченні.

Тепер виникло кілька нових запитань: «Чому Бакстер виставила Ґарланда напоказ? Чи був той чоловік на записі “Лялькарем”? Що з ним насправді трапилося?» У суперечливих репортажах ішлося про те, що його або підстрелили, або підпалили.

Тим часом Едмундса насамперед цікавило лише одне: «Чому вбивця почав діяти на день раніше?»

Враховуючи важкість і невідоме походження ушкоджень Ґарланда, його терміново доставили прямісінько до відділення невідкладної допомоги лікарні Челсі та Вестмінстера, де на нього вже чекав лікар з опікового відділення. Упродовж усієї поїздки Бакстер тримала його за руку й відпустила лише, коли владна медсестра наказала їй вийти з кімнати.

Андреа та Рорі прибули кількома хвилинами пізніше на іншій швидкій. Із того, що Бакстер змогла розгледіти під клейкими опіковими пов’язками, його ліва рука виглядала так само невтішно, як і в готелі, однак тепер великого шматка плоті не діставало й на лівій долоні, а рани більше нагадували укуси, аніж опіки. Переговоривши з медсестрою, парамедики повернулися і забрали Рорі до лікаря.

Бакстер і Андреа мовчки сиділи зовні кав’ярні «Старбакс» неподалік від лікарні. Ґарланда терміново повезли до операційної ще дві години тому, але вони ще й досі нічого не знали про Рорі. Більшість часу Бакстер витратила, намагаючись з’ясувати, куди забрали Сема, щоб підтвердити жахливу історію, яка, безперечно, не минулася просто так.

— Я просто не розумію, що трапилося, — пробурмотіла Андреа, крутячи в руках зламаний помішувач для кави.

Бакстер ігнорувала її. Вона вже остаточно усвідомила, що, попросивши Андреа про допомогу, припустилася однієї з найбільших помилок у своєму житті, і щиро намагалася зрозуміти, як же так сильно могла помилитися в ній.

— Тобі геть нічого не можна довірити, — сказала їй Бакстер. — Ніколи не замислювалася, що все, до чого ти торкаєшся, перетворюється на лайно?

Бакстер спокушала думка знову розпалити сварку, однак вона вирішила, що нічого доброго з цього не вийде, до того ж Андреа вже й так почувалася винною та пригніченою, як і вона сама.

— Я думала, що допомагаю, — сказала Андреа, звертаючись сама до себе. — Саме так, як ти й сказала: «Якби нам тільки вдалося врятувати хоч одного з них, для Натана все здавалося б не таким безнадійним».

Бакстер вагалася, вирішуючи, чи варто розповідати Андреа про те, як він зачинив її в конференц-залі минулого ранку, а потім облишила й вирішила тримати язика за зубами.

— Здається, ми втрачаємо його, — сказала Андреа.

— Ґарланда?

— Вульфа.

Бакстер похитала головою.

— Ми — ні.

— Вам обом слід… Якщо ти хочеш… Ти здаєшся… Він має бути щасливим.

Якимось чином Бакстер зрозуміла, що Андреа мала на увазі, але проігнорувала невисловлену пропозицію.

— Ми — ні, — рішуче повторила вона.

«Пробач. З мене вечеря. Люблю тебе. Цьом»

Едмундс сидів на своїй половині столу Бакстер, намагаючись непомітно для Сіммонса написати повідомлення Тіа. Вона вже проігнорувала три його попередні вибачення.

— Едмундсе! — рявкнув Сіммонс якраз позаду нього. — Якщо ти маєш час на повідомлення, то знайдеш його й на те, щоб поїхати до судмедекспертів та з’ясувати, що в біса трапилося з тим чоловіком.

— Я?

— Так, ти, — випалив Сіммонс, із ненавистю глянувши на телефон, який тієї миті почав дзвонити в його кабінеті. — Вульф і Фінлі на іншому кінці країни, а Бакстер усе ще в лікарні. Тож у мене залишився ти, і тільки ти.