— Що?

— Я питаю, чи хочеш ти кави?

— О, я ж не п’ю кави. І ти знаєш про це краще від інших. Я п’ю лише вино та кумедні на вигляд коктейлі.

— Це означає ні?

— Це так ти про мене думаєш, хіба ж не так? Бідолашна п’яничка, яка навіть не може подбати про себе.

Рішучість Вульфа ослабла.

— Я так не думаю, — сказав він. — Просто повертаючись до кави…

— Мені не потрібно, щоб ти непокоївся так, знаєш? А тепер можеш прибрати цей щасливий благородний та зверхній вигляд. Зроби мені послугу: наступного разу не переймайся.

Чим більше вона говорила, тим більше збивалося її дихання.

— Хотів би я не перейматися цього разу! — закричав він. — Мені слід було кинути тебе повзати на підлозі в тому туалеті, замість того щоб псувати собі вечерю.

— О так, твоя вечеря з Ешлі Локлен. Як мило. У мене гарне передчуття стосовно цих стосунків. Гадаю все вигорить, хоча б на той час, поки когось із вас жорстоко не вб’ють упродовж наступних чотирьох днів!

— Я йду на роботу, — сказав Вульф, прямуючи до дверей. — До речі, будь ласка.

— Я не знаю, чому ти робиш це сам, — закричала до нього Бакстер. — Це ніби називати одну корову стадом.

Вхідні двері грюкнули, й від цього картина нью-йоркського пейзажу зісковзнула зі стіни. Бакстер переповнював адреналін, тому вона збільшила швидкість на тренажері, знову одягла навушники і зробила гучніше.

Вульф прийшов до офіса в жахливому настрої й відразу кинувся до столу Фінлі, де сидів його друг, згораючи від нетерпіння почути подробиці про побачення з Ешлі.

— Навіщо в біса ти це зробив? — випалив Вульф.

— Повтори?

— Сказав Бакстер про мою вечерю з Локлен.

— Я не хотів говорити, але вона знала, що я щось приховую.

— Тоді варто було щось вигадати!

— Мені слід зробити це зараз?

Вульф спостерігав за тим, як Фінлі, вічне джерело веселощів і позитиву у відділку, перетворюється на забіякуватого друзяку із Ґлазґо, яким був колись. Вульф витягнув руки з кишень на той випадок, якщо швидко доведеться реагувати, адже про лівий хук Фінлі ходили легенди.

— Це те, що зробив би друг, — сказав Вульф.

— Я друг і Емілі теж.

— Ще одна причина. Тепер ти зробив їй боляче.

— О, це я зробив їй боляче? Я? — Фінлі говорив дуже тихо, а це завжди було поганим знаком. — Я роками спостерігав за тим, як ти водиш за носа те дівчисько. Що б там між вами не було, це вже коштувало тобі шлюбу, а віз і нині там. А це означає, що або ти насправді хочеш її, але надто слабкий, щоб кинутися з головою у прірву, або ні, і тоді ти надто слабкий, щоб відштовхнути її. У будь-якому разі тобі залишилося лише чотири дні.

Вульфу забракло слів. Фінлі завжди і в усьому підтримував його.

— Тобі вести, я вмиваю руки, — сказав Фінлі, підводячись.

— Я поїду з тобою.

— Ні, не поїдеш.

— У нас о десятій нарада, — сказав Вульф.

— Прикриєш мене, — з гіркотою всміхнувся Фінлі.

Коли виходив, він різко поплескав Вульфа по спині.

О 9.05 Вульф проігнорував ще один дзвінок від доктора Престон-Гол і будь-якої миті очікував, що йому подзвонить заступник комісара. Фінлі зопалу пішов геть, і тепер він чув, як в іншому кінці офіса Бакстер кричить на когось.

Едмундс на все це не звертав уваги. Упродовж останніх десяти хвилин він готував папери, які хотів обговорити з Вульфом, і з нетерпінням чекав на його реакцію. Він зібрав усі документи і, коли йшов до Вульфа, подумки повторював вступні слова.

— Крістіан Пул Молодший. 2009, — виголосив Едмундс.

Йому здалося, що він побачив короткий погляд упізнання, однак Вульф лише важко зітхнув і нетерпляче глянув на нього.

— Це мало б щось означати для мене?

Відсутність реакції Вульфа розчаровувала, але Едмундс захоплено продовжив.

— Сподіваюся, що так, — сказав він. — Спадкоємець імперії електроніки зник із готельного номера, а тіло так і не знайшли. Пригадуєш щось із цього?

— Послухай, не хочу видатися грубим, але хіба немає нікого іншого, з ким би ти міг це обговорити? Я не надто гарна компанія.

Байдужість Вульфа похитнула упевненість Едмундса. Він зрозумів, що не надто гарно пояснив.

— Вибач, дозволь мені почати з початку. Я переглядав архівні справи…

— Мені здалося, я говорив тобі цього не робити.

— Говорив, та запевняю, що робив це в особистий час. Так чи інакше, я дещо знай…

— Ні. Жодних «так чи інакше». Якщо твій наставник дає тобі вказівку не робити чогось, то ти цього не робиш! — вигукнув Вульф, привертаючи увагу всього офіса до відчитування Едмундса.

Вульф підвівся.

— Якщо ти даси мені можливість пояснити, — запинаючись пробурмотів Едмундс.

Він не розумів, як невинна розмова могла так різко змінитися, однак усе одно не був готовий піти. Він мав важливі запитання, на які потребував відповіді.

— Я знайшов дещо дуже вартісне.

Вульф обійшов стіл і став попереду. Едмундс сприйняв це як знак, що той був готовий слухати, і протягнув йому перший документ. Вульф вибив з його рук усього стоса, й папери посипалися на підлогу. Він принизив його, глузував. До них уже прямувала Бакстер, а Сіммонс, знову ввімкнувши режим керівника, підвівся.

— Мені потрібно знати, чому ти забирав речові докази в справі Пула, — сказав Едмундс.

Він говорив голосно, однак тремтіння видавало його хвилювання.

— Не думаю, що мені подобається твій тон, — сказав Вульф, підходячи до довгов’язого молодика.

— Не думаю, що мені подобається твоя відповідь! — відповів Едмундс, здивувавши всіх, включно із самим собою. — Що ти там шукав?

Вульф схопив Едмундса за горло і впечатав його у стіну конференц-зали. На непрозорому склі поповзли зловісні тріщини.

— Гей! — вигукнув Сіммонс.

— Вульфе! — закричала Бакстер, підбігаючи до них.

Вульф відпустив Едмундса. По його шиї стікала цівка темної крові.

— Що за чорт, Вульфе? — закричала вона йому в обличчя.

— Скажи своєму песику триматися від мене подалі! — заревів Вульф.

Вона заледве впізнавала осатанілого чоловіка перед собою.

— Він більше не мій. Ти забуваєш про це, Вульфе, — сказала вона.

— Це я забуваю? — закричав він, його обличчя почервоніло від напруження.

Бакстер зрозуміла невисловлену погрозу. Він був за крок від того, щоб викрити її таємницю, яку вона роками приховувала. Бакстер опанувала себе, насправді відчуваючи полегшення від того, що нарешті змогла б припинити прикидатися.

Проте Вульф вагався.

— Передай йому, що якщо він збирається розкидатися звинуваченнями, то краще йому мати щось конкретне, — сказав Вульф.

— Якими звинуваченнями? — запитала Бакстер.

— Я ні в чому тебе не звинувачував, — вигукнув Едмундс. — Мені лише потрібна була твоя допомога.

Ваніта пропустила початок сварки і квапливо вибігла з кабінету.

— У чому справа? — рявкнула Бакстер до них обох.

— Замість того, щоб виконувати свою роботу, він марнував час, порпаючись у моїх старих справах!

— О, годі тобі, — закричав Едмундс, що зовсім не було схоже на нього.

Він тримався за голову й поміж пальців йому стікала кров.

Вульф рвонувся вперед, але Сіммонс заблокував його. Бакстер нахилилася й зашепотіла до Едмундса.

— Це правда? — запитала вона його.

— Я дещо знайшов.

— Я казала тобі облишити це, — голосно прошепотіла вона.

— Я дещо знайшов, — повторив він.

— Не можу повірити, що ти стала на його бік, — сказав Вульф.

— Ні, це не так! Я вважаю вас обох детективами! — вигукнула Бакстер.

— Годі!

В офісі запала мертва тиша. Ваніта була дуже зла, коли йшла до гурту, який сперечався.

— Едмундсе, нехай твою голову оглянуть. Бакстер, повертайся до команди. Вульфе, з цієї миті тебе відсторонено.

— Ви не можете відсторонити мене, — упевнено сказав він.