Фраг схопився, ляснув долонею по столу:

— Годі з себе дурня клеїти! Ми знаємо, що ви цілком здоровий, знаємо не менше, ніж ви. Давайте нарешті говорити як люди діла. Облиште свою казочку про космос, про сузір’я Ліри — ми не діти, ми дорослі люди! — Він підійшов до Туо, торкнувся його плеча і продовжував майже дружнім тоном: — Слухайте, пропоную вам співробітництво… Давайте, чорт забирай, домовимось, і ви негайно заміните оцього халата на модний костюм. Що ви хочете?

Туо подивився на нього нерозуміюче. Спитав:

— А ви чого хочете?

Фраг підійшов до свого стільця, сів, заклав ногу за ногу. Коли заговорив, у голосі його було вдоволення:

— Нарешті я почув ділове запитання. Чого ми хочемо? Нас цікавить ваш літальний апарат. У донесенні сказано, що він летів беззвучно, зупинявся в повітрі… Це так?

— Так, — ствердив Туо. — Я довго працював над його конструкцією. Хотілося продемонструвати на Землі і свої досягнення. Ми ж там не знали, що людство так відстало…

— Ну, от і продемонструйте. Вам створять усі умови — дадуть конструкторське бюро на першокласному авіазаводі… Слухайте, ви станете багатою людиною, чорт візьми!

— Я готовий допомогти людям опанувати гравітаційно-магнітну енергію, — якось аж ніби урочисто промовив Туо. — Енергію елементарних часток…

Чоловік у сірому крутив пальцями свою чорну ручку і уважно слухав. Офіційний вираз його обличчя почав зникати, але невеличкі очі поглядали насторожено, неначе з засідки. Фраг трохи метушливо, як для такої витриманої людини, підійшов до сейфа, що стояв тут же, під стіною, повернув ключа і відхилив масивні дверці. З-за його спини щось яскраво зблиснуло. Уздрівши те сяйво, Туо явно захвилювався, пробурмотів кілька нерозбірливих слів і замовк.

Узявши з сейфа папку, Фраг причинив дверці, але не замкнув.

— Якщо до вашої особистої справи додасться угода про співробітництво, — сказав Фраг, кладучи папку на стіл, — причому співробітництво технічно-наукове, я це підкреслюю, — ми станемо друзями.

— Продовжуйте, продовжуйте, — обізвався чоловік у сірому, — те, що ви говорите, дуже цікаве. Я принаймні не знаю, щоб яка-небудь лабораторія працювала над такими темами.

— Джерела енергії, якими користуємось ми на нашій планеті…

— Дайте спокій тій своїй планеті! — махнув рукою Фраг.

А чоловік у сірому вибачливо усміхнувся:

— Ах так, я забув, що ви з іншої планети… До речі, як вона зветься?

— Філія.

— Філія? Так, так, щось на зразок дочірньої фірми.

Не помічаючи, а може, незважаючи на іронію, Туо сказав:

— Наше суспільство — галузка людства.

— Звичайно, звичайно, — приховуючи посмішку, сказав чоловік у сірому, — але це інша тема. Зараз у нас ідеться про нові джерела енергії, а ще конкретніше — про літальний апарат, який ви назвали експериментальним. От і давайте продовжимо розмову в цьому напрямку.

“Я не вживав цього слова — “експериментальний”, — подумав Туо. — Звідки він узяв?”

— Я вже сказав, що я готовий допомагати землянам, — Туо підвівся і став навпроти чоловіка в сірому. — Але наукові і технічні досягнення учених Філії мусять стати здобутком усього людства. У вас уже є всепланетна інституція — Організація Об’єднаних Націй, і я сподіваюсь…

— Сподівайтесь, сподівайтесь… — Обличчя Фрага пересмикнула саркастична посмішка. — Таким наївним способом з наших рук не вирватись.

— Ви не маєте права мене затримувати.

Фраг із стиснутими кулаками підійшов до Туо, дихнув йому в обличчя:

— Право… А ви знаєте, що таке право?

Потряс кулаками і відійшов до столу. Туо, не приховуючи зачудування, стежив за його кулаками, аж поки той не розтулив їх і не поклав рук на коліна.

— Якщо я вас правильно зрозумів, — промовив чоловік у сірому, не звертаючи уваги на вихватку Фрага, — то ви вважаєте, що через Організацію Об’єднаних Націй ваші науково-технічні відкриття можна передати усім державам, усім народам світу?

— Саме так.

— Якби ви дали собі труд проаналізувати становище в світі, то ви швидко переконалися б, що ці надії марні. Сядьте, будь ласка. Якщо ви справді інженер і учений, то ви знаєте, що втілити найновіші досягнення науки, використати їх практично мають змогу лише держави з потужним технічним потенціалом, тобто великі держави. Ну, а коли сказати точніше, то лапу накладе Америка, в неї широка кишеня. Ви цього хочете?

— Зовсім ні. Можна ж організувати міжнародне агентство… Як же це так — невже люди не здатні домовитись?

Фраг удавано засміявся:

— Ось із вами важко домовитись, а то — держави! На вашій планеті, певне, зовсім немає морів, і ви не знаєте, що таке акули…

Він підійшов до сейфа і крутнув ключем.

— Важливою деталлю в моєму літальному апараті був діамант, — раптом сказав Туо. — І він у вас.

— Діамант — деталь апарата? — поцікавився чоловік у сірому, глянувши спочатку на Туо, а потім на Фрага.

Фраг поклав ключ від сейфа в кишеню, розвів руки:

— Щодо цього діаманта… Його знайшли… в піску. Чим ви доведете, що він… ваш?

Туо аж хитнувся, наче його хто штурхнув у спину, але опанував себе, не підводячись, промовив:

— Цей кристал належить мені, я виготовив його, шліфував за складною, дуже складною формулою… В ньому — роки моєї праці.

— Ви вмієте виготовляти діаманти? — з посміхом спитав Фраг.

— Це вміють робити і на Землі, може, тільки з більшими затратами енергії. Та не про це мова. Камінь мій, і я прошу повернути його мені.

— Ваше твердження не є доказом. Та й навіщо він вам, раз ви відмовляєтесь збудувати апарат?

— Я його… подарую Аніті, медсестрі.

— О, дуже багатою стане! — засміявся Фраг.

— Зрештою, ви не маєте права…

— Знову “право”. Ви, певне, юрист, а не інженер. — Фраг подивився на чоловіка в сірому. — Здається, пора поговорити серйозніше.

Той кивнув на знак згоди і підвівся. Лискучий чорний предмет, схожий на авторучку, підніс на рівень очей, натиснув малесеньку кнопочку і лагідно сказав:

— Заспокойтеся, заспокойтеся, Туо, все буде гаразд, запевняю… Ви втомилися… Вам хочеться спати, спати, спати… Повіки важчають, важчають… Нехай заплющуються…

Маг, а це був саме він, узявся за роботу. Одержуючи чек, на якому була написана кругла сума гонорару, видатний фахівець психотерапії запевнив Фрага, що тепер, коли пацієнт опанував мову, успіх гарантований. Навіювання, підсилене в сто крат ритмометром, зробить з пацієнта сомнамбулу. А в стані сомнамбулічного гіпнозу він правдиво відповість на всі запитання, накреслить навіть схему свого апарата, — одне слово, Туо буде підкорений сторонній волі, в цьому разі — волі Фрага.

Мозок людини в сомнамбулічному стані можна порівняти… з магнітофоном. Натискуй кнопку, і він розкаже тобі все, що записано на його плівці!

— Нехай заплющуються, заплющуються очі…

Артистично працює маг! Але й сам відчуває втому — він прибув сюди літаком, голова повна гудіння, та й у гіпнотичному відділенні стомився, груповий гіпноз, хоч і за допомогою ритмометра, дуже стомлює, стомлює, он, бач, і Фраг позіхає, теж, певно, поспав би, поспав би, поспав би…

Оці останні слова закрутилися в свідомості, як пошкоджена платівка. Маг м’яко опустився в крісло, схилився грудьми на стіл і, підперши голову рукою, заснув. Пальці випустили ритмометр, і він цокнув об стіл.

Фраг сидів на стільці, звісивши руки й закинувши назад голову. Ах, яке це блаженство розслабити усі м’язи і дрімати, дрімати. Хто це його турбує? Ах, цей Туо, люб’язний, хороший Туо… Просить віддати діамант? Будь ласка, беріть, коли він вам подобається, та ще й ваш, ну, безперечно, ваш, любуйтеся ним на здоров’я. Правду кажучи, цей камінь трохи дивний, він мене лякав, окремі його грані показують пустоту, ніщо, ага, саме так — ніщо… Вас цікавить реєструюча система? Це чудо нашої техніки, вуха і очі, досконаліші од природних… зараз вимкнуто, маг заперечував, так, так, боїться за свою репутацію… не знає наших можливостей: якщо треба буде, то запишемо навіть його шепіт з коханкою… Ага, фірма, яка нас постачає, переконала мене. Пострілом із пневматичної рушнички загнали у віконну раму моєї спальні маленьку таку стрілочку — чутливий мікрофон направленої дії; а я одяг навушники, слухаю. Притишені кроки, поцілунок, сміх дружини: “Мій віслюк на службі, заходь, роздягайся…” Так і каже: “Мій віслюк…” О, вона в мене дотепна!.. Та я теж. Наступну їхню зустріч слухала дружина її коханця… Що? Я мушу написати рапорт начальству? Зараз напишу, веселий рапорт напишу, так, починаю: “Від віслюка Фрага. Цим повідомляю, що я, віслюк з віслюків, маю дуже примітивний розум і зовсім позбавлений уяви. Коли мені говорять про щось незвичайне, страшенно хочеться заревіти, як це роблять мої довговухі родичі. І я вже як упруся копитами, то ніякий здоровий глузд не зрушить мене з місця. А тому прошу підвищити мене по службі…” Так, дотепно, весело… ха-ха-ха! А ви жартівник, Туо, я й не знав. Підпис? Зараз поставимо й підпис, отак, і число. Ось і конверт, заадресуємо, нехай читають. Ви самі вкинете в поштову скриньку? Це люб’язно з вашого боку, Туо… Я вручаю вам і вашу особисту справу, бачите гриф: “Цілком таємно”? От ви її таємно й викиньте… ха-ха-ха, ну, й комедія… Переодягнемось? А й справді, давайте переодягнемось, вам буде до лиця сірий костюм, а я… знаєте, я хочу покрасуватися у вашому халаті. Ей, маг, дрімаєш, ні? Ану, хто швидше роздягнеться? Еге-ге, видно, що цивільна овечка, я вже, я швидше! Прошу, любий Туо, надівайте його шкіру, сподіваюсь, не подурнішаєте, о, а мені в халаті як гарно! Гоп-гоп-гоп! Слухай, маг, де твоя виправка? А ще мій мундир начепив… Потанцюймо! Леді і джентльмени, Фраг і маг виконують танець віслюка й овечки! Ко-пи-та-ми, ко-пи-та-ми, ра-ти-ця-ми!..